Перейти до вмісту

Богун Оникій Тимофійович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Оникій Тимофійович Богун
Адміністративний старшина
Богун Оникій Тимофійович
Загальна інформація
Народження8 квітня 1879(1879-04-08)
с. Білоусівка, Лохвицького повіту Полтавської губернії
Смерть7 вересня 1937(1937-09-07) (58 років)
Острог
Громадянство УНР
Alma MaterХНУ ім. В. Н. Каразіна
Військова служба
Приналежність УНР
Війни / битви

Перша світова війна
Українсько-радянська війна

Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Богун.

Они́кій Тимофі́йович Богун (8 квітня 1879 — 7 вересня 1937) — український військовий, громадсько-політичний діяч, адміністративний старшина Армії УНР.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 8 квітня 1879 року в селі Білоусівка, Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині — Чорнухинський район Полтавської області). За родинною легендою, рід походить від видатного козацького полковника Івана Богуна[1].

У 1894 закінчив школу. В 1908—1909 навчався Харківському університеті, але був відрахований через політичні мотиви[2].

У 1905 році брав учать в організації товариства «самостійників» у Чорнухах на Полтавщині та Золотоноші Черкаської області[1].

У 1906 році був арештований, як український націоналіст та ув'язнений на 11 місяців до Переяславської тюрми, після цього був висланий з Полтавщини та отримав заборону мешкати у Полтавській губернії.

Працював у земельних управах Харкова та Катеринослава. В 1910 році займався організацією сільськогосподарської виставки в Катеринославі та в 1913 році Всеросійської сільськогосподарської, фабрично-заводської, торгово-промислової й науково-художньої виставки в Києві[3].

16 квітня 1916 р. у Києві був мобілізований у Російську армію, а 18 квітня 1916 р. одержав призначений на посаду начальника технічного загону при штабі 8-ї армії Південно-Західного фронту.

У жовтні 1916 року Оникія Богуна перевели в 11-ту армію Південно-Західного фронту, яка дислокувалася в Тернополі та Збаражі.

У березні 1917 року після подій Лютневої революції в Петрограді, в результаті якої Микола II зрікся престолу, О.Богун організував українську військову та цивільну національні ради, а також був організатором селянського з'їзду у Збаражі.

У липні 1917 року загін, яким командував Оникій Богун, підняв жовто-блакитний прапор та був перейменований в Український технічний загін 40-го корпусу 9-ї армії Південно-Західного фронту.

Учасники 2-го Зимового походу: В.Яновський, Ю.Отмарштайн, О.Богун, С.Горячко, М.Рибачук, П.Ващенко

8 лютого 1918 року О.Богун вступив звичайним стрільцем у 4-у сотню 2-го Запорізького піхотного куреня (командир — Петро Болбочан), у якому з 19 лютого 1918 року, отримує посаду господарника штабу куреня (до серпня 1918 року).

Сподвижник Симона Петлюри, учасник Першого та Другого зимових походів Армії Української Народної Республіки. У  1921 за наказом генерала-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника Оникія Богуна було уповноважено виступати старшиною із поважних доручень у військових і державних справах.

Брав участь у підготовці Четвертого Універсалу Української Центральної Ради, яким 22 січня 1918 року було проголошено незалежність Української Народної Республіки та Акту Злуки — урочистого проголошення 22 січня 1919 року універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну. Займався організацією агітаційної справи на теренах УНР щодо скликання Трудового конгресу України — вищого тимчасового законодавчого органу УНР, з'їзд якого проходив у Києві 23-28 січня 1919 року[2].

У серпні-вересні 1921 року він з розвідувальною метою обійшов Правобережжя України і склав детальний звіт про тогочасну ситуацію на українських землях.

14 вересня 1921 р. він прибув до Головного Повстанчого штабу і доповів, що в Україні більшовики проводять масову ліквідацію повстанських організацій[4].

Брав участь у бою під Малими Міньками, де був поранений. З 1921 до 1927 — перебував у таборі інтернованих вояків Армії УНР у Каліші (Польща)[5]. Працював з урядовцем Степаном Кость-Костенком[6]

З 1927 року проживав як військовий інвалід у місті Острозі Волинського воєводства. Займався громадською та культурно-просвітницькою роботою, зокрема у волинській «Просвіті». В Державному архіві Рівненської області зберігаються спогади та листи Оникія Богуна про історичні події Другого зимового походу Армії УНР.

Помер 7 вересня 1937 року, похований 9 вересня 1937 року в Острозі[7][8].

Родина

[ред. | ред. код]

Батько — потомствений козак (з родини виборних козаків) Тимофій Олександрович Богун, — народився с. Білоусівка, Лохвицького повіту, Полтавської губернії (нар. 1847 — пом. 5 листопада 1907)[9]. Мати — потомствена козачка Марія Романівна Богун (Ярмоленкова) (нар. 1836 року народження — пом. 7 січня 1901)[10].

Дружина — козачка Тетяна Іванівна Богун (Орішечко) (нар. 1880 — пом. 22 квітня 1959 року).
Діти:
Син — козак Іван Оникійович Богун (нар. 5 січня 1902 р.н. — пом. 19 січня 1974).
Син — козак Григорій Оникійович Богун (нар. 8 червня 1906 — пом. 1961).
Донька — козачка Анастасія Оникіївна (Олексіївна) Богун (Житенко) (нар. 30 грудня 1903 — пом. 30 грудня 1995).
Донька — козачка Луня (Леоніда) Оникіївна (Олексіївна) Богун (Тарановська) (нар. 1908 — пом. 21 січня 2001).

Родина залишилися на території Полтавщини і зазнала репресій з боку радянської влади (син Іван був засуджений[11] за те, що отримав від батька листа з території тогочасної Польщі).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Чорнушанка Людмила Богун розвивала козацтво на Донбасі. Події та коментарі. Архів оригіналу за 2 січня 2017. Процитовано 10 січня 2017.
  2. ↑ а б в Листи та щоденники Оникія Богуна. Державний архів Рівненської області
  3. ↑ редкол. тому (співгол. М. М. Дра - ганчук, співгол. О. В. Муляренко, відп. секр. А. А. Жив’юк та ін.); кер. кол. упоряд. А. А. Жив’юк (2017). Реабілітовані історією. Рівненська область. Том 7 (PDF) (українська) . Київ-Рівне. с. Том 7. ISBN 978-617-515-253-9. Архів оригіналу (PDF) за 11 січня 2020. Процитовано 26 січня 2018.
  4. ↑ http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1878. istvolyn.info. Архів оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 10 січня 2017.
  5. ↑ Давидюк, Руслана (2014). З поляками за Україну: Наддніпрянська еміграція в суспільно - політичному житті міжвоєнної Волині. Монографічне видання. Рівне: ПП ДМ. с. 176.
  6. ↑ Перші визвольні змагання 1914-1924 рр. pvz.in.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 7 липня 2021.
  7. ↑ Державний архів Рівненської області, ф. Р-740, оп. 9, спр. 195 (Метрична книга Свято-Богоявленської церкви, Здолбунівський повіт, м. Острог), 1935—1937 рр., 212 арк. Запис розміщено на арк. 203 зв — 204.
  8. ↑ Оникій Богун (некролог)//Волинське слово: газета. — Луцьк. 17 жовтня 1937. № 30
  9. ↑ Метрична книга Покровської церкви с. Білоусівка, Лохвицького повіту, Полтавської губернії -1907 р., ф.1011, оп.7, д.4.
  10. ↑ Метрична книга Покровської церкви с. Білоусівка, Лохвицького повіту, Полтавської губернії -1902 р., ф.1011, оп.7, д.4.
  11. ↑ Український збірник/Ukrainian Review. Мюнхен: Інститут для вивчення СССР. 1957. с. 116.
  12. ↑ * Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Богун_Оникій_Тимофійович&oldid=41731045