Афанасій Шола
| Афанасій Шола | |
 | |
| Народження: |
1878[1]  Трієст, Австро-Угорщина |
|---|---|
| Смерть: |
19 вересня 1955 Сараєво, Соціалістична Республіка Боснія і Герцеговина, ФНРЮ |
| Країна: |
.svg){kind=small} Королівство Югославія Австро-Угорщина |
Афанасій Шола (1878, Трієст, Австро-Угорщина — 19 вересня 1955, Сараєво, СР Боснія і Герцеговина) — австро-угорський і югославський сербський політик і діяч культури з Боснії і Герцеговини. Обіймав посади голови Народного уряду Боснії і Герцеговини з 3 листопада 1918 по 31 січня 1919 року і голови обласного уряду Боснії і Герцеговини з 1 лютого 1919 року по 11 липня 1921 року[2].
Народився 1878 року в Трієсті (точна дата народження невідома), де його батько Йован знайшов притулок від турків[3]. Рід Шола був видною купецької сім'єю: дід Афанасія, Рісто Шола, був багатим купцем, одним з найактивніших і освічених діячів культури в Мостарі відповідальним за інспектування школи в Житомислицькому монастирі[sr][4]. Старший двоюрідний брат Панаса Воїслав Шола[sr] був відомим сербським політиком[4]. Йован Шола працював у Трієсті торговим представником, а після смерті своєї дружини повернувся 1886 року в Мостар з двома маленькими дітьми[5]. В дитинстві Афанасій відвідував сербське співоче і культурно-просвітницьке товариство «Гусле» і спектаклі при ньому, які організовували Алекса Шантич, Світозар Чорович[sr] і Йован Дучич[5]. Шола не відвідував початкової школи, але отримав домашню освіту, а потім здав іспити в Мостарі[6]. Після цього рік навчався в Трієсті, потім шість років здобував освіту в Парижі, де закінчив гімназію і три семестри вивчав французьку літературу[6]. Через хворобу батька 1899 року був змушений припинити навчання і повернутися в Мостар, щоб управляти сімейним торговим бізнесом[7].
В молодості Шола був активним діячем товариства «Гусле» і деякий час обіймав посаду секретаря. Від 1899 до 1904 року він також був режисером театральних вистав[8]. Як театральний критик вплинув на становлення свого друга Чоровича як драматурга[8]. Від 1904 до 1908 року був головою товариства «Гусле»[9]. Разом з Алексою Шантичем, Светозаром Чоровичем і Йованом Дучичем розпочав 1895 року випуск літературного журналу «Зора»[10], першим автором ідеї створення якого був Світозар Чорович. Перший випуск побачив світ 1896 року. Афанасій був редактором «Зори» від 1900 до 1901 року — як раз в той час, коли, пройшовши повний курс, повернувся з Парижа після завершення навчання[11]. Журнал «Зора» закрито 1901 року з фінансових причин, а також щоб можна було зосередитися на роботі над виданням «Српски књижевни гласник», що почав виходити в той час[12].
1907 року в Мостарі засновано журнал «Народ», серед засновників якого були Алекса Шантич, Нікола Стоянович[sr], Світозар Чорович, Душан Василевич, Коста Костич[sr], Лука Грджич, Мілан Радулович[sr], Лазар Мілічевич і Афанасій Шола[13]. Рісто Радуловіч був головним редактором. Шола 1907 року обраний депутатом до сейму Боснії і Герцеговини[14]. Шола належав до парламентської фракції, яка сформувалася навколо журналу «Народ»[14], біля якої стала збиратися опозиція і яка отримала назву Народної групи[15]. Народна група виступала на підтримку повної політичної автономії Боснії та Герцеговини в складі Османської імперії, а також за демократичну парламентську форму правління[15]. Такого роду автономія розглядалася лише як перехідний етап перед наступним об'єднанням з Сербією і Чорногорією. До цієї групи крім Афанасія Шоли входили Урош Круль[sr], Рісто Радуловіч, Василь Грджич[sr], Шчепан Грджич, Нікола Стоянович, Алекса Шантич, Світозар Чорович, Коста Куюнджич[sr], Глигорій Єфтанович[sr], Душан Василевич та Мілан Сршкич[sr][16]. Афанасій Шола був також одним з головних авторів видання «Српска ријеч», що виходило в Сараєві від 1905 до 1914 року[14]. Шола відіграв значну роль у викритті австрійського шпигуна Джорджа Настича[sr][17]. Після офіційної анексії Боснії і Герцеговини Австро-Угорщиною Афанасій Шола, Душан Василевич та Ристо Радулович разом з кількома сербськими і мусульманськими делегатами вирушили до Парижа, Лондона, Берліна, Санкт-Петербурга і Белграда, щоб виступати проти анексії[18]. Згодом до них приєдналися Нікола Стоянович, Урош Круль і Василь Грджич[16]. У квітні 1909 року Шола взяв участь у панславістському конгресі в Санкт-Петербурзі[19].
Шола був обраний депутатом сейму Боснії та Герцеговини 1912 року[20]. Від 1912 до 1914 року він був головною сербської парламентської фракції «Народ»[20]. У той час він прямував зі секретними завданнями до Белграда і Цетинє, а також працював із представниками хорватсько-сербської коаліції[20]. Часто співпрацював з Ніколою Пашичем[20]. На відміну від групи, яка сформувалася навколо Петара Кочича, прагнув проводити політику покращення положення сербів шляхом політичної боротьби в парламенті, намагаючись знайти компроміс з австро-угорським урядом на чолі з Оскаром Потіореком[21]. Прихильники Петара Кочича звинувачували Народну групу у веденні занадто компромісної політики. Група Кочича виступала за якнайшвидше здійснення земельної реформи[22]. Хоча її члени критикували компромісну політику Шоли, але вважали, що він особисто чинить правильно і, можливо, є кращим серед представників Народної групи[22]. Наприкінці 1913 року група Кочича і Народна група Шоли створили єдину передвиборчу коаліцію. Вони демонстративно покинули засідання парламенту наприкінці 1913 року через дискримінаційну політику влади щодо сербського народу[23]. Афанасій Шола виступав за співпрацю православних сербів з мусульманами і хорватами[24]. До Першої світової війни багато співпрацював з далматинськими політиками Анте Трумбичем і Йосипом Смодлакою[sr][25]. З ними, а також з Ніколою Стояновичем Шола брав участь у січні 1913 року у проведеному в Спліті засіданні, на якому було вирішено, що після звільнення всіх південнослов'янських народів вони повинні об'єднатися в одну державу з чільною роллю в ньому Сербії[25].
Після Сараєвського вбивства в Боснії почалося переслідування відомих сербських діячів, і Шола був заарештований у липні 1914 року як видний культурний і політичний діяч[26]. До завершення судового процесу перебував в ув'язненні в Мостарі, Сараєві та Баня-Луці[26]. Був засуджений на процесі в Баня-Луці[sr] за звинуваченням у державній зраді і засуджений 22 квітня 1916 року до 12 років ув'язнення у в'язниці строгого режиму[27]. Зокрема, був звинувачений у частих поїздках до Белграда і співпраці з Сербією, особливо з організацією «Народна оборона[ru]»[27]. Відбував ув'язнення в Невесині, Зениці і Травнику[28]. На свободу вийшов у кінці жовтня 1918 року в зв'язку з розпадом Австро-Угорщини[28].
Відразу ж після звільнення з в'язниці Шолу призначено головою Народної ради словенців, хорватів і сербів у Боснії та Герцеговині[sr][29]. Народна рада сформувала народний уряд, і Афанасій Шола 3 листопада 1918 став головою Народного уряду Боснії і Герцеговини[2]. Народний уряд негайно звільнив усіх політичних в'язнів, що залишалися в тюрмах. Шола на посаді голови сприяв стабілізації політичної ситуації. Спільно зі Світозаром Прибичевичем, колишнім головою народної ради Загреба, грав істотну роль у початковому процесі об'єднання югославських територій[30]. Після утворення Королівства сербів, хорватів і словенців залишився на посаді голови Народної ради Сараєва. Нродну раду згодом було перетворено на обласний уряд Боснії і Герцеговини, а Шола 1 лютого 1919 року став його головою. 11 липня 1921 року обласний уряд було замінено крайовою адміністрацією Боснії і Герцеговини. На прохання Світозара Прибичевича Шола керував з'їздом у Сараєві 15-16 лютого 1919 року, на якому створено Демократичну партію Югославії[31], і більшість колишніх членів політичного товариства «Народу» вступили до неї. За наполяганням Світозара і як голова обласного уряду, Шола брав участь у розгоні з'їзду Народної радикальної партії в Сараєві 18 травня 1919 року[32].
Наприкінці 1919 року Шола пішов у відставку з поста голови обласного уряду. Після цього він нетривалий час служив послом у Копенгагені[32]. Повернувшись до Сараєва, жив на призначену йому пенсію[33]. Раніше його кандидатуру розглядали на посаду секретаря регента, регент однак її не схвалив. Як переконаний прихильник єдності Югославії, підтримував діяльність Організації югославських націоналістів[sr], створеної 23 березня 1921 року в Спліті[34]. Після розколу Демократичної партії залишився прихильником Любомира Давидовича[ru]. 1932 року обраний сенатором Дринської бановини[35]. 1933 року став членом Югославської національної партії[sr][35].
Під час і після Другої світової війни жив на самоті в своєму будинку в Сараєві. 1945 року відновив культурне товариство «Гусле», однак воно було скасоване комуністичною владою 1948 року.
Помер у Сараєві 19 вересня 1955 року[36].
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Политичко представљање БиХ у Краљевини Срба, Хрвата и Словенаца/Краљевини Југославији (1918–1941). www.parlament.ba. Парламентарна скупштина Босне и Херцеговине. Процитовано 4 травня 2016.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Илић, 2011, с. 27.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 18.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 28.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 32.
- ↑ Илић, 2011, с. 32—33.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 41.
- ↑ Илић, 2011, с. 48.
- ↑ Илић, 2011, с. 56.
- ↑ Илић, 2011, с. 65.
- ↑ Илић, 2011, с. 71.
- ↑ Илић, 2011, с. 75—76.
- ↑ а б в Илић, 2011, с. 77.
- ↑ а б Мастиловић, 2013, с. 48.
- ↑ а б Мастиловић, 2013, с. 49.
- ↑ Илић, 2011, с. 80.
- ↑ Мастиловић, 2013, с. 55.
- ↑ Илић, 2011, с. 89.
- ↑ а б в г Илић, 2011, с. 96.
- ↑ Илић, 2011, с. 98.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 100.
- ↑ Илић, 2011, с. 101.
- ↑ Илић, 2011, с. 103.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 105.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 118.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 119—123.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 123.
- ↑ Илић, 2011, с. 127.
- ↑ Илић, 2011, с. 135.
- ↑ Илић, 2011, с. 145.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 147.
- ↑ Илић, 2011, с. 148.
- ↑ Илић, 2011, с. 149.
- ↑ а б Илић, 2011, с. 152.
- ↑ Илић, 2011, с. 157.
- Илић, Снежана. Атанасије Шола, Прилог изучавању културне и политичке историје Срба у Босни и Херцеговини : [макед.]. — Нови Сад : Академска књига, 2011.
- Мастиловић, Драга. Српска елита из Босне и Херцеговине у политичком животу Краљевине СХС/Југославије (1918-1941) : [макед.]. — Београд : Филозофски факултет, 2013.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |