Перейти до вмісту

Артамонов Олексій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Артамонов Олексій Михайлович
Народився18 лютого 1918(1918-02-18)
Введенка[d], Моршанський повітd, Тамбовська губернія, Російська СФРР
Помер18 грудня 2011(2011-12-18) (93 роки)
ПохованняБайкове кладовище
Країна Російська СФРР
 СРСР
 Україна
Діяльністьхудожник
Alma materМосковське художнє училищеd (1938)
ВчителіКримов Микола Петрович
Учасникрадянсько-фінська війна, вторгнення СРСР до Польщі, Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР і німецько-радянська війна
ЧленствоСпілка радянських художників України
Жанржанрове малярство, пейзаж і портрет
ПартіяВКП(б)
Нагороди
орден Леніна орден Вітчизняної війни I ступеня орден Дружби народів медаль «За трудову відзнаку» орден Богдана Хмельницького II ступеня орден Богдана Хмельницького III ступеня
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР народний художник УРСР заслужений діяч мистецтв УРСР Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Олексій Михайлович Артамо́нов (18 лютого 1918, Введенка — 18 грудня 2011) — український живописець, член Спілки радянських художників України з 1945 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 18 лютого 1918 року в селі Введенці (нині Пічаєвський район Тамбовської області, Росія). Працював декоратором у Московському театрі оперети. Протягом 1934—1938 років навчався у Московському художньому училищі імені 1905 року, був учнем Миколи Кримова.

У 1938 році, після закінчення училища, призваний до лав Червоної армії. Служив в танкових військах в Старокостянтинові. Брав участь в радянсько-фінській війні, Польському поході РСЧА, Бессарабсько-буковинському поході. Німецько-радянська війна застала його в Перемишлі. Був важко поранений і опинився в тилу ворога. Відразу після одужання організував підпільну групу з оточенців, яка в січні 1942 року влилася в партизанський загін Антона Одухи[1], пізніше названий ім'ям Федора Михайлова. Став командиром диверсійної групи, а потім заступником командира партизанського загону імені Кармалюка. Протягом 1943 року особисто підірвав 12 ешелонів противника з живою силою і технікою. В Українському штабі партизанського руху, яким командував Тимофій Строкач, оформили документи на звання Героя Радянського Союзу, але тодішній секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов, розглянувши документи, відмовив у нагороді.

У 1944 році переїхав до Києва. Протягом 1945—1949 років працював головним художником Виставки партизанської слави в Києві. Член ВКП(б) з 1947 року.

Могила Олексія Артамонова, Байкове кладовище

Мешкав у Києві в будинку на бульварі Лихачова, № 2 квартира № 38 та у будинку на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 14[2]. Помер на 94-му році життя 18 грудня 2011 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Творчість

[ред. | ред. код]

Художник працював у галузях станкового і монументального живопису, плаката. Автор тематичних картин, композиційних портретів, пейзажів. Серед робіт:

  • «Нафтова вишка. Борислав» (1947);
  • «Оранка» (1957);
  • «Портрет Р. Карусенка» (1961);
  • «Шевченко в Москві» (1961, співавтори Микола Базилєв, Георгій Бахмутов);
  • «Командир партизанського загогу імені Тараса Шевченка В. Томашевський» (1963—1964);
  • «Теплий вечір» (1963, Донецький художній музей);
  • «Партизанка» (1966);
  • «Народні месники» (1967);
  • «Сільська хата» (1967);
  • «Партизанські вожді» (1968; Сидір Ковпак та Семен Руднєв);
  • «Суворовці» (1968);
  • «За Батьківщину» (1971);
  • «У тилу ворога» (1972);
  • «Слава героям» (1972);
  • «Після бою» (1974);
  • «Йде війна народна» (1975);
  • «Підривники» (1977);
  • «У загін до Сидора Ковпака» (1979);
  • «Це — наша молодість» (1981);
  • «На бойове завдання» (1983);
  • «Портрет партизана» (1984);
  • «Інтернаціоналісти» (1984; Ян Налепка і генерал Олександр Сабуров);
  • «На визволеній землі» (1985);
  • «Велика дружба. Зустріч Тараса Шевченка з Михайлом Щепкіним» (1988);
  • «На сонячній полонині» (1991);
  • «Дніпро. Букрин» (1995);
  • «Чорне море» (2001).

З 1950-х років працював над суто пейзажними творами, спочатку в техніці олійного живопису й темпери, а згодом акварелі:

  • «Щучинка ввечері» (1971);
  • «Водопілля на Дніпрі» (1976);
  • «Похмуро в горах» (1979);
  • «Сніг тане» (1981);
  • «Гроза насувається» (1982);
  • «Буряний вечір» (1983).

Автор серії краєвидів Закарпаття, Криму і Середньої Азії, акварелей, рисунків із пейзажами Греції, Іспанії, Нідерландів, Польщі, Угорщини, Югославії.

Співавтор декоративного панно філії Центрального музею Володимира Леніна у Києві на тему з історії КПРС (1965—1966; разом з І. Грачовим).

З 1947 року брав участь у республіканських, а з 1968 року у всесоюзних виставках художніх робіт.

Крім згаданого музею, роботи художника зберігаються у Національному художньому музеї України та Національному музеї історії України у Другій світовій війні у Києві.

Відзнаки

[ред. | ред. код]
почесні звання
нагороди

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]