Перейти до вмісту

Бойко Віктор Анатолійович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бойко Віктор Анатолійович
 Старшина
Загальна інформація
Народження14 серпня 1974(1974-08-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
с. Шевченкове
Черкаська область
Смерть19 липня 2014(2014-07-19) Редагувати інформацію у Вікіданих (39 років)
с. Романівка, Костянтинівський район, Донецька область.
ПохованняЗвенигородка Редагувати інформацію у Вікіданих
Військова служба
Роки служби1992-1994; 2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Механізовані війська
Формування
Війни / битвиВійна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
CMNS: Бойко Віктор Анатолійович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойко.

Ві́ктор Анато́лійович Бо́йко (нар. 14 серпня 1974 р., с. Шевченкове, Черкаська область — пом. 19 липня 2014, Маринівка) — старшина машинно-технічного забезпечення, 34-й батальйон територіальної оборони «Батьківщина» Збройних сил України. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Віктор Бойко народився 14 серпня 1974 року в багатодітній селянській родині. Закінчивши Шевченківську середню школу, вступає до Звенигородського ПТУ, де здобуває фах водія. У 1992 році був призваний до лав Збройних сил України, служив у десантних військах. Протягом 1993—1994 р.р. перебував у Югославії, беручи участь у миротворчій місії ООН. Демобілізувавшись, повернувся в рідне село. Одружившись переїздить у Черкаси[1].

В часі російської збройної агресії проти України, Віктор Бойко вирушив на Схід добровольцем та ніс службу сержантом з машинно-технічного забезпечення, 34-й батальйон територіальної оборони «Батьківщина» Сухопутних військ Збройних сил України.

Обставини загибелі

[ред. | ред. код]

Загинув 19 липня 2014 року під час виконанного службових обов'язків в районі с. Романівка, Мар'їнський район, Донецька область[2].

Вдома залишилась донька Дарина (1995 р. н.). Похований у с. Шевченкове Звенигородського району[3].

Нагороди

[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.6.2015, посмертно)[4].

17 листопада 2016 року — нагороджений відзнакою «Почесний громадянин міста Черкаси»[5].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

13 жовтня 2015 року в Шевченківському навчально-виховному комплексі Звенигородської районної ради відкрили меморіальну дошку випускникові школи Бойку Вікторові Анатолійовичу, що навчався в Шевченківській ЗОШ з 1981 по 1990 р[6]. На церемонії відкриття дошки пам'яті були присутні донька героя Дарина Бойко, його друзі, учасники антитерористичної операції, учнівський, педагогічний колектив та представники влади району.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Герої не вмирають, поки пам'ять про них жива
  2. ↑ Бойко Віктор Анатолійович — Книга пам'яті загиблих. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 21 липня 2021.
  3. ↑ Звенигородщина попрощалася зі своїм Героєм. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 грудня 2015. [Архівовано 2015-12-22 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Указ Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 грудня 2015.
  5. ↑ Завжди в строю: загиблі АТОвці стали почесними громадянами Черкас. — Zmi.ck.ua. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
  6. ↑ Відкрито меморіальну дошку пам'яті Віктору Бойку. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 грудня 2015. [Архівовано 2015-12-22 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойко_Віктор_Анатолійович&oldid=44092926