Балка Нікішина
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| Балка Нікішина | |
|---|---|
| Витік | на південно-східній околиці села Нікішине |
| • координати | 48°14′27″ пн. ш. 38°31′52″ сх. д. / 48.24083° пн. ш. 38.53111° сх. д. |
| Гирло | Міус |
| • координати | 48°10′50″ пн. ш. 38°35′50″ сх. д. / 48.18056° пн. ш. 38.59722° сх. д. |
| Басейн | Азовського моря |
| Країни: | |
| Довжина | ~8,29 км |
Балка Нікішина, Никишина[1], Балка Широка[2] — балка (річка) в Україні у Шахтарському районі Донецької області. Права притока річки Міусу (басейн Азовського моря).
Довжина балки приблизно 8,29 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 8,24 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,01 [3]. Формується декількома балками та загатами[1][2].
Бере початок на південно-східній околиці села Нікішине. Тече переважно на півдненний схід понад селами Веселе, Тимофіївкою, через село Стрюкове і впадає у річку Міус.
- Біля витоку на лівому березі балки розташований заказник Круглик[4].
- У XX столітті на балці існували молочно,- птице,- свинно-тваринні ферми (МТФ, ПТФ, СТФ), газгольдер, декілька газових свердловин та декілька працюючих та непрацюючих шахт[2].
- ↑ а б Военно-топографическая карта Российской Империи 1846—1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф. Ф. Шуберта и П. А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXVII, лист: 17. Показаны территории: Екатеринославской губернии, Область Войска Донского.
- ↑ а б в Топографічна карта Главного штабу М-37-138. Красный Луч. [Архівовано 2022-02-18 у Wayback Machine.] Масштаб 1 : 100 000. Стан місцевості подано на 1982 рік.
- ↑ Балка на Google.Maps
- ↑ Балка на OpenStreetMap
- Словник гідронімів України [Архівовано 31 січня 2022 у Wayback Machine.] / Ред. кол.: А. П. Непокупний, О. С. Стрижак (заст. голови), К. К. Цілуйко (голова); Укладачі: І. М. Желєзняк, А. П. Корепанова, Л. Т. Масенко, А. П. Непокупний, В. В. Німчук, Є. С. Отін, О. С. Стрижак, К. К. Цілуйко. АН УРСР. Ордена Трудового червоного прапора Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Українська ономастична комісія. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 389
