Перейти до вмісту

Бойко Іван Никифорович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Бойко.
Бойко Іван Никифорович
Народження11 (24) жовтня 1910 Редагувати інформацію у Вікіданих
Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть12 травня 1975(1975-05-12) (64 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЛук'янівське військове кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід військ танкові війська
ОсвітаУльяновське гвардійське вище танкове командне училище імені В. І. Леніна (1936) Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки служби1930—1956
ПартіяВКП(б) Редагувати інформацію у Вікіданих
Звання Полковник
Війни / битвиБої на Халхин-Голі
Радянсько-німецька війна
• Житомирсько-Бердичівська операція
• Проскурівсько-Чернівецька операція
Нагороди
CMNS: Бойко Іван Никифорович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Іва́н Ники́форович Бо́йко (24 листопада 1910, Жорнище — 12 травня 1975, Київ) — радянський офіцер-танкіст українського походження, двічі Герой Радянського Союзу (10.1.1944; 26.4.1944), гвардії полковник (1944). Учасник боїв на Халхін-Голі та німецько-радянської війни. Командир танкового полку і бригади 1-ї танкової армії 1-го Українського фронту.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 11 [24] листопада 1910(19101124) року в селі Жорнищах (нині Вінницький район Вінницької області). Українець. Член ВКП(б) з 1940 року.

В Червоній Армії з 1930 року. У 1936 році закінчив Ульяновську бронетанкову школу, в 1939 році — бронетанкові курси. У 1939 році брав участь в боях в районі Халхин-Голу.

Під час радянсько-німецької війни з жовтня 1941 року в діючій армії. 69-й гвардійський танковий полк гвардії майора І. Н. Бойко відзначився в ході Житомирсько-Бердичівської операції військ 1-го Українського фронту, коли танкісти 1-ї танкової армії 28 грудня 1943 року відвоювали у гітлерівців місто Козятин Вінницької області.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за вміле керівництво діями увіреного полку, особисту мужність у боях за місто Козятин, Івану Никифоровичу Бойку присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2072)[1].

1 лютого 1944 року І. Н. Бойко вступив в командування 64-ю гвардійською танковою бригадою, з якою дійшов з боями до Перемоги, завершивши війну в столиці Третього Рейху — Берліні. Воїни-танкісти комбрига І. Н. Бойко у складі військ 1-го Українського фронту особливо відзначилися в Проскуровсько-Чернівецькій операції, в ході якої відвоювали у нацистів міста Новоселиця і Чернівці.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1944 року за успішне командування 64-ю гвардійською танковою бригадою і героїзм, проявлений при форсуванні річок Дністра і Прута і звільненні міста Чернівців, гвардії підполковник Іван Никифорович Бойко нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 2413).

Після війни полковник І. Н. Бойко командував танковим полком, був заступником командира корпусу. У 1948 році закінчив Академічні курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ. З 1956 року — в запасі.

Надгробок

Жив в Києві. Помер 12 травня 1975 року. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 2-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями, а також «Хрестом Хоробрих» Польської Народної Республіки.

Погруддя Івану Бойку у його рідному селі Жорнище

Пам'ять

[ред. | ред. код]

В селі, де народився Бойко, встановлено його бюст. У 1982 році ім'ям Героя названа одна з вулиць Києва. В Козятині його ім'ям назване Вище професійне училище залізничного транспорту, поблизу якого також встановлено бюст. Удостоєний звання «Почесний громадянин міста Чернівців» (1969).

У мистецтві

[ред. | ред. код]

Портрет героя із органічного скла у 1970 році виконав скульптор Юрій Джирбаєв[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии» от 10 января 1944 года [Архівовано 7 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 19 января (№ 3 (263)). — С. 1
  2. ↑ Джибраєв Юрій Георгійович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.

Література

[ред. | ред. код]
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987 (рос.);
  • Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973 (рос.);
  • Люди бессмертного подвига. Книга 1. М., 1975 (рос.);
  • Овеянные славой имена. Одесса: Маяк, 1989 (рос.);
  • Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941—1945 (рос.);
  • Советская Военная Энциклопедия. — 2 изд. — Т. 1: — М.:Воениз, 1990 (рос.).
  • Гусар Ю. Двічі Герой — почесний чернівчанин: [про Івана Никифоровича Бойка] // Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 29 жовтня (№ 82). — С. 3.
  • Гусар Ю. Учасник боїв на Халхин-Голі і на… Буковині [про І. Н. Бойка] // Ветеран Буковини.2013.- 22 травня (№ 1 — 2). — С. 5.
  • Джога І.Командир Бригади підполковник Бойко Іван Никифорович / Іван Джога // Вони визволяли Буковину. — Чернівці: МВІЦ «Місто», 2006. — С. 71-72. — ISBN 966-8341-78-3.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойко_Іван_Никифорович&oldid=43344092