Аліна Пенковська
Аліна Пенковська пол. Alina Pienkowska | |
Ім'я при народженні: | пол. Alina Barbara Pabijan |
---|---|
Народження: |
12 січня 1952 Гданськ, Польська Народна Республіка |
Смерть: |
17 жовтня 2002 (50 років) Гданськ, Поморське воєводство, Республіка Польща |
Поховання: | Цвинтар Сребжиськоd |
Країна: | Республіка Польща |
Освіта: | 9th Secondary School in Gdańskd |
Партія: | Демократична унія і Унія Свободи |
Шлюб: | Богдан Борусевич |
Нагороди: | |
Аліна Барбара Пенковська (пол. Alina Barbara Pienkowska; 12 січня 1952, Гданськ — 17 жовтня 2002, Гданськ) — польська медсестра, дисидентка, профспілковий і політичний діяч. Учасниця гданського страйку серпня 1980 року, активістка руху «Солідарність», керівник профспілкового відділу охорони здоров'я. У 1991—1993 роках — сенатор від ліберальних партій. Дружина Богдана Борусевича.
Народилася у сім'ї робітника Гданської корабельні імені Леніна, учасника протестів 1970—1971 років. Працювала медсестрою на корабельні. Брала активну участь у створенні діяльності Вільних профспілок Узбережжя. Писала у нелегальному профспілковому бюлетені «Robotnik Wybrzeża» статті про травматизм на підприємстві.
14 серпня 1980 року на Гданській корабельні почався страйк протесту на підтримку звільнених Анни Валентинович і Леха Валенси. Адміністрація блокувала всі лінії зв'язку, крім телефону в клініці. Аліна Пенковська організувала з цього номера контакт страйкарів із зовнішнім світом (перший дзвінок здійснили Яцеку Куроню). Брала участь у напрацюванні 21 вимоги, які лягли в основу Гданських угод Міжзаводського страйкового комітету з урядом ПНР, та у переговорах лідерів страйку з делегацією віцепрем'єра ПНР Мечислава Ягельського. Наполягала на включенні пункту 16: «Поліпшення умов праці у сфері охорони здоров'я задля забезпечення якісної медичної допомоги»[1].
16 серпня 1980 року, у день створення страйкового комітету, Лех Валенса, який очолив його, оголосив про закінчення страйку. Радикальні активісти — Анджей Гвязда, Йоанна Гвязда, Ганна Валентининович, Хенріка Кшивонос, Аліна Пенковська, Богдан Лис, Мариля Плонська — виступали за продовження протестів. Пенковська виступила перед робітниками із закликом залишатися на корабельні й продовжувати окупаційний страйк, поки влада не виконає вимог усіх підприємств, охоплених страйком[2]. Дії Аліни Пенковської згодом назвали порятунком страйку[3].
Це призвело до серйозного конфлікту з Валенсою. Пенковська звинуватила Валенсу у зраді[4]. Однак на неї вплинув Куронь, схиливши до більш стриманої позиції. Куронь і Валенса вважали, що продовження конфронтації робітників із владою загрожує повторенням грудневих подій 1970 року і навіть радянською інтервенцією.
Аліна Пенковська була активісткою «Солідарності», очолювала у Гданську профспілковий відділ охорони здоров'я та систему пунктів медичної допомоги, організовану «Солідарністю»[5]. Брала участь у переговорах із владою з питань охорони здоров'я[6].
У період воєнного стану була інтернована[7], потім брала участь у підпільних структурах профспілки. У грудні 1984 року одружилася з Богданом Борусевичем[8]. Від шлюбу мала двох дітей, сина Себастьяна та доньку Кінгу.
Після зміни суспільно-політичного ладу на початку 1990-х років Аліна Пенковська разом із чоловіком вступила до ліберальних партій Демократична унія та Унія Свободи Тадеуша Мазовецького. У 1991 була обрана в сенат Польщі. У 1998—2002 роках — депутат міської ради Гданська. Брала активну участь у міській політиці, особливу увагу приділяла медичному забезпеченню Гданської корабельні.
Аліна Пенковська була глибоко переконана, що коли вона сама з корабельні, то їй треба до кінця триматися цієї корабельні. Бути там і медсестрою, і профспілковим активістом, і сенатором. | ||
— Збігнєв Буяк[9] |
Лех Валенса говорив, що приклад Аліни Пенковської змусив його змінити колишній скептичний погляд на можливості жінок у політиці[10].
Аліна Пенковська померла у віці 50 років.
3 травня 2006 року Пенковська посмертно нагороджена орденом Відродження Польщі[11]. Є почесним громадянином Гданська.
У 2003 році про Аліну Пенковську знято документальний фільм «Історія одного життя»[12]. Образ Аліни Пенковської з'явився в персонажах фільмів «Людина із заліза» (режисер Анджей Вайда) та «Страйк» (режисер Фолькер Шлендорф).
- ↑ 60 lat temu urodziła się Alina Pienkowska[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
- ↑ Trasa «S»: Alina Pienkowska-Borusewicz. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
- ↑ Alina Pienkowska — bezpieka nie była jej straszna. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
- ↑ Я ВИДЕЛ, КАК ДО ЭТОГО ДОШЛО. Архів оригіналу за 6 квітня 2015. Процитовано 12 квітня 2015.
- ↑ Alina Pienkowska. Архів оригіналу за 19 січня 2011. Процитовано 12 квітня 2015. [Архівовано 2011-01-19 у Wayback Machine.]
- ↑ Alina Pienkowska prowadzi dyskusję o problemach służby zdrowia, Gdańsk 1 XII 1980. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 12 квітня 2015. [Архівовано 2013-10-30 у Wayback Machine.]
- ↑ Alina Pienkowska — życie w służbie «Solidarności». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2015. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Bogdan cały czas widzi Alinę w czerwonej sukience. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 12 квітня 2015. [Архівовано 2014-10-24 у Wayback Machine.]
- ↑ ИСТОРИЯ ОДНОЙ ЖИЗНИ. Рассказ о медсестре, деятеле «Солидарности», Алине Пенковской
- ↑ Kobieta w czerwieni — Alina Pienkowska. Архів оригіналу за 23 лютого 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
- ↑ POSTANOWIENIE PREZYDENTA RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ z dnia 3 maja 2006 r. o nadaniu orderów
- ↑ HISTORIA PEWNEGO ŻYCIA. Архів оригіналу за 28 червня 2014. Процитовано 12 квітня 2015.
- Народились 12 січня
- Народились 1952
- Уродженці Гданська
- Померли 17 жовтня
- Померли 2002
- Померли у Гданську
- Кавалери Великого Хреста Ордена Відродження Польщі
- Кавалери Офіцерського хреста ордена Відродження Польщі
- Кавалери Лицарського хреста ордена Відродження Польщі
- Почесні громадяни Гданська
- Медичні сестри та санітари
- Польські медики
- Сенатори Польщі
- Польські дисиденти
- Польські жінки-політики