Очікує на перевірку

Бершов Сергій Ігорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Ігорович Бершов
Народився31 березня 1947(1947-03-31) (77 років)
Біла Глина, Верхотурський р-н, Свердловська область, РРФСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Місце проживанняХарків
Діяльністьальпініст
Alma materНаціональний університет фізичного виховання і спорту України
У шлюбі зБершова Тетяна
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора — 1982 Орден Дружби народів  — 1989
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР
Сайтntu.edu.ua/ukraine/kultura/turizm/bershov_ukr.htm/

Сергі́й І́горович Бе́ршов (нар. 31 березня 1947(19470331), с. Біла Глина, Верхотурський район, Свердловська область, РРФСР, СРСР) — відомий радянський і український альпініст. Майстер спорту зі скелелазіння (1971), майстер спорту з альпінізму (1973), «Заслужений майстер спорту СРСР» та «Майстер спорту міжнародного класу» (1982), член клубу «Сніжний Барс» (1988), «Заслужений тренер України» (1990), інструктор-методист 2-ї категорії. Багаторазовий чемпіон СРСР та України. Доцент Харківської державної академії фізичної культури.

Біографія

[ред. | ред. код]

Сергій Бершов народився 31 березня 1947 року в селі Біла Глина, Свердловської області, в РСФСР, дитинство провів у місті Мерефа, Харківської області. В дитинстві у нього були проблеми із серцем, і лікарі заборонили йому займатися спортом. Однак Сергій учинив по-своєму і став активним спортсменом, через десять років лікарі не знайшли у нього жодних проблем із серцем.[джерело?]

Бершов працював слюсарем, електромонтером, маляром-висотником. В альпінізм прийшов у 1965 році, завдяки своєму першому тренеру, відомому харківському альпіністові Володимиру Йосиповичу «Вилу» Поберезовському. Перше сходження здійснив на Кавказі у 1965 році на Віа-тау (3820 м).

Сергій Бершов у 1969 році закінчив Харківську міську школу інструкторів з альпінізму. Багато років працював інструктором в альптаборі Кавказу, тренером в експедиціях і при підготовці команд до чемпіонатів Радянського Союзу та України. Сергій активно займався скелелазінням, яке в той час тільки почало розвиватися в СРСР. Незважаючи на відсутність спеціалізованих скеледромів, тренування харківських скелелазів відбувалися на старих цегляних стінах, а також на скелях в Криму. Бершов п'ятнадцять разів вигравав змагання зі скелелазіння в СРСР, шість разів ставав чемпіоном і призером міжнародних змагань. Тричі був чемпіоном СРСР з альпінізму 1973, 1974, 1986) в технічному і скельному класах, вісім разів — призером чемпіонату СРСР. За час занять альпінізмом зробив більше ста сходжень 5Б і 6Б категорій складності, у тому числі 22 першопроходження і першосходження на вершини гір. Відпрацював у горах як інструктор чи тренер 1600 днів. У 1975 році став одним з перших радянських альпіністів, що піднявся на скелі Йосеміті. Йшов першим під час першого радянського проходження маршруту «Салате» на скелях Ель-Капітан.

Тричі скорений Еверест

Як старший тренер брав участь у підготовці п'яти Гімалайських експедицій. Більш як 20 разів піднімався на «семитисячники» Радянського Союзу, 12 раз на сім «восьмитисячників» в Гімалаях.[1] У складі збірних команд здійснив складні сходження в горах Швейцарії, Італії, США, Франції, ФРН, Непалу, Японії. З 1981 року — член штатної команди альпіністів Спорткомітету СРСР, після розпаду Радянського Союзу — член штатної команди альпіністів України і одночасно — її тренер. У 1982 році Бершов взяв участь у першій радянській експедиції на Еверест. Вночі 4 травня 1982 року в зв'язці із Михайлом Туркевичем вперше піднявся на найвищу вершину[2]. За підсумками роботи першої радянської гімалайської експедиції йому, як і іншим членам команди, було присвоєно звання Заслужений майстер спорту і Майстер спорту міжнародного класу.

Після закінчення в 1984 році Київського інституту фізкультури[1] працював інструктором обласного спортивного комітету. Потім викладачем Харківського інституту фізкультури. Сергій Бершов став дуже відомим скелелазом, альпіністом і лижником завдяки своїй неймовірній витривалості.

У 1989 році бере участь в гімалайській радянській експедиції — траверс-сходження на всі чотири вершини Канченджанги. 14 квітня 1989 року здійснює сходження на Канченджангу Південну (8491м) — першопроходження в рамках підготовки траверсу всього масиву. 1 травня 1989 року здійснює траверс-першопроходження Канченджанга Ялунг-Канг (8505м) — Канченджанга Головна (8586м) — Канченджанга Середня (8478м) — Канченджанга Південна (8491м). Цей траверс був пройдений за один день. За мужність і героїзм при підкоренні Канченджанги Сергій Бершов був нагороджений орденом «Дружби народів».

Лхоцзе

[ред. | ред. код]
Неприступна Лхоцзе

16 жовтня 1990 року у зв'язці з Володимиром Каратаєвим здійснює у важких погодних умовах першопроходження Південної стіни Лхоцзе (8516 м), яку безуспішно намагалися пройти багато визначних альпіністів світу. Від неї тричі відступав легендарний італійський альпініст Райнхольд Месснер.[3] Звідси, за рік до цього, у 1989 році зірвався у прірву з висоти 8350 метрів знаменитий польський альпініст Єжи Кукучка,[4] (альпіністи знайшли на стіні вбиті у скелю альпіністські крюки й обірване мотуззя). Сходження Бершова — Каратаєва стало одним із найвищих спортивних досягнень світового альпінізму. Сильні снігопади, лавини і холод сильно перешкоджали експедиції. Сергій Бершов і його напарник знаходилися без кисню чотири дні на висоті 8000 метрів, вичікуючи настання хорошої погоди. Альпіністам це сходження далося дуже важко. Без допомоги товаришів по групі, Туркевича і Копійки, Каратаєву було б проблематично спуститися вниз. Райнхольд Месснер назвав це сходження «сходженням XXI століття».[5] Сходження по цьому маршруту більше ніким не було повторене. Після цього сходження Володимир Каратаєв в результаті сильного обмороження, втратив всі пальці на руках і ногах.

Аннапурна

[ред. | ред. код]
Небезпечна Аннапурна

20 листопада 1996 року у зв'язці із Ігорем Свергуном сходить на найнебезпечнішу для сходження вершину Землі — Аннапурну (8091 м) — по Південній стіні, за маршрутом Бонінгтона. 31 липня 1997 року здійснює сходження на Нанга Парбат (8125 м), за маршрутом Кінґстофера, у двійці із відомим українським альпіністом, невизнаним членом клубу «Восьмитисячників», Владиславом Терзиулом.

1 травня 1998 року здійснює сходження на Шишабангма Центральна (8013м), за класичним маршрутом, в альпійському стилі, із А.Боковим і І.Свергуном.

8 травня 1999 року в 4-00 ранку Сергій Бершов у складі третьої групи, разом з Ігорем Свергуном та Миколою Горюновим піднялися на Північне сідло — 7050 м, у складі експедиції «Еверест-99». З висоти 7800 м підключився до спуску осліплого участника експедиції Володимира Горбача.[6]

17 травня 2000 року — повторює сходження на Еверест з експедицією краснодарських альпіністів як тренер-консультанат. Гімалайський досвід сприяв тому, що весь склад експедиції — 12 осіб досягли вершини.

2003 рік — сходження на Деналі (6168 м) в Кордильєрах (найвища вершина Північної Америки); 2004 рік — Чо-Ойю (8201 м); 2005 рік — третє сходження на Еверест (8848 м) з І. Свергуном; 2007 рік — Хідден-пік (до висоти 7800 м); 2008 рік — Броуд-пік (до висоти 7300 м).

Сергій багато раз брав участь у рятувальних роботах: на Ушбі (4690 м), Ельбрусі (5642 м), піку Вільної Іспанії (4200 м), Міжіргі (5025 м), Чатин-Тау (4411 м), піку Клари Цеткін (6641 м), піку Комунізму (7495 м), Хан-Тенгрі (6995 м), Нанга Парбат (8125 м) і на Евересті (8848 м).

Сергій Бершов 12 років брав участь в складних висотних роботах на ретрансляторах і в будівництві (Промисловий альпінізм). Автор газетних і журнальних публікацій, ним написані у співавторстві із журналісткою Олександрою Порохонею дві книги — «Кроки по вертикалі» (1985) і «Нехай обійдуть тебе лавини» (1992).

Нагороди

[ред. | ред. код]

За досягнення в альпінізмі нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1982), Дружби народів (1989), «За заслуги» III ступеня, «За мужність» II ступеня (1999). У 1989 році удостоєний Почесного знаку ЦК ВЛКСМ «Спортивна доблесть». Нагороджений Срібною медаллю «За заслуги у розвитку Кубані». У 2004 році удостоєний звання «Почесний громадянин міста Харкова».

Гімалайські сходження

[ред. | ред. код]

Сергій Бершов підкорив сім «восьмитисячників» в Гімалаях, при чому на Еверест піднявся три рази за різними маршрутами і підкорив чотири «восьмитисячники» масиву Канченджанга[7][8]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Status QUO. Бершов Сергій Ігорович [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1. - Підкорення Джомолунгми с. 269—270.
  3. ↑ Перший із списку «Восьмитисячників»
  4. ↑ Другий із списку «Восьмитисячників»
  5. ↑ «Україна Молода» Герої нашого часу. № 201 за 28.10.2010. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 17 квітня 2012.
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 27 березня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Бершов Сергій Ігорович[недоступне посилання з червня 2019]
  8. ↑ Український слід на даху світу. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 13 квітня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бершов_Сергій_Ігорович&oldid=43833760