Російська народна армія
| Російська народна армія | |
|---|---|
| рос. Русская народная армия | |
| На службі | літо–осінь 1918 |
| Країна |  Росія |
| Належність | Білогвардійці |
| Тип | збройне формування |
| Чисельність | кілька полків/не більше однієї бригади |
| Війни/битви | Громадянська війна в Росії |
| Розформовано | осінь 1918 |
| Командування | |
| Визначні командувачі | полковник Віктор Манакін |
Російська народна армія (рос. Русская народная армия) — оперативно-стратегічне антибільшовицьке об'єднання військ білого руху на території Всевеликого Війська Донського влітку-восени 1918 року. Формувалася за підтримки Всевеликого Війська Донського та Української Держави. Восени 1918 року розформована, перетворена в Саратовський корпус Особливої Південної армії, яка в лютому-березні 1919 року увійшла до Збройних Сил Півдня Росії.
Формування Російської народної армії відбувалося на півночі Всевеликого Війська Донського. Цей процес розпочався влітку 1918 року. Підтримку в створенні Російської народної армії, зокрема фінансову, надавали саратовські земські діячі, а також Гетьман України Павло Скоропадський. Більшість солдатів армії — селяни-біженці із Саратовської губернії та колишні червоноармійці, що дезертували[1].
Чисельність Російської народної армії не перевищувала кількох полків або ж однієї бригади. Очолив збройне добровольче формування полковник Віктор Манакін[1].
30 вересня (13 жовтня) 1918 року за наказом отамана Всевеликого Війська Донського Петра Краснова три антибільшовицькі армії — Південна, Астраханська та Російська народна — були об'єднані в одну Особливу Південну армію. Російська народна армія була перетворена на Саратовський корпус Особливої Південної армії[2].
Саратовський корпус брав участь у важких боях проти більшовицьких сил і зазнав значних військових втрат.
15 (28) березня 1919 року Саратовський корпус Особливої Південної армії був реформований у Саратовську окрему бригаду. Пізніше вона ввійшла до складу 6-ї піхотної дивізії Збройних Сил Півдня Росії[2].
- ↑ а б Мараєв, 2020, с. 167.
- ↑ а б Волков, 1999.
- Волков С. В. Южная армия // Трагедия русского офицерства. — М. : Фокус, 1999. — 381 с.
- Мараєв В. Україна, 1918. Хроніка. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 163, 167. — ISBN 978-966-03-8924-3.
- Р. Г. Гагкуев, С. С. Балмасов. Генерал Келлер в годы Великой войны и русской смуты. — М. : НП «Посев», 2007.
