Арсенич-Березовський Микола Васильович

Микола Васильович Арсенич-Березовський
Микола Васильович Арсенич-Березовський
	Микола Васильович Арсенич-Березовський
2-й Голова СБ ОУН
	березень 1941 — січень 1947
Попередник	Микола Лебідь
Наступник	Ярослав Дякон
Народився	27 вересня 1910; с. Нижній Березів, нині Косівський район, Івано-Франківська область
Помер	23 січня 1947 (36 років); с. Жуків, Бережанський район, Тернопільська область
Відомий як	політик, офіцер, scout, шпигун
Країна	Австро-Угорщина, ЗУНР і УНР
Національність	українець
Політична партія	ОУН
Звання	Генерал-хорунжий
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Арсенич.

Мико́ла Васи́льович Арсе́нич-Березо́вський (псевда: «Арсен», «Березовський», «Григір», «Дем'ян», «Максим», «Микола», «Михайло») (27 вересня 1910(19100927), с. Нижній Березів, нині Косівський район, Івано-Франківська область — 23 січня 1947, с. Жуків, Бережанський район, Тернопільська область) — член Пласту, УВО, ОУН (1929). 2-й голова і фактичний творець військової контррозвідки ОУН — СБ ОУН, один із дев'яти генералів УПА і єдиний генерал безпеки УПА, борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Лицар Золотого Хреста Заслуги (1946).

Життєпис

Народився 27 вересня 1910 року в с. Нижній Березів (нині Косівського району Івано-Франківської області, Україна, тоді Косівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина). Походив зі шляхетської, але бідної родини герба Сас. Мав 4 братів (усі згодом переслідувалися органами НКВД СССР). У школі проявив себе як здібний учень, зарахований до Стрийської гімназії, яку закінчив у 1929 році. У шкільному віці цікавився національно-визвольним рухом: спочатку став членом Стрийського Пласту, згодом вступив в УВО, а з 1929 року — в новостворену ОУН.

Закінчивши гімназію, поступає на перший курс юридичного факультету Львівського університету, де навчався до 1936 року. У цей час редактор газети «Нове село».

У 1936 році за участь у студентських виступах потрапляє до в'язниці. 1937−1938 — лідер українських політв'язнів у тюрмі «Бригідки». 1939 — учасник Конгресу українського студентства. Після розколу ОУН приєднався до фракції Степана Бандери. 1939 навчався на спеціальних курсах військової розвідки під Краковом, який організувала ОУН спільно з німецьким Абвером. Згодом сам викладав на Краківських курсах основи розвідки та контррозвідки^[1]. У лютому 1940 очолює військову розвідку Проводу ОУНР.

З березня 1941 очолює Службу Безпеки революційної ОУН. Саме під керівництвом Миколи Арсенича, який був другим шефом СБ, починає створюватися та розбудовуватися ефективна мережа територіальних органів СБ. Новостворені відділення СБ були незалежними від місцевих керівників ОУН, підпорядковувалися тільки по службовій вертикалі. Починаючи з кінця 1943 — початку 1944 підрозділи СБ починають частково підпорядковуватися місцевому проводу ОУН та УПА. З ініціативи генерала Арсенича відбувається розробка та удосконалення форм, методів розвідувальної та контррозвідувальної діяльності.

Степан Мудрик-«Мечник», так описував намагання Арсенича:

Опрацьовував схему будови референтури СБ і плян праці на взір державних таємних служб, допасовані до вимог нашої боротьби

Саме Арсеничу належить заслуга створення Служби Безпеки, яка на рівних могла боротися з двома найпотужнішими спецслужбами того часу: Гестапо та НКВД.

Мав репутацію одного з найкращих конспіраторів ОУН. 1944 разом з іншими провідниками ОУН(б) провів переговори з представниками Рейху про спільну боротьбу проти СРСР. Один з ідеологів нової збройної тактики ОУН після закінчення Другої світової війни. Історик Володимир В'ятрович дає таку оцінку Арсеничу:

Микола Арсенич ніколи довго не затримувався на одній території і зі своєю охороною чисельністю 20 підпільників пересувався з одного району в інший, здійснюючи перевірку діяльності своєї мережі. Завданням СБ ОУН було посилити дисципліну, очистити підпілля від впливу ворожої агентури. ...Діяльність СБ ОУН уважно вивчали НКВД і Гестапо, її аналіз публікувався в сучасних спеціалізованих російських виданнях в контексті боротьби Росії з чеченськими повстанцями

Учасник ІІ-го Великого збору ОУН (1941) та ІІІ-го Великого надзвичайного збору ОУН (1943), конференцій ОУН (1941—1943), нарад керівного складу ОУН (б) та УПА — (1944—1946)

23 січня 1947 в районі с. Жуків, Бережанського району, Тернопільської області, бувши оточеним диверсантами МГБ СРСР, застрелив дружину Ганну Гуньку і себе.

Генерал контррозвідник (Служби Безпеки) (посмертно).

Нагороди

Згідно з Постановою УГВР від 8.02.1946 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/46 від 15.02.1946 р. референт СБ Проводу ОУН Микола Арсенич — «Михайло» нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА

Вшанування пам'яті

Докладніше: Вулиця Миколи Арсенича

27 вересня 2010 р. в Івано-Франківську, у народному домі «Просвіта», вечором пам'яті відзначили 100-річчя з дня народження військового діяча, головного референта СБ ОУН, керівника військової розвідки УПА Микола Васильович Арсенича-Березовського. Під час вечора пам'яті звучали повстанські пісні у виконанні хору Івано-Франківської міської організації ОУН «Золота заграва».

17 листопада 2013 року у селі Нижній Березів (на його батьківщині) було відкрито пам'ятник членові Центрального Проводу ОУН, керівникові Служби безпеки ОУН Миколі Арсеничу.

Пам'ятник Миколі Арсеничу у с. Нижній Березів

У Івано-Франківську, Звягелі та Коломиї названі вулиці на честь Миколи Арсенича-Березовського.

23.05.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Косів Івано-Франківської обл. Золотий хрест заслуги УПА (№ 024) переданий Василю Арсеничу, племіннику Миколи Арсенича — «Михайла».

18 липня 2024 року у місті Львів вулицю Андрія Волощака перейменували на вулицю Генерала Миколи Арсенича.^[2]

26 липня 2024 року у місті Дніпро вулицю Червоногріську перейменували на вулицю Миколи Арсенича.^[3]

У художній літературі

Аркадій Поважний — роман «Генерал», присвячений життю Миколи Арсенича.

Див. також

Примітки

↑ Вєдєнєєв Д. В. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки Організації Українських Націоналістів «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ» № 1/2(6/7) 1998, 2-4 (13-15) 2000
↑ Перелік об’єктів топонімії в населених пунктах Львівської області, що перейменовуються. Google Docs (укр.). Процитовано 18 липня 2024.
↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 3 серпня 2024. [Архівовано 2024-08-03 у Wayback Machine.]

Література

Дем'ян Г. Арсенич Микола // Визвольний шлях. — 2002 . — Кн.10. — С. 38—39.
Дем'ян Г. Матеріяли до енциклопедії «ОУН і УПА» // Визвольний шлях. — 2002 . — Кн. 10.
Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Іщук Олександр, Огороднік Валерій. Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН. — К., 2010 . — 195 с., іл.
Кривецький М., Мельничук Б. Арсенич Микола // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 48—49. — ISBN 966-528-197-6.
Мороз В. Генерали УПА — вихованці Пласту.
Панчук І. Тернопільщина в іменах. Довідник. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2006.
Пластовий шлях. — 2002 . — Ч.4. — С. 42—45.
Пластуни у визвольних змаганнях. — Нью-Йорк, 2002. — С. 4.
Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник. — Нью-Йорк, 1994. — С. 64.

Посилання

На Прикарпатті відзначили 100-річчя референта військової розвідки УПА
23 січня минуло 64 роки від для загибелі Миколи Арсенича [Архівовано 21 лютого 2011 у Wayback Machine.] Новий Погляд 29.01.11
Гуцул «432» — генерал безпеки УПА [Архівовано 30 вересня 2017 у Wayback Machine.]
Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН [Архівовано 4 лютого 2015 у Wayback Machine.]
О. Іщук, В. Огороднік. Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН. Коломия, «Вік», 2010 . — 196 с. (Галузевий державний архів СБУ, Центр досліджень визвольного руху).
Микола Арсенич: генерал безпеки УПА, який створив контррозвідку ОУН / «Ген українців» • 31 студія

Попередник
Микола Лебідь

2-й Голова Служби Безпеки ОУН
березень 1941 — † 23 січня 1947

Наступник
в.о. Ярослав Дякон

[1] Вєдєнєєв Д. В. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки Організації Українських Націоналістів «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ» № 1/2(6/7) 1998, 2-4 (13-15) 2000

[2] Перелік об’єктів топонімії в населених пунктах Львівської області, що перейменовуються. Google Docs (укр.). Процитовано 18 липня 2024.

[3] В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 3 серпня 2024. [Архівовано 2024-08-03 у Wayback Machine.]

[1]

[2]

[3]

Словники та енциклопедії	Енциклопедія сучасної України
Нормативний контроль	GND: 1013992210 · GKG: /g/120ylm04 · ISNI: 0000000140063661 · NKC: js2013788052 · VIAF: 180777483

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)