Ассирійці в Лівані
| Ассирійці в Лівані | |
| Прапор | |
.svg) | |
 Зображення ассирійського прапора в Ассирійському товаристві Лівану | |
| Країна |
 Ліван |
|---|---|
| Кількість населення | 30 000 осіб |
 Ассирійці в Лівані у Вікісховищі | |
Ассирійці в Лівані (сир. ܐܬܘܪܝܐ ܕܠܒܢܢ; араб. الآشوريين في لبنان; фр. Libanais-Assyriens), або ассирійські ліванці — люди ассирійського походження, що проживають у Лівані. За оцінками демографів, зараз у Лівані, переважно в Бейруті та Захле, проживають приблизно 30 000 ассирійців. Це число включає нащадків тих, хто пережив ассирійський геноцид, які втекли з Іраку, Туреччини та Ірану між 1915 і 1934 роками.[1][2]
Ассирійці є однією з кількох груп меншин у Лівані. Сирійська православна (якобітська) громада оселилася в Лівані серед маронітів після монгольських вторгнень у Пізньому Середньовіччі, однак ця громада була або розсіяна, або поглинена маронітами.[3] Ассемані (1687—1768) зазначив, що багато сімей маронітів були якобітського походження.[3] У XVII столітті в Тріполі була присутня якобітська громада.[3]
Ассирійський геноцид 1915 року змусив західних ассирійців з Тур-Абдіна втекти до Лівану, де вони сформували громади в районах Бейрута Захлі та Мусайтбе.[4] Ассирійські біженці з французької Кілікії прибули в 1921 році.[4] 1944 року було підраховано, що в Лівані проживало 3753 сирійських православних ассирійців.[5]
До громадянської війни в Лівані (1975—1990) в країні було 65 000 сирійських православних ассирійців.[4] Унаслідок насильства половина громади емігрувала, багато виїхали до Швеції, яка захищала «людей без громадянства».[4] Станом на 1987 рік у Лівані було лише кілька тисяч сирійських православних ассирійців.[6]
Під час громадянської війни в Лівані ассирійці зберігали нейтралітет; однак окремі особи приєдналися до кількох збройних сил, в основному тісно співпрацюючи із засновником і лідером збройних формувань Ліванських сил Бачіром Джемайелем і християнськими групами, такими як Команда коммандос Тайус і Партія Шурая.
Через вторгнення в Ірак у 2003 році та війну в Іраку (2013—2017) стався наплив ассирійських біженців, коли ассирійці втікали з Іраку до Лівану щоб іммігрувати до Європи, Сполучених Штатів та Австралії.
Третій вихід почався з 2011 року, коли натовпи ассірійців покинули Сирію через громадянську війну в Сирії, головним чином осідаючи в Сед-ель-Баукрі.[7][8][9]
Кількість ассирійців, які втекли від насильства ІД в Іраку та Сирії, досягла 20 000 осіб. Більшість ассірійців із Камішлі та регіону Хабур у Сирії знайшли притулок у Лівані, більшість з яких живе в районах Баучеріє, Ахрафіє, Хадат і Захле. Тоді як багато ассирійців з Іраку або повернулися додому, або переїхали до Європи.[10]
У звіті The Assyrian Journal за 2020 рік зазначено, що ассирійські біженці в Лівані стикаються з унікальними проблемами в епоху економічного спаду, протестів проти корупції та пандемії COVID-19. Причиною цього було названо їхнє відмінне етнічне та релігійне походження. У доповіді говориться, що багато ассирійських біженців відкидають ідею поселення в таборах для біженців через страх перед дискримінацією християн у цих таборах. Це змусило їх шукати інші форми приватного притулку, які часто пов'язані з витратами на оренду, харчування, воду, комунальні послуги та охорону здоров'я, які багато ассирійських біженців не в змозі оплатити самостійно. Попередня залежність від грошових переказів з-за кордону для оплати цих витрат також не є можливою через глобальну економічну кризу, спричинену пандемією. Асирійці, які бажають виїхати з цих умов в іншу країну, не можуть цього зробити через обмеження на пересування внаслідок пандемії.[11]
У 2022 році Сирійська католицька церква обрала єпископом Ісаака Жюля Пітера Жоржа Бутроса, ставши на той час наймолодшим католицьким єпископом у світі. В інтерв'ю Aid to the Church in Need єпископ Жюль розповів про сирійську громаду в Лівані, сказавши, що в країні нараховується близько 4000 сімей сирійських католиків, переважно в Бейруті. Він додав, що сирійська католицька громада не відчуває себе представленою в ліванській конфесійній системі. «Ми не представлені в парламенті, і сирійські чоловіки та жінки не мають можливості зайняти високі посади в міністерствах, уряді чи парламенті. Коли наші бабусі й дідусі приїхали до Лівану, наші патріархи запропонували їм зайнятися економікою і торгівлею, а не політикою. Як наслідок, наша присутність у політиці завжди була дуже сором'язливою».[12]
Ассірійська школа Святого Георгія (фр. Ecole St-Georges Assyrienne) — ассірійська школа в Лівані, якою керує Ассірійська церква Сходу. Він розташований у Сед Ель Баукрі. У школі навчаються до третього класу, навчається 150 учнів, з них 100 ассирійців. Одна година уроків сирійської мови на тиждень є обов'язковою для ассирійських студентів, курси мови також доступні влітку.[13]
У Лівані існує низка ассирійських політичних партій, які представляють місцеве населення. Більшість ассирійських політичних партій Лівану входять до Альянсу 14 березня і включають наступні партії:
- Партія Сирійського Союзу
- Партія Шурая
Більшість ассирійців у Лівані є християнами, які дотримуються східно- та західно-сирійського обряду. До них належать такі церкви:
У Лівані є близько 20 000 халдейських католиків, більшість з яких є біженцями з Іраку. Халдейська католицька єпархія Бейрута була створена 3 липня 1957 року, а головною парафією в країні є Халдейський католицький собор Святого Рафаїла.[14][15]
Патріарх Сирійсько-Католицької Церкви Ігнатій Йосиф III Йонан зараз проживає в Бейруті, де розташована церква. Церква володіє літньою резиденцією в Дейр-ель-Шерфеті на вершині гори Ліван.[16] У 1817 році в Бейруті була створена сирійсько-католицька єпархія, яка з 1898 року залишалася вакантною. Єпархія Бейрута наразі перебуває під юрисдикцією патріаршого вікарія або апостольського адміністратора з моменту її вакансії.
За католицькою статистикою 1962 року, Сирійська Католицька Церква мала 6 парафій у Лівані, що складалося з 6 церков, 14 священиків і 14 500 прихильників. У 1964 році це число зросло до 8 церков і 15 000 прихильників.
Сирійська Православна Церква Антіохії представлена в Лівані такими священнослужителями:
- Архієпископство Гори Ліван під керівництвом Мора Теофіла Георгія Саліби
- Патріарший вікатет Захле під керівництвом Мора Юстіноса Булоса Сафара
- Архієпископство Бейрута та благодійні установи в Лівані під керівництвом Мора Клеміса Даніеля Малака Куріє
- Патріарші інституції в Лівані за Мора Хризостома Михайла Шамуна.
Ассирійська церква Сходу в Лівані є частиною архієпархії Австралії, Нової Зеландії та Лівану під керівництвом Мара Мееліса Заї.
Церква в Лівані включає:
- Мар Геваргіс (Сед ель-Баушріє), побудований у 1953 році
- Мар Зая (Ксара, Захле)
- Раббан Петіун (Хадат)
- Мар Кнаня (Ахрафіє)
- Файруз[17]
- Абір Неме
- Еліас Зазі
- Філіп де Тарразі
- Ісаак Армалет
- Роберт Александр Мішель Мелкі[18]
- Фелікс Мішель Мелкі[18]
- ↑ Carl Skutsch (2013). Encyclopedia of the World's Minorities. Routledge. с. 149. ISBN 978-1-135-19388-1.
- ↑ Lebanon Assyrian or Nestorian Church — Flags, Maps, Economy, History, Climate, Natural Resources, Current Issues, International Agreements, Population, Social Statistics, Political System
- ↑ а б в Joseph, 1983, с. 111.
- ↑ а б в г Hunter, 2014, с. 548.
- ↑ A. H. Hourani (1947). Minorities in the Arab World. London: Oxford University Press.
- ↑ John C. Rolland (2003). Lebanon: Current Issues and Background. Nova Publishers. с. 79–. ISBN 978-1-59033-871-1.
- ↑ Collins, Dylan. Fleeing ISIL, Assyrian refugees mark Easter in Lebanon. Al-Jazeera. Процитовано 18 June 2019.
- ↑ Abou Rahal, Layal. Assyrians struggle in Lebanon after fleeing IS jihadists. Yahoo. AFP. Процитовано 18 June 2019.
- ↑ Samaha, Nour. Syria's Assyrians: 'No one helped us'. Al-Jazeera. Процитовано 18 June 2019.
- ↑ Lebanon | Assyrian Policy Institute. Assyrian Policy (англ.). Процитовано 17 січня 2022.
- ↑ Altaji, Yasmeen (July 2020). Lebanon's Assyrians confront severe economic crisis. The Assyrian Journal. Процитовано 22 липня 2020.
- ↑ ACN (18 серпня 2022). Hope for Syriac Catholics. ACN International (амер.). Процитовано 17 листопада 2022.
- ↑ Une école, une église et une histoire jalonnée de persécutions. L'Orient-Le Jour. 22 February 2010. Процитовано 12 July 2019.
- ↑ Chaldean Catholic Church. Catholics and Cultures. 15 March 2010. Процитовано 24 June 2019.
- ↑ Chaldean Diocese of Beirut. gcatholic. Процитовано 24 June 2019.
- ↑ Abraham, Salim. The Iraqis determined to seize control of their future after fleeing ISIS. Catholic Herald. Процитовано 24 June 2019.
- ↑ FatmaAydemir, Sami Rustom: Libanesische Sängerin Fairouz: Die fremde Stimme, taz.de, 20.
- ↑ а б Niva möter tre svenska spelare – redo för Asiatiska mästerskapen. www.aftonbladet.se (швед.). 4 січня 2019. Процитовано 5 червня 2024.
- 1932 Census; British Journal of Middle Eastern Studies, Vol. 26, No. 2, (Nov., 1999), pp. 219–241
- 1956 Estimates; International Journal of Middle East Studies, Vol. 11, No. 2, (Apr., 1980), pp. 175–187
- Hunter, Erica C. D. (2014). The Syrian Orthodox Church. У Leustean, Lucian N. (ред.). Eastern Christianity and Politics in the Twenty-First Century. Routledge. с. 541—562. ISBN 978-1-317-81866-3.
- Joseph, John (1983). Muslim-Christian Relations and Inter-Christian Rivalries in the Middle East: The Case of the Jacobites in an Age of Transition. SUNY Press. ISBN 978-0-87395-600-0.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |