Атакаміт
| Атакаміт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Ata[2] |
| Хімічна формула | Cu₂Cl(OH)₃ |
| Nickel-Strunz 10 | 3.DA.10a[3] |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | ромбічна сингонія[4] |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Атакама[5] |
| Типова місцевість | III Регіон Атакама[6] |
 Атакаміт у Вікісховищі | |
Атакаміт – мінерал класу галогенідів, гідроксилхлорид міді.
Названий на честь південноамериканської пустелі Атакама, де був уперше знайдений наприкінці 18 століття. Назву запропонував у 1801 році Дмитро Голіцин (Dmitri de Gallitzin), утворивши її від відповідного топоніму.[7][8] За іншими даними, цю назву вперше запропонував Йохан Фрідріх Блюменбах (Johann Friedrich Blumenbach) у 1802 році. До того мінерал називали "мідний пісок", "зелений пісок з Перу", "мідний соляний пісок" тощо.[9]
Хімічна формула: [Cu2Cl(OH)3]. Містить (%): Cu – 59,51; O – 22,47; Cl – 16,60; H – 1,48.[10]
Сингонія ромбічна.
Зустрічається у вигляді агрегатів тонких кристалів, волокнистих або зернистих агрегатів.
Густина 3,76 - 3,78 г/см3.[10]
Колір трав'янисто зелений.
Блиск алмазний, скляний. Прозорий до напівпрозорого.
Риса яблучно-зелена.
Злом раковистий.
Зустрічається в аридних областях як гіпергенний мінерал зони окиснення мідних родовищ. Другорядна руда міді. Є досить рідкісним мінералом, оскільки умови його утворення досить специфічні: окиснення, зазвичай, сульфідних мінералів міді у посушливому пустельному кліматі та, можливо, десублімація із вулканічних викидів у фумаролах.
Розрізняють:
- атакаміт бромистий — основний бромід міді координаційної будови — Cu2(OH)3Br. Можливо диморфний з атакамітом. Штучна сполука.
Раніше порошок атакаміту завдяки його адсорбуючим властивостям використовували в комерційних цілях у якості порошку для висихання чорнил під час писання пером, для чого його імпортували з Чилі.
Атакаміт може мати біогенне походження – кристалічна форма цього мінералу є головною складовою щелеп багатощетинкових червів роду Glycera, завдяки чому вони надзвичайно стійк до стирання (існує також версія, що мідь може слугувати каталізатором для дії отрути цих поліхет).[11]
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ mineralienatlas.de
- ↑ Handbook of Mineralogy — Mineralogical Society of America.
- ↑ Фрідріх Б. Й. Manuel D´Histoire Naturelle — Мец: 1803. — Т. 2.
- ↑ а б Atacamite. www.mindat.org. Процитовано 14 жовтня 2022.
- ↑ Golicyn, Dmitrij A., 1734-1803: Recueil des noms par ordre alph. appropriés en mineralogie aux terres, pierres ... (1801) - Bayerische Staatsbibliothek. opacplus.bsb-muenchen.de. Процитовано 15 жовтня 2022.
- ↑ Blumenbach, Johann Friedrich (1802). D. Joh. Fr. Blumenbach's Prof. zu Göttingen ... Handbuch der Naturgeschichte (нім.). U.a.
- ↑ а б Atacamite Mineral Data. www.webmineral.com. Процитовано 14 жовтня 2022.
- ↑ Lichtenegger HC, Schöberl T, Bartl MH, Waite H, Stucky GD (October 2002). "High abrasion resistance with sparse mineralization: copper biomineral in worm jaws". Science. 298 (5592): 389–92. doi:10.1126/science.1075433
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Атакаміт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Атакаміт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Mineral galleries
- Mindat [Архівовано 11 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |