Очікує на перевірку

Бокарьов Євгеній Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бокарьов Євгеній Олексійович
рос. Евгений Алексеевич Бокарёв
Народився12 (25) лютого 1904[1]
Середній Єгорликd, Медвеженський повіт, Ставропольська губернія, Російська імперія
Помер11 березня 1971(1971-03-11)[1] (67 років)
Москва, СРСР
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльністьмовознавець, лексикограф, interlinguist, есперантист, esperantologist, викладач університету
Alma materРостовський державний університетd
Галузьнахсько-дагестанські мови, мовознавство, есперанто[2] і кавказькі мови[2]
ЗакладІнститут мовознавства РАНd
Посадавикладач університету
Вчене званняпрофесор і професор[d]
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d]
Аспіранти, докторантиBukar Talibovd
ЧленствоMondpaca Esperantista Movadod
Академія есперанто
ПартіяКПРС
Війнанімецько-радянська війна
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Євгеній Олексійович Бокарьов (12 (25) лютого 1904, с. Середньо-Єгорликське, Ставропольская губернія, нині с. Середній Єгорлик, Ростовська область — 11 березня 1971, Москва) — радянський лінгвіст, дослідник дагестанських мов, есперантолог, завідувач сектором кавказьких мов Інституту мовознавства АН СРСР, укладач найбільш повних для свого часу російсько-есперантського (видавництво «Енциклопедія», 1966) та есперанто-російського (1974) словників.

Старший брат рано загиблого лінгвіста, фахівця з дагестанських мов Анатолія Бокарьова.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в 1904 році. Навчався в реальному училищі міста Темір-Хан-Шура (нині Буйнакськ). Середню школу закінчив 1922 року в селі Середньо-Єгорликське, куди батьки повернулися після Жовтневої революції. З початку 1921 року, одночасно з навчанням, Євгеній Бокарьов почав працювати вчителем у початковій школі.

У 1922 році вступив до Політехнічного інституту[3] (нині Південно-Російський державний політехнічний університет (НПІ) імені М. І. Платова), а в 1923 році перевівся на навчання до Ростовського університету, де здобув вищу освіту на відділенні російської мови та літератури педагогічного факультету. Після закінчення університету, з 1925 року працював шкільним вчителем (Північна Осетія, Дагестан) .

З 1931 року перейшов на роботу в Дагестанський державний педагогічний інститут. Після складання кандидатського мінімуму і захисту дисертації отримав 1937 року науковий ступінь кандидата наук, а в 1938 році — вчене звання доцента. У 1939 році вступив до докторантури Інституту мови та мислення АН СРСР (нині Інститут лінгвістичних досліджень РАН), проте не встиг закінчити її через початок Німецько-радянської війни. Служив на флоті від червня 1941 до червня 1946 року. 11 вересня 1941 року був важко поранений. Після демобілізації в 1946 році був зарахований старшим науковим співробітником в Інститут мови та мислення, а в 1950 році, після його ліквідації, — в Інститут мовознавства АН СРСР[3]. У 1952—1955 роках — займав посаду відповідального секретаря журналу «Питання мовознавства».

У 1955 році захистив докторську дисертацію на тему: (рос. «Цезские (дидойские) языки Дагестана» (опублікована у вигляді книги в 1959 році).

Есперанто-діяльність

[ред. | ред. код]

У 1957 році Є. Бокарьов брав участь у підготовці VI Міжнародного фестивалю молоді і студентів (Москва) — керував організацією зустрічей есперантистів з різних країн. Саме після проведення цього фестивалю відродився есперанто-рух в Радянському Союзі (з середини 1930-тих років есперантистів переслідували, а керівництво союзу есперантистів було репресоване[4]).

Євгеній Бокарьов багато зробив для офіціалізації есперанто в СРСР — при Спілці радянських товариств дружби і культурних зв'язків з народами зарубіжних країн у 1962 році була створена Комісія з міжнародних зв'язків радянських есперантистів, яка на довгий час стала єдиною офіційною організацією есперантистів країни. Бокарьов був головою цієї комісії з моменту її заснування і до своєї смерті.

З 1963 року входив до складу Академії есперанто.

Є. О. Бокарьов брав участь у суперечках про «природні» і «штучні» мовами, виступав проти такого протиставлення. На його думку, всі мови в тій чи іншій мірі штучні — виникають в суспільстві і відчувають на собі його активний вплив. Отже, треба говорити про ступінь штучності тих чи інших мов, але не протиставляти «природні» і «штучні» як два непересічних явища.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Вибрані праці

[ред. | ред. код]
    • Цезские (дидойские) языки Дагестана. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1959.
    • Сравнительно-историческая фонетика восточнокавказских языков. М.: Наука , 1981.
    • Эсперанто-русский словарь — Esperanta-rusa vortaro: Ок. 26000 слов. С прил. крат. граммат. очерка эсперанто / Е. А. Бокарев; [Предисл. В. Григорьева], 488 с. 17 см, 2-е изд., стер. М.: Русский язык, 1982.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #142602949 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б Автобиография на сайте ИЛИ РАН. Архів оригіналу за 1 березня 2009. Процитовано 30 травня 2020.
  4. ↑ История репрессий против эсперантистов с архивными данными. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 30 травня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бокарьов_Євгеній_Олексійович&oldid=35977921