Арабська хартія прав людини
Арабська хартія прав людини — міжнародний договір, прийнятий Лігою арабських держав в 2004 і набув чинності в 2008 році (перша версія хартії була прийнята в 1994 році, але була підписана лише Іраком[1], за іншими даними — ратифікована лише Йорданією[2], а в силу так і не вступила) — Йорданією (першою), Бахрейном, Лівією, Алжиром, ОАЕ, Палестиною і Єменом[3] (за іншими даними — не Єменом, а Сирією[2]). За інформацією на кінець 2008 року, хартію ратифікували всі вісім цих країн, а також Катар[4]. За даними на кінець 2010 року, Хартію ратифікувала також Саудівська Аравія[5].
Основою Хартії є ісламські норми.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини Луїза Арбур вітала вступ Хартії в силу,[6] потім, після листа протесту від «UN Watch», висловила критику Хартії за те, що вона прирівнює сіонізм до расизму, за підхід до прав жінок та іноземців а також за допущення смертної кари відносно неповнолітніх.[7] Також хартія критикується «Міжнародною амністією» і Міжнародною комісією юристів.[8]
Хартія передбачає створення комітету, який уповноважений розглядати доповіді держав-учасниць.
14 вересня 1994 Рада Ліги, за пропозицією постійної комісії з прав Людини, прийняла 1-у Арабську хартію з прав людини. Текст складається з преамбули і 43 статей. Це була ратифікація тільки однієї держави, Йорданії. Ця Хартія не дала ніяких результатів і була піддана критиці як державами, так і міжнародними організаціями.
У березні 2003 року Рада Ліги ухвалила рішення переглянути й оновити цей текст щодо міжнародного стандарту захисту прав людини. Це завдання було покладено на Постійну комісію з прав людини. Статут в новій редакції був більш орієнтований на відповідність з міжнародними нормами (з урахуванням певних рекомендацій, винесених групою арабських експертів). У ньому також представлені деякі новаторські особливості: принцип недискримінації, рівності між підлеглими, заборона на рабство, примусова праця всіх форм експлуатації, право на справедливий судовий розгляд і право на здорове довкілля.
Тим не менш, певні проблеми все ще зберігаються в рамках міжнародних організацій у зв'язку з дискримінацією щодо жінок та дітей. Висока комісія з прав людини також виступила проти порівняння сіонізму до расизму яка зроблена в Статуті.
Хартія складається з преамбули і 53 статей.
У преамбулі Статуту встановлюється певна кількість таких принципів, як свобода, рівність і братерство між людьми.
Вона проголошує набір прав народів: право народів на самовизначення, розпоряджатися своїм багатством і природними ресурсами, право визначати свою політичну систему, і право на забезпечення їх економічного, соціального і культурного розвитку.
Крім того, Статут засуджує расизм, сіонізм, іноземну окупацію та іноземне панування.
Він визнає окремі громадянські свободи і права, такі як право на життя, свободу і безпеку особистості, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на вступ у шлюб, захист сім'ї, право на приватну власність, вільне пересування осіб, право на громадянство, і право на політичний притулок.
В області правосуддя, вона закріплює принцип презумпції невинуватості, принцип кримінального законодавства, принцип законності кримінального покарання, і гарантує право на справедливий судовий розгляд компетентним, незалежним і безстороннім судом, і забороняє довільні арешти. Більше того, вона забороняє тортури і неправильне лікування.
Вона також визнає політичні права і свободи: свободу віросповідання, думки і релігії, право на інформацію, свободу вираження думок, право на свободу зборів, свободу мирних асоціацій, право на створення профспілок і право на страйк.
В області економічних, соціальних і культурних правах, хартія посилається на право на здоров'я, право на працю і право на достатній життєвий рівень, і визнає набір прав для осіб з обмеженими можливостями.
Таким чином, права, визнані у хартії показують прогрес у захисті прав людини. Однак текст містить певні обмеження, зокрема, відсутність посилання на деякі права і свободи.
Наприклад, хартія визнає, рівність чоловіків і жінок перед законом, але це робить без посилання на їх рівність перед законом. Вона також не скасовує смертну кару.
Що стосується останнього пункту, важливо додати, що у статті 7.a) хартії вказується, що: "смертна кара не повинна застосовуватися до людини у віці до 18 років, якщо інше прямо не зазначено в законах, діючих на момент вчинення злочину. Це положення суперечить міжнародним нормам і стандартам, а зокрема, статті 37 Конвенції про права дитини та статті 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які встановлюють, що смертна кара не може бути застосована за злочини, вчинені особами у віці до 18 років.
Відповідно до статті 48 Статуту Організації Об'єднаних Націй, держави повинні представляти періодичні доповіді раз на три роки (Генеральному секретарю, який потім направляє їх до Комітету). Комітет може запитувати у держав-учасниць додаткову інформацію. Комітет вивчає доповіді на сесії в присутності і при участі в обговоренні представників держави. Після того, доповідь яку було розглянуто, Комітет проводить спостереження та формулює рекомендації згідно з цілями хартії. Комітет представляє щорічну доповідь, що містить його зауваження та рекомендації до Ради ліги через Генерального секретаря. Всі ці документи є публічними документами.
- Права людини
- Загальна декларація прав людини
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
- Американська конвенція з прав людини
- Африканська хартія прав людини і народів 1981
- Каїрська декларація прав людини в ісламі
- ↑ Arab Charter on Human Rights: Written in 1994, it is enforced in 2008. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 30 травня 2013. [Архівовано 2014-11-29 у Wayback Machine.]
- ↑ а б The Arab Charter on Human Rights[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ Arab Charter on human rights courts controversy | Infosud — Human Rights Tribune | www.infosud.org[недоступне посилання з жовтня 2019]
- ↑ Mohammed Amin Al-Midani The Enforcement Mechanisms of the Arab Charter on Human Rights and the Need for an Arab Court of Human Rights [Архівовано 2 грудня 2014 у Wayback Machine.] (Иная публикация той же статьи[недоступне посилання з червня 2019] указывает на декабрь 2008 года)
- ↑ Amal van Hees The Arab Charter on human rights affirms the universality and indivisibility of human rights[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ MIDDLE EAST: Arab Charter on Human Rights enters into force — Asian Human Rights Commission. Архів оригіналу за 23 липня 2012. Процитовано 30 травня 2013.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 30 травня 2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ The Canadian Jewish News — Arbour criticizes Arab human rights charter. Архів оригіналу за 13 жовтня 2013. Процитовано 30 травня 2013.
- Абашидзе А. Х., Абдалла И. А. Арабская хартия прав человека // Правоведение. — С.-Пб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2000, № 1. — С. 196—200
- Анаам А. Арабская хартия прав человека как один из основных региональных международно-правовых документов по правам человека на Ближнем Востоке // Сборник аспирантских научных работ . — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2006, Вып. 7: Т. 1. — С. 11-24
- Хартия 1994 года [Архівовано 26 травня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
- Хартия 2004 года с вводной заметкой(англ.)