Андрій (Сапеляк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій (Сапеляк)
Герб
Герб
Єпископ Буенос-Айреський
24 квітня 1978 — 12 грудня 1997
Обрання: 24 квітня 1978
Церква: УГКЦ
Наступник: Михаїл Микицей
Апостольський візитатор для вірних УГКЦ в Аргентині
9 лютого 1968 — 24 квітня 1978
Обрання: 9 лютого 1968
Церква: УГКЦ
Єпископ-помічник аргентинський для вірних візантійсько-українського обряду
14 серпня 1961 — 9 лютого 1968
Обрання: 14 серпня 1961
Титулярний єпископ Севастополя у Фракії
14 серпня 1961 — 24 квітня 1978
Обрання: 14 серпня 1961
Попередник: Sante Mei
 
Альма-матер: Папський салезіянський університет
Діяльність: католицький священник, католицький єпископ
Народження: 13 грудня 1919(1919-12-13)
Польська Республіка
Смерть: 6 листопада 2017(2017-11-06) (97 років)
Винники, Львівська область, Україна
Батько: Михайл Сапеляк
Мати: Агафія Ярош
Священство: 29 червня 1949
Єп. хіротонія: 15 жовтня 1961

CMNS: Андрій у Вікісховищі

Андрій Михайлович Сапеля́к (пол. Andrzej Sapelak, ісп. Andrés Sapelak; 13 грудня 1919, Ришкова Воля, тепер Польща — 6 листопада 2017, Винники, Львів) — єпископ-емерит української греко-католицької єпархії в Аргентині.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у селі Ришкова Воля Ярославського повіту. Він був першою дитиною в українській селянській родині Михайла Сапеляка та Агафії Ярош, та мав молодших братів та сестер: Василя, Емілію, Марію та Ярослава. Його батько мав тільки народну освіту. Однак у австрійському війську служив у чині підофіцера. Після закінчення Перемишльської гімназії Андрій вступив до згромадження Отців Салезіян. 29 червня 1949 року був висвячений у священники. Вищу освіту здобув у Салезіянському університеті в Італії (Турин), факультет канонічного права.

1951 року організував у Франції Українську малу семінарію і був її першим ректором.

1961 року о. Андрія іменовано першим єпископом українських вірних у Аргентині, де він працював 36 років. Спочатку Владика Андрій був іменований Апостольським Візитатором для українців католиків в Аргентині, а після створення єпархії — Апостольським адміністратором Української католицької єпархії в Аргентині.

1968 року разом з владикою протопресвітером Борисом Арійчуком був обраний до керівних органів Української центральної репрезентації в Аргентині.

1997 року Владика Андрій повернувся в Україну. На 80-у році життя відбув з пасторальною місією у місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, де працював до 2014 року.

У 2014 році переїхав у м. Винники (Личаківського району м. Львова), де і проживав до смерті.

Владика Андрій Сапеляк відомий як діяч Вселенської церкви: член комісії Східних Церков на Другому Ватиканському соборі (1962 — 1966).

Восени 2013 року 93-річний Єпископ Української греко-католицької церкви у Львові отримав паспорт громадянина України. Отримуючи документ, владика оповів що зробив це з любові до України:

«Я 15 років живу в Україні і тішусь з того, що можу тут жити і вмирати. Коли я був поза Україною, я завжди працював для українців. Я так жив Україною, працював для України, що хотів їхати в саме її серце. Це моє свідоме рішення — стати громадянином України»[1].

Смерть та поховання

[ред. | ред. код]

Помер 6 листопада 2017 року у місті Винники, яке входить до складу міста Львова[2].

Похований 9 листопада на міському кладовищі м. Винники[3].

Праці

[ред. | ред. код]

Владика автор праць:

  • «Українці в Аргентині» (Буенос-Айрес, 1963),
  • «Українська церква на II Ватиканському Соборі» (Рим, 1967),
  • «Отець Степан Вапрович» (Рим, 1970),
  • «Отець Іван Сенишин» (Львів, 1997),
  • «Київська церква на Слов'янському Сході» (Львів, 1999),
  • «Україна крізь віки. Релігійно церковний аспект»
  • численних статей у аргентинських іспаномовних журналах та публікацій катехитично-літургійного змісту.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Найстарший єпископ УГКЦ прийняв українське громадянство. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 9 листопада 2013.
  2. Помер єписком УГКЦ /Релігійно-інформаційна служба УГКЦ/. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
  3. Сайт УГКЦ /9.11.2017/. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 24 травня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]