Астраханська армія

Астраханська армія
рос. Астраханская армия
На службі	літо–осінь 1918
Країна	Росія
Належність	Білогвардійці
Тип	збройне формування
Чисельність	400 багнетів (серпень 1918) 3000 багнетів та 1000 од. кінноти (початок 1919)
Війни/битви	Громадянська війна в Росії
Розформовано	осінь 1918
Командування
Визначні командувачі	полковник Данзан Тундутов

Астраханська армія (рос. Астраханская армия) — оперативно-стратегічне антибільшовицьке об'єднання військ білого руху пронімецької орієнтації на території Всевеликого Війська Донського влітку—восени 1918 року. Формувалася за підтримки Всевеликого Війська Донського та Української Держави. Восени 1918 року розформована, перетворена в Астраханський корпус Особливої Південної армії, яка в лютому-березні 1919 року увійшла до Збройних Сил Півдня Росії. Очолював армію полковник Данзан Тундутов.

Формування

Формування Астраханської армії відбувалося влітку 1918 року. Тоді ж відбувалося формування інших білогвардійських антибільшовицьких сил — Південної та Російської народної армій.

Астраханська армія створювалася в станиці Великокняжеській (нині — Пролетарськ Ростовської области Росії) на території та за підтримки Всевеликого Війська Донського. Також велику підтримку, зокрема фінансову, надавали Гетьман України Павло Скоропадський та німецьке військове командування. Вербувальні бюро існували в різних містах: Києві (готель «Прага»), Полтаві, Харкові, Новочеркаську, Ростов-на-Дону, Таганрозі, інших містах та в Криму.

Очолив Астраханську армію полковник Данзан Тундутов — проводир астраханських калмиків, князь, колишній ад'ютант великого князя Миколи Миколайовича Молодшого.

Данзан Тундутов, очільник Астраханської армії

Попри деякі успіхи, відомі російські військові діячі, як-от генерали Федір Келлер, Микола Іванов, відмовилися очолити проєкт. Генерал Келлер писав у листі генералові Алексєєву:

За відомостями, що дійшли до мене, кандидатами на формування й командування цією армією чи загоном німці називали генералів Заліського, Павлова і мене. Генерал Заліський відомий усім як занадто затятий прихильник німців і тому був їм небажаний, я, хоч відомий як певний монархіст, але з людей непокладних, котрий на німецьких допомогах не піде, та до того ж відкритий противник німецької орієнтації, довелось німцям зупинитись на Павлові, як на певному монархісті, та людині, що не звикла до праці і такої, яку легко обійти. Його до вас і прислали.

Оригінальний текст (рос.)

По дошедшим до меня сведениям, кандидатами на формирование и командование этой армии или отрядом немцы называли Ген[ералов] Залесского, Павлова и меня. Генерал Залесский известен всем как слишком ярый поклонник немцев и поэтому был нежелателен им, я, хотя известен как определенный монархист, но из людей непокладистых, который на немецких помочах не пойдет, да к тому же и открытый противник немецкой ориентации, пришлось немцам остановиться на Павлове, как на определенном монархисте, но человеке, не привыкшем к работе и таком, которого легко обойти. Его к вам и прислали.

Під час візиту до Німеччини у вересні 1918 року гетьман Павло Скоропадський отримав згоду німецького командування в особах Пауля фон Гінденбурга та Еріха Людендорфа на розміщення на території Української Держави Південної та Астраханської армій.

Чисельність та участь у боях

На серпень 1918 року Астраханська армія нараховувала 1 батальйон чисельністю 400 багнетів. У вересні-жовтні чисельність збільшилася до 1500—2000 багнетів. Станом на початок 1919 року чисельність підрозділу становила 3000 багнетів та 1000 одиниць кінноти.

Астраханська армія у вересні-жовтні 1918 року воювала разом з Донською армією у Сальських степах та під час другого її наступу на Царицин (нині — Волгоград, Росія). На царицинському напрямку Астраханська армія зазнала значних втрат.

Перетворення в Астраханський корпус

30 вересня (13 жовтня) 1918 року за наказом отамана Всевеликого Війська Донського Петра Краснова три антибільшовицькі армії — Південна, Астраханська та Російська народна — були об'єднані в одну Особливу Південну армію. Астраханська армія була перетворена на Астраханський корпус Особливої Південної армії.

Астраханський корпус на кінець лютого 1919 року складався з чотирьох підрозділів:

• 1-ша Астраханська козацька дивізія (123 офіцери, 1760 козаків, 19 кулеметів, 2 гармати; командир — генерал Сергій Зиков);
• 1-ша стрілецька бригада (2 полки і 1 батарея — 101 офіцер, 211 стрільців, 15 кулеметів, 5 гармат; командир — генерал-майор Євгеній Достовалов);
• 2-га стрілецька бригада (2 полки — 60 офіцерів, 75 стрільців, 2 кулемети; командир — генерал-лейтенант Давид Гунцадзе);
• 1-ша пластунська бригада (2 полки і 1 батарея — 11 офіцерів, 60 бійців; командир — В. А. Патрикеєв).

Командири Астраханського корпусу:

• Олександр Павлов (5 серпня — 27 жовтня 1918);
• Василь Чумаков (27 жовтня — 13 грудня 1918);
• Олександр Павлов (13 грудня 1918 — 3 квітня 1919).

Входження до складу ЗСПР

12 (25) квітня 1919 року Астраханський корпус Особливої Південної армії був розформований і включений до складу Збройних Сил Півдня Росії як Астраханська окрема кінна бригада, а деякі підрозділи увійшли до складу 6-ї піхотної дивізії ЗСПР. На базі Астраханської окремої кінної бригади 27 червня 1919 року було створено Астраханську козацьку дивізію.

Див. також

• Збройні Сили Півдня Росії
• Південна армія
• Російська народна армія
• Данзан Тундутов
• Астраханське козацьке військо

Джерела

• Волков С. В. Белое движение в России: организационная структура : материалы для справочника. — М. : Библиотека, 2000. — 368 с.

• Волков С. В. Южная армия // Трагедия русского офицерства. — М. : Фокус, 1999. — 381 с.

• Мараєв В. Україна, 1918. Хроніка. — Харків : Фоліо, 2020. — 295 с. — ISBN 978-966-03-8924-3.

• Антропов О. О. Астраханское казачество. На переломе эпох. — М. : Вече, 2008. — 3000 прим. — ISBN 5-9533-2584-4.

• Р. Г. Гагкуев, С. С. Балмасов. Генерал Келлер в годы Великой войны и русской смуты. — М. : НП «Посев», 2007.

• Сизенко А. Г. Полная история казачества России. — Ростов-на-Дону : Владис, 2009. — 432 с.