Аманацу
| Аманацу | |
|---|---|
| |
| Плід на дереві | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Сапіндоцвіті (Sapindales) |
| Родина: | Рутові (Rutaceae) |
| Рід: | Цитрус (Citrus) |
| Вид: | Аманацу (Citrus C. × natsudaidai)
|
| Біноміальна назва | |
| Citrus C. × natsudaidai Hayata
| |
Аманацу (нацумікан, нацудайдай) — назва різновиду цитрусів родини Рутових, що належить до групи пізньостиглих цитрусових. Рослина походить з Японії і традиційно вирощується в Японії та Китаї.
Загальноприйнята біноміальна назва — Citrus natsudaidai[1]. Також трапляються назви C. aurantium L., subsp natsudaidai Hayata, C. grandis var. natsudaidai (Yu.Tanaka) Karaya, C. natsumikan і C. × aurantium[2]. Слід зазначити, що багато сайтів і бібліографій надають суперечливі відомості щодо назви, сортів і походження цього виду — цитрусові в цілому є рослинами зі складною філогенією та дуже різноманітною таксономією, що може відрізнятися залежно від авторів і періоду. Втім, у сучасності точну філогенію може встановити методичне секвенування різних сортів.
Щодо тривіальних назв, в Японії найбільш поширена назва нацумікан (夏蜜柑), що значить «літній мандарин». Також є варіанти нацудайдай (夏橙) — «літній апельсин» (якщо точніше, дайдай — гіркий апельсин), аманацудайдай (甘夏橙) — «солодкий літній апельсин», аманацумікан (甘夏蜜柑), або коротко аманацу (甘夏,) — дослівно «солодке літо».
Крона компактна або щільна, не плакуча. Аромат подрібнених листків нагадує мандариновий. Плід має діаметр близько 10 см, масу від 300 до 500 грамів, форма — куляста, приплюснута згори. Колір шкірки змінюється від зеленого (в червні) до оранжевого (в кінці грудня). Шкірка ароматна, щільна, шорстка і тверда. Ендокарпій розділений на 12 правильних сегментів, містить численні насінини[3]. М'якоть стиглого плода яскраво-помаранчева, соковита, з хрусткою текстурою, кисло-солодкого специфічного смаку, що нагадує грейпфрутовий.
Японські джерела визнають, що точна історія походження цієї рослини невідома. Її широке розповсюдження почалося на початку XX століття, після завершення періоду Мейдзі, і вже у 1927 році їй було присвоєно звання національного природного пам'ятника. Припускається, що рослина є гібридом від схрещування помело і мандарина (Citrus maxima × C. reticulata). Згідно з місцевими легендами, вихідний саджанець цього фрукта був знайдений у саду в японській префектурі Ямаґуті наприкінці XVII століття і нібито досі живий[4].
Аманацу вирощують на півдні Японії у префектурах Ямаґуті, Каґосіма, Кумамото, Ехіме та Вакаяма. Культура була офіційно зареєстрована у 1950 році, і її розведення прогресувало приблизно з 1955. Крім того, у період стрімкого економічного зростання вирощування аманацу поширилося як альтернативна галузь заробітку для рибалок, які не мали можливості ловити рибу через забруднення навколишнього морського простору. Пік вирощування в Японії приходився на 1970 рік, коли площа нацуміканових посадок становила 17 000 гектарів, і на ринок поступило 253 000 тонн цих фруктів. Однак після лібералізації імпорту грейпфрутів у 1971 році виробництво аманацу почало знижуватися. На 2017 площа посадок становила 1599 гектарів, посівши 5 місце серед видів цитрусових, вирощених у тому ж році[5].
У Китаї цю рослину культивують у Тайвані, провінціях Фуцзянь та Гуандун[6].
Нацумікан поширений у кулінарії, здебільшого для приготування солодощів: джемів, мармеладу, зі шкірки та скибочок роблять цукати, терта цедра застосовується у рецетах фланів і крем-брюле, морозива тощо. Крім того, аманацу використовують для приготування соусу понзу, як інгредієнт для салатів і м'ясних страв, таких як кисло-солодка свинина або смажена курка. Також з аманацу роблять напої — лимонади, вино, лікери, шкірка використовується для ароматизації рисової олії.
У Великій Британії нацумікан використовують у складі джину[7].
У 1971 році Кіношіта Хіроно і Сецуко Мурасе виділили з аманацу флавонол 3-гідрокси-3',4',5,6,7,8-гексаметоксифлавон, який назвали нацудайдаїн[en]. У 2022 році вченими Університету Ямаґуті було проведено аналіз ефірної олії квітів аманацу, який виявив 43 ароматичних компоненти, включаючи ліналоол, лімонен, індол і α-терпінеол. З огляду на це дослідники вважають, що нацумікан має потенціал для використання у парфумерії[8].
- ↑ а б International Plant Names Index.
- ↑ а б Citrus × aurantium - Wikispecies.
- ↑ а б Citrus ID: Fact Sheet: Natsu Mikan. жовтень 2011.
- ↑ а б Sour oranges.
- ↑ а б Fruit Thinning and Physiological Disorders in Citrus Variety ‘Harumi’ // Reviews in Agricultural Science. — 2021. — Т. 9 (2 червня). — С. 20–31.
- ↑ а б Citrus aurantium cv. Natsudaidai (ch) .
- ↑ а б Silent Pool Rare Citrus Gin.
- ↑ а б Mami Hayasaki, Minami Iwakiri, Akane Shikata, Machi Oyama, Noe Souda, Yoshihiko Akakabe (2022). Aroma Components of Absolute Oil from Natsudaidai (Citrus natsudaidai Hayata) Flowers (pdf). Journal of Oleo Science (Japan Oil Chemists’ Society) 71, (11): 1663—1668.