Арвідс Пельше

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арвідс Пельше
латис. Arvīds Pelše
10-й голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС
8 квітня 1966 — 29 травня 1983
ПопередникМикола Шверник
НаступникМихайло Соломенцев
2-й Перший секретар ЦК КП Латвійської РСР
25 листопада 1959 — 15 квітня 1966
ПопередникЯн Калнберзіньш
НаступникАвґустс Восс
Народився26 січня (7 лютого) 1899[1]
Бауський повітd, Курляндська губернія, Російська імперія
Помер29 травня 1983(1983-05-29)[2] (84 роки)
Москва, СРСР
ПохованийНекрополь біля Кремлівської стіни
Відомий якполітик, історик, революціонер
КраїнаРосійська імперія, Латвійська Соціалістична Радянська Республіка, РСФРР і СРСР
Alma materІнститут червоної професури (1931)
Політична партіяКПРС
Релігіяатеїзм
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції медаль «За трудову доблесть» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років радянській міліції» медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва» Орден Клемента Готвальда
 Медіафайли у Вікісховищі

Арвідс Пельше (латис. Arvīds Pelše; 26 січня (7 лютого) 1899, хутір Мазіє, Латвія — 29 травня 1983, Москва) — державний діяч Латвійської РСР й СРСР, історик, у молодості — працівник ВЧК. Член РСДРП від 1915, співробітник уряду більшовицької Латвії (1919), секретар (1941), перший секретар (1959-1966) ЦК КП Латвії, член Політбюро ЦК КПРС від 8 квітня 1966 до 29 травня 1983 року, голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС (1966-1983). Член ЦК КПРС у 1961—1983 роках. Депутат Верховної рди СРСР 2—10-го скликань. Член-кореспондент АН Латвійської РСР (1946). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився на хуторі Мазіє Єцавської Курляндської губернії в селянській родині Йохана Пельше та його дружини Лізи. Хрещений був у сільській церкві 14 березня 1899 року.

1915 — вступив до лав Соціал-демократичної партії Латиського краю (СДЛК), після німецької окупації Латвії — член РСДРП.

У роки Першої світової війни — робітник у Вітебську, Харкові, Петрограді, Архангельську; за завданням місцевих комітетів РСДРП вів революційну агітацію та пропаганду. Учасник Лютневої революції 1917 року, член Петроградської ради депутатів. Делегат VI з'їзду РСДРП(б) від Архангельської партійної організації. Брав активну участь у підготовці та проведенні Жовтневого перевороту.

1918 — співробітник ВЧК в Москві.

1919 — відповідальний працівник Наркомату державних споруд Радянської Латвії; брав участь у боях під Ригою проти збройних формувань Тимчасового уряду Латвійської Республіки.

1919-1929 — на партійно-політичної та викладацькій роботі в Червоній армії та Військово-Морському флоті РРФСР/СРСР.

1931 — закінчив Інститут червоної професури (Москва), 1931-1933 — аспірант там само; водночас викладав історії партії в Центральній школі НКВС (1929–1932).

1933-1937 — начальник політвідділів Магаджанівского, потім Чорноіртиского радгоспів в Казахській АРСР/РСР, заступник начальника сектора політуправління наркомату радгоспів СРСР.

1937-1940 — на викладацькій роботі в Москві.

1 березня 1941 — 25 листопада 1959 року — секретар ЦК КП Латвії з пропаганди й агітації.

25 листопада 1959 — 15 квітня 1966 року — перший секретар ЦК КП Латвії. Проводив політику форсованої індустріалізації республіки. Був вкрай непопулярний серед латишів.

8 квітня 1966 — 29 травня 1983 року — голова Комітету партійного контролю при ЦК КПРС.

Делегат XX, XXII—XXVI з'їздів КПРС; з 1961 — член ЦК КПРС, з 1966 — член Політбюро ЦК КПРС.

Автор робіт з питань історії КПРС і «партійного будівництва», історії революційного (комуністичного) руху в Латвії, боротьби з буржуазним націоналізмом, комуністичного будівництва в ЛатРСР.

Урна з прахом А.Пельше похована в кремлівській стіні на Красній площі в Москві.

Діти від першого шлюбу: дочка Берута (померла) і син Арвік (загинув на фронті Другої світової війни). Син від другого шлюбу, Тай (* 1930) — пенсіонер, контактів з батьком після його третього одруження (третя дружина Пельше, Лідія — колишня дружина Олександра Поскребишева, особистого секретаря Сталіна) не підтримував.

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Одним із перших проявів перебудови в Латвії стало зняття натовпом з будівлі Ризького політехнічного інституту, який з 1983 мав ім'я Пельше, присвяченої йому меморіальної таблиці, яку потім скинули з Кам'яного мосту в Даугаву.

Ім'я Пельше має вулиця у Волгограді, а раніше також були вулиці в Москві (нині включена до складу Мічурінського проспекту) та Ленінграді (1990 року повернуто назву Бузковий бульвар).

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.vle.lt/straipsnis/arvids-pelse/
  2. ↑ Munzinger Personen

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Арвідс Пельше. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Арвідс_Пельше&oldid=42310623