Перейти до вмісту

Будинок Сурукчі

Додати посилання
Координати: 49°59′42.76″ пн. ш. 36°14′18.96″ сх. д. / 49.9952111° пн. ш. 36.2386000° сх. д. / 49.9952111; 36.2386000
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Будинок Сурукчі
Будинок Сурукчі (вересень 2012)
Будинок Сурукчі (вересень 2012)
Будинок Сурукчі (вересень 2012)
49°59′42.76″ пн. ш. 36°14′18.96″ сх. д. / 49.9952111° пн. ш. 36.2386000° сх. д. / 49.9952111; 36.2386000
КраїнаУкраїна Україна
МістоХарків
Розташуваннявулиця Садова, 7
Типбудівля
житло
громадська будівляd і пам'ятка архітектури[d]
Тип будівліжитлова будівля, громадська будівля
Стильнеоренесанс або модерн
Автор проєктуневідомий.
Ймовірно — Віктор Величко
Основні дати:
  • друга половина 1890-х — завершення будівництва
  • близько 1903 — куплівля будинку Степаном Сурукчі
  • після 1917 — націоналізація
  • до 2000-х — громадська будівля:
    • дитячий садок № 167
    • бухгалтерія відділу освіти Київського району м. Харкова
  • з 2000-х — занепад, руйнування
Статус пам'ятка архітектури місцевого значення
Станпродовжується реставрація
АдресаСадова вулиця
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Будинок Сурукчі (також Садиба професора Сурукчі) — будинок, пам'ятка архітектури місцевого значення у Харкові, колишня садиба, що належала харківському лікарю-оториноларингологу Степану Сурукчі, якого називають засновником харківської школи та української оториноларингології[1][2]. Розташований в центрі Харкова на вулиці Садовій, у Київському районі міста. Авторство будинку не встановлене, але вважається, що його побудував архітектор Віктор Величко.

Будинок відомий тим, що в ньому його власник — лікар Степан Сурукчі вилікував російського оперного співака Федора Шаляпіна, чим врятував його голос. У 2004 році на честь співака та творчих вечорів, у яких він брав участь в цьому будинку, встановлено меморіальну дошку. Також це один з небагатьох будинків у стилі неоренесансу в Харкові[3]. На честь власника будинок й отримав народну назву під час акцій протестів громадськості проти можливого його знесення, які тривали у 2013—2014 роках. На цей час будинок перебуває занепаді та в аварійному стані. Він має стати частиною елітного житлового комплексу та вже почалася його реставрація компанією «Житлобуд-2»[4].

Історія

[ред. | ред. код]

До 90-х років XIX століття ділянка, яку займає будинок, була незабудованою і була частиною території, що виходила на вулицю Пушкінську. У другій половині почалося спорудження одноповерхового будинку для спадкового почесного громадянина Харкова Миколи Івановича Ващенка. Архітектор будинку достеменно невідомий[3][4][5], але за стильовими ознаками вважається, що ця будівля авторства архітектора Віктора Величка[2][6][7][8][9]. Також існують версії, що цей будинок побудував Юлій Цауне[5] чи Олексій Бекетов[4]. Станом на 1901 рік будинок, що тоді розташовувався за адресою вулиця Садова, 5, належав Миколі Ващенку[10].

Близько 1903 року[11] будинок у Миколи Ващенка придбав лікар-отоларинголог Степан Гаврилович Сурукчі.[5][12]

Сам Степан Сурукчі (1862—1932) після здобуття медичної освіти у Харківському університеті за безпосередньої допомоги професора Івана Оболенського стажувався в Німеччині, де оволодів різними методиками лікування у галузі оториноларингології, яка тоді виокремлювалася в окремий напрям медицини, та привіз унікальні на той момент інструменти. Він проводив безкоштовні лекції для лікарів та студентів, приймав хворих з патологіями ЛОР-хвороб в клініці при медичному факультеті університету, а також двічі на тиждень безкоштовно приймав хворих у клініці Червоного Хреста.[12][13] Пізніше, вже після приходу до влади більшовиків, у 1921 році він захистив докторську дисертацію, і наступного року став професором. Того ж, 1922 року, завдяки його зусиллям в Харківському медичному інституті почали викладання отоларингології як окрему дисципліну, а також була створена окрема кафедра, яку він очолив.[14]

Федір Шаляпін в колі сім'ї та друзів Степана Сурукчі на подвір'ї його будинку (1910)

У 1905 році Федір Шаляпін, який протягом двох років мав проблеми з голосовими зв'язками та безуспішно лікувався від дисфонії у російських та європейських лікарів, що могла призвести до втрати голосу у співака, за порадою друзів звернувся до харківського лікаря Степана Сурукчі, про якого вже тоді ходили чутки, що він може вилікувати від невиліковних хвороб. Лікар Сурукчі, який того ж 1905 року склав іспити на доктора медицини, зміг вилікувати втомлений голос Шаляпіна, після чого вони стали друзями і багато років спілкувались. Під час кожного приїзду Федора Шаляпіна до Харкова він завжди навідувався до свого друга Степана Сурукчі та під час творчих вечорів виконував для самого лікаря та його друзів партії з арій та народні пісні.[2][5][6][7][12][15][16]

Степан Сурукчі був шанувальником мистецтва і в його будинку з 1903 року проходили мистецькі зустрічі харківської інтелігенції з діячами мистецтв. Цей будинок був одним інтелектуальних осередків Харкова, душею якого була дружина Степана Гавриловича — Тетяна Іванівна. У дворі його дому співав не лише Федір Шаляпін, а й виконував романси Олександр Вертинський, бували митці, які формували культурне обличчя Харкова тих часів. Тут також збиралися колеги та учні Степана Сурукчі для обговорення актуальних проблем оториноларингології.[2][5][6][11][17].

Після захоплення Харкова більшовиками і створення більшовицької України Степан Сурукчі передав будинок новій владі і його було націоналізовано.[12][18]

У радянські часи у будинку розташувався дитячий садок з яслами № 167, пізніше бухгалтерія відділу освіти Київського району м. Харкова.[4][19][20][21][22] За цей час фасад ніколи не ремонтували[12], багато років взагалі не проводився капітальний ремонт[6]. З 2020 року почато реставрацію будинку.

Архітектура

[ред. | ред. код]

Будинок являє собою одноповерхову будівлю у класичних формах, яка вирізняється витонченістю форм. Стиль будинку ідентифікують як неоренесанс, модерн або північний модерн.[3][6][20][21].

Сходи з вулиці ведуть до входу, який влаштований на двоколонному портику тосканського ордеру з фронтоном. Також над входом до будинку влаштовано високий декоративний купол з люкарнами. У дворі будинку знаходиться відкрита тераса у вигляді пів ротонди з мармуровими сходами. У дворі у часи Степана Сурукчі був сад з трьома мармуровими фонтанами, які лишились лише у спогадах харків'ян.[5][20]

В середині будівлі також були мармурові сходи[12]. А на даху будинку розташований маленький ангел, який тримає розколоту вазу, яку архітектор такою задумував від початку, що має символізувати професію лікаря.[3][5]

На думку краєзнавця Михайла Красикова будинку немає ціни в архітектурному та естетичному плані[6], а на думку активістки із захисту культурної спадщини Харкова Олени Рофе-Бекетової цей будинок є архітектурною перлиною міста[23]. Також це єдиний будинок у Харкові, де бував Федір Шаляпін і який зберігся до цього часу[16].

  • Вид на будинок (2014)
    Вид на будинок (2014)
  • Купол над будинком (2012)
    Купол над будинком (2012)
  • Сходи в середині будинку (2012)
    Сходи в середині будинку (2012)
  • Ангел тримає розколоту вазу на даху (2012)
    Ангел тримає розколоту вазу на даху (2012)

Сучасний стан

[ред. | ред. код]

Занепад

[ред. | ред. код]

У 1980 році будинок рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради було віднесено до пам'яток архітектури місцевого значення як «Особняк» за адресою вулиця Садова, 7.[24].

У 2000-х роках будинок перестали експлуатувати[4][25], що, на думку харківських активістів, означало використання схеми «тихого вмирання» будівлі — доведення покинутого будинку до такого стану аварійності, коли його неможливо врятувати, і він або руйнується від часу, або його зносять. Сам же будинок після того як став пусткою почав достатньо швидко занепадати[2][6][26]

Були спроби з боку харківської громадськості створити в садибі «Шаляпінський музей», але вони завершились без якогось результату. Була навіть ідея створити на базі будинку музейний комплекс Шаляпінського музею, музею фотографії Володимира Оглобліна та музеєм приватної колекції Іллі Лучковського. Найактивніше просував та відстоював ідею створення музею Шаляпіна чи музею музичної культури харківський краєзнавець Валерій Берлін[7][12][18][19].

21 серпня 2004 року за ініціативою та зусиллями Валерія Берліна на будинку Сурукчі було встановлено меморіальну дошку на честь Федора Шаляпіна у пам'ять про творчі зустрічі, які відбувалися в цьому будинку[5][6][7][11].

Боротьба за збереження будинку

[ред. | ред. код]
Акція естетичного спротиву (21 червня 2013)

Навесні 2013 року з'явилась інформація, що міська влада вирішила знести садибу професора Сурукчі[12]. Разом із цим, будинок із землею під ним міська влада продала фірмі «Тредстоун», засновником якої є інша фірма, що належить, за інформацією ЗМІ, близьким до харківського міського голови Геннадія Кернеса людям, зокрема, його колишньому партнеру по бізнесу[27][28][29]. Крім того, у цей же час біля будинку з'явилася охорона, а мешканців будинків, які знаходяться у дворі садиби, почали примусово відселяти. Спроби вийти на контакт з власниками будівлі були безрезультатними[2][16]. Також у цей час зникла частина меморіальної дошки на честь Федора Шаляпіна — зник барельєф із зображенням співака[6][16].

Акція на захист будинку Сурукчі на подвір'ї будинку (21 червня 2013)

Ця новина сколихнула харків'ян і для порятунку будинку об'єдналися громадські активісти (серед них — краєзнавці Михайло Красиков, Валерій Берлін, активістка Ірина Гончарова, журналіст Євген Маслов) та студенти Харкова, лідером серед яких був Андрій Кононенко. Силами цього об'єднання чотири п'ятниці поспіль з 21 червня по 12 липня 2013 року біля будинку проводились творчі вечори в рамках акції естетичного спротиву «Шаляпін Forever». Під час літературно-мистецьких акцій виступали музиканти та поети, зокрема, гурти «Убаністан», «Крамниця думок», «DITEM», «Коридор», заслужений артист України Едуард Безродний, співаки Ганна Чайковська, Ігор Сахно, Сергій Замицький, Олексій Дугінов, барди Юлія Сабаранська, Володимир Фоменко, учасники гурту «Acoustic Qartet» Єфим Чупахін та Дмитро Бондарев, скрипалька Валерія Мутіна та інші. Підтримував акцію й Гамлет Зиньковський. Також відбувалися театральні імпровізації акторів з театрів «Vinora», «Театру Уродів» та студентів Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського. Під час цих акцій проходили виставки фотографій харківських двориків, кованих металевих скульптур Олега Бацури, а також відбувався збір підписів під зверненням до міської влади щодо збереження будинку на виділення коштів на його реставрацію та запропонували створити на базі будинку Музей музичної культури та Молодіжний творчий центр з лабораторіями для режисерів, акторів, музикантів і художників. Загалом звернення підписали понад 500 осіб.[2][6][16][26][27][30][31][32][33][34] Вже після другої мистецької акції біля будинку, під час сесії Харківської міської ради, міський голова Геннадій Кернес заявив, що вже складено план заходів з реабілітації будівлі, та пообіцяв, що її власник поверне садибі первозданний вигляд, проте не уточнив коли це може статися[2][35][36].

У 2014 році акції на захист будівлі тривали. Так, у травні — червні у Харківському художньому музеї проходила виставка та творчі вечори «Портрет одного будинку», яку організував етнографічний музей «Слобожанські скарби» імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ» та Михайло Красиков. На неї було подано близько 300 робіт учасників від 5 до 70 років, серед яких 170 дитячих та 80 студентських робіт у різних художніх техніках, на яких зображена садиба Сурукчі.[37][38][39][40] А в липні 2014 року відбувся творчий вечір на подвір'ї будинку Сурукчі[41].

  • Михайло Красиков та Валерій Берлін на акції на захист будинку Сурукчі (21 червня 2013)
    Михайло Красиков та Валерій Берлін на акції на захист будинку Сурукчі (21 червня 2013)
  • Ірина Гончарова на акції на захист будинку Сурукчі (21 червня 2013)
    Ірина Гончарова на акції на захист будинку Сурукчі (21 червня 2013)
  • Музична частина (21 червня 2013)
    Музична частина (21 червня 2013)
  • Збір підписів на захист будинку (21 червня 2013)
    Збір підписів на захист будинку (21 червня 2013)
Будинок Сурукчі (2013)

Після цієї серії акцій будинок залишили, але жодних ремонтних чи реставраційних робіт так і не було проведено — він перебуває у запустінні та піддається руйнації.[3][42][43]. У 2019 році його стан оцінювався аварійним та непридатним для експлуатації за низкою показників[22]. Вікна у будинку розбиті, заставлені картонками. Сходи та тераса будинку у напівзруйнованому стані.[16][44] Будинок обписаний графіті, у паркані велика дірка, через яку можна потрапити у його двір, де валяється купа свіжих окурків та сміття[45], хоча територія і знаходиться під охороною[46]. На думку харківських архітекторів та активістів, без реставрації він може зруйнуватись протягом кількох років[26]. За словами активістів, Департамент архітектури та містобудування Харківської облдержадміністрації саботує роботу із занесення пам'яток архітектури до державного реєстру нерухомих пам'яток України, оскільки ця і багато інших будівель знаходяться у ще радянських паперових реєстрах і за останні десять років до нього внесено лише з десяток харківських пам'яток[47][48]. За їх інформацією, положення охоронного договору 2013 року не виконувались[3], а протягом 2016—2018 років власник будівлі не отримував жодних приписів щодо виконання охоронного договору від Департаменту архітектури та містобудування Харківської ОДА.[46].

Будинок Сурукчі входить до ТОП-5 закинутих будинків Харкова з понад столітньою історією за версією інтернет-порталу «MyKharkiv.Info»[42] та ТОП-будівель Харкова з унікальною історією, які перетворюються на руїни за версією інтернет-видання «Depo.Харків»[43].

Реставрація

[ред. | ред. код]
Будинок Сурукчі з двору (2013)

У червні 2018 року ТОВ «Домир» придбала у фірми «Тредстоун», яка так і не відреставрувала будівлю попри заяву Геннадія Кернеса, земельні ділянки за адресами вулиця Садова, 7 та Садова, 9. Серед засновників фірми «Домир», яка була створена лише в квітні 2018 року, була компанія «Житлобуд-2», яка є одним з найбільших забудовників у Харкові.[46][49] Після цього до Геннадія Кернеса під час онлайн-конференції звернулась харківська громадська діячка Олена Рофе-Бекетова з проханням звернути увагу на збереження будинку Сурукчі, на що той відповів, що всі історичні пам'ятки у місті будуть збережені[50]. За словами тогочасного керівника Департаменту архітектури та містобудування Харківської ОДА Михайла Рабиновича, навесні 2019 року має розпочатися реставрація будівлі, яку проводитиме «нормальна будівельна організація»[46]. Проте представники громадськості мали побоювання, що після того, як ділянка, на якій розташований будинок, опинилася у власності компанії-забудовника, сама будівля опинилася під загрозою знесення[47][48][51][52].

Влітку 2019 року сусідня із будинком земельна ділянка (вул. Садова, 9) була передана під будівництво багатоповерхового житлового комплексу, який має бути зведений до літа 2021 року. При цьому у Харківській міській раді запевнили, що для будинку Сурукчі встановленні охоронні межі.[53][54] В середині жовтня в компанії «Житлобуд-2» заявили, що будинок Сурукчі буде відреставрований цією компанією[22], після чого в будинку почалися підготовчі роботи. За словами робітників, на цьому етапі планується прибрати сміття, а після цього під час відновлювальних робіт планується залишити в первинному вигляді, відновити шпиль та ротонду. Водночас, краєзнавець та представник ініціативної групи «SaveKharkiv» Михайло Красиков звернув увагу, що в проєкті реставрації відсутня огорожа садиби, яка є частиною комплексу пам'ятки.[25] Пізніше, у квітні 2020 року, стало відомо, що в цей час мають початися роботи зі зведення дев'ятиповерхового житлового комплексу із дворівневим підземним паркінгом, автономним опаленням та сонячними батареями. При цьому будинок Сурукчі увійшов до складу цього елітного житлового комплексу, проте у компанії «Житлобуд-2», яка реставрує будівлю за власний кошт, ще не визначились із функціональним призначенням будівлі після її відновлення, проте запевнили, що вона не стане житлом.[4][55]

Будинок Сурукчі під час реставрації (2022)

У культурі

[ред. | ред. код]
  • Садиба стала головним об'єктом для робіт виставки «Портрет одного будинку», яка проходила у Харківському художньому музеї у червні 2014 року[38]
  • Садиба та її аварійний стан була висвітлена у документальному фільмі про знищення пам'яток в Україні «Зберегти не можна зруйнувати» (режисер Павло Сіроменко, сценарій Тетяни Омельченко), прем'єра якого відбулася у лютому 2018 року[56].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Будинок Сурукчі у 2016
    Будинок Сурукчі у 2016
  • Вхід до будинку (2013)
    Вхід до будинку (2013)
  • Ротонда будинку Сурукчі (2013)
    Ротонда будинку Сурукчі (2013)
  • Меморіальна дошка після пошкодження (2013)
    Меморіальна дошка після пошкодження (2013)
  • Декоративна решітка вхідних дверей (2007)
    Декоративна решітка вхідних дверей (2007)
  • Вхід до будинку з двору (2012)
    Вхід до будинку з двору (2012)
  • Одна з кімнат (2012)
    Одна з кімнат (2012)
  • Одна з кімнат (2012)
    Одна з кімнат (2012)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Лесовой В. Н., Перцева Ж. Н. Профессор С. Г. Сурукчи и отечественная оториноларингология (к 150-летию со дня рождения) // UNIVERSITATES. — 2013. — № 1. — С. 90 (PDF). Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  2. ↑ а б в г д е ж и Лариса Салімонович (16 липня 2013). Дім, у якому врятували голос Шаляпіна. Україна молода. Процитовано 22 квітня 2020.
  3. ↑ а б в г д е Зберегти не можна зруйнувати. Нас знищують. Садиба професора Сурукчі. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  4. ↑ а б в г д е Пам'ятку архітектури "Будинок Сурукчі": забрали, але не знають, що робити. Kharkiv Today. 7 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  5. ↑ а б в г д е ж и MyKharkov.Info. Дом Сурукчи – особняк, у котором много лет останавливался Ф. И. Шаляпин. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  6. ↑ а б в г д е ж и к л Иван Борисович (3 липня 2013). Дом Сурукчи — века сохранили, а частники убивают. Время. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  7. ↑ а б в г Юрий Хомайко (25 червня 2014). И вновь он растревожил старину…. Харьковские известия. Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  8. ↑ Moreinfo. Будівлі. Будинок С.Г. Сурукчі. Архів оригіналу за 18 липня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  9. ↑ Не Бекетовым единым. Харьков архитектора Величко. Statis quo. 18 квітня 2017. Архів оригіналу за 19 листопада 2017. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  10. ↑ Откуда родом. 1901 год. Список домовладельцев 2-й части города. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  11. ↑ а б в Бібліотечні видання: Web-проект Харківської ОУНБ. Нові пам`ятники історії та культури Харківської області (за 2004 рік). Архів оригіналу за 29 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  12. ↑ а б в г д е ж и Владимир Чистилин (5 березня 2013). Утраченная история. Главное. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  13. ↑ Лесовой В. Н., Перцева Ж. Н. Профессор С. Г. Сурукчи и отечественная оториноларингология (к 150-летию со дня рождения)… — С. 91—93, 97 (PDF). Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  14. ↑ Лесовой В. Н., Перцева Ж. Н. Профессор С. Г. Сурукчи и отечественная оториноларингология (к 150-летию со дня рождения)… — С. 94—95 (PDF). Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  15. ↑ Лесовой В. Н., Перцева Ж. Н. Профессор С. Г. Сурукчи и отечественная оториноларингология (к 150-летию со дня рождения)… — С. 93—94 (PDF). Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  16. ↑ а б в г д е Алина Козинец (19 червня 2013). В Харькове хотят снести «дом Шаляпина». Вечерний Харьков. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 22 квітня 2020. [Архівовано 2021-10-27 у Wayback Machine.] (рос.)
  17. ↑ Лесовой В. Н., Перцева Ж. Н. Профессор С. Г. Сурукчи и отечественная оториноларингология (к 150-летию со дня рождения)… — С. 94 (PDF). Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  18. ↑ а б Скрипник Олег (4 липня 2018). Особняк Сурукчи: любимое "пристанище" Шаляпина и Вертинского в Харькове, - ФОТО. 057.ua. Архів оригіналу за 29 листопада 2019. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  19. ↑ а б Лариса Холманская (29 серпня 2005). Гремел его бас. Вечерний Харьков. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  20. ↑ а б в Александр Лейбфрейд, Владимир Реусов, Алексей Тиц. Зона Пушкинской улицы // Харьков: Архитектура, памятника, новостройка. Путеводитель. Архів оригіналу за 5 липня 2017. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  21. ↑ а б Сергей Жарких (12 квітня 2016). Прогулки по Харькову: улица, где пел Шаляпин. VGorode. Харьков. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  22. ↑ а б в 18 жовтня 2019 (СтройОбзор). Жилстрой-2 отреставрирует харьковский памятник архитектуры Дом Сурукчи. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  23. ↑ Ирина Стрельник (18 червня 2018). Памятники архитектуры и истории нужно не охранять, а сохранять. Вечерний Харьков. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. [Архівовано 2020-03-29 у Wayback Machine.] (рос.)
  24. ↑ Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації. Перелік об’єктів культурної спадщини національного та місцевого значення пам’яток архітектури, містобудування, садово–паркового мистецтва, ландшафтних, науки і техніки м. Харкова (PDF). Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка)
  25. ↑ а б Будинок, у якому мешкав харківський лікар Степан Сурукчі, почнуть відновлювати. UA: Харків. 22 жовтня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  26. ↑ а б в Олена Соколинська (17 липня 2013). Естетичний протест захистив будинок. День. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 22 квітня 2020.
  27. ↑ а б Инна Вареница (12 липня 2013). Концерт у дома Сурукчи. Сегодня — театральная импровизация. MediaPort. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  28. ↑ Кому належать історичні будівлі в центрі Харкова (22 квітня 2016). Павло Новик. Наші гроші. Процитовано 22 квітня 2020.
  29. ↑ Особняк Гинзбурга и дом Сурукчи: кому принадлежат исторические здания в Харькове. Kharkiv Today. 7 березня 2018. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  30. ↑ Светлана Хлестова (19 червня 2013). Харьковчане попытаются спасти особняк культурно. Городской дозор. Архів оригіналу за 16 вересня 2013. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  31. ↑ Инна Вареница (24 червня 2013). Спасти дом. MediaPort. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  32. ↑ Инна Вареница (27 червня 2013). «Эстетическое сопротивление»: концерт у дома Сурукчи. MediaPort. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  33. ↑ Инна Вареница (4 липня 2013). В ожидании ремонта. Концерты у дома Сурукчи продолжаются. MediaPort. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  34. ↑ Светлана Хлестова (11 липня 2013). Борьба за особняк продолжается. Вступают театральные войска. Городской дозор. Архів оригіналу за 9 вересня 2013. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  35. ↑ Особняку на вулиці Чубаря, де гостював Шаляпін, повернуть первозданний вигляд. Офіційний сайт Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету. 3 липня 2013. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  36. ↑ Особняк на улице Чубаря отреставрируют. А дату лучше не уточнять. Городской дозор. 3 липня 2013. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  37. ↑ Анна Старкова (10 квітня 2014). Харьковские художники напишут «портрет одного дома». Медиа группа «Объектив». Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  38. ↑ а б Дарья Зеленская (3 червня 2014). Харьковчане сделали около трехсот портретов одного дома. Вечерний Харьков. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2020. [Архівовано 2021-04-18 у Wayback Machine.] (рос.)
  39. ↑ Харьковчанам покажут «Портрет одного дома» и поговорят о нем «в стихах и прозе». MyKharkiv.Info. 11 червня 2014. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  40. ↑ Татьяна Буряковская (4 грудня 2017). Спасая старый Харьков. Время. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  41. ↑ Світлана Шкурай (5 липня 2014). Творчі вечори біля будинку Сурукчі: новий сезон. Справжня варта. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 22 квітня 2020.
  42. ↑ а б Алексей Басакин (6 липня 2017). Забытая история: ТОП-5 заброшенных зданий Харькова. MyKharkov.Info. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  43. ↑ а б Олександра Новосел (27 січня 2018). Забута історія: ТОП будівель Харкова, які мають право на другий шанс. Depo.Харків. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 22 квітня 2020.
  44. ↑ Оля Яковченко (14 вересня 2016). Дом Степана Сурукчи: здесь рождалось творчество. Kharkovgo. Архів оригіналу за 25 січня 2017. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  45. ↑ Андрей Несмиян (3 липня 2018). Харьковчане пытаются сохранить исторический центр и культурное наследие города - новая петиция на сайте мэрии. АТН. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  46. ↑ а б в г Елена Нагорная (27 липня 2018). Активисты Харькова спасают дом Сурукчи (видео). Медиа группа «Объектив». Архів оригіналу за 28 липня 2018. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  47. ↑ а б Алина Курлович (23 липня 2018). Достопримечательность архитектуры - дом Сурукчи - под угрозой сноса?. АТН. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  48. ↑ а б Сергій Прокопенко, Діана Руда, Анастасія Миц (28 червня 2019). Архітектурно-бюджетні ігри з культурною спадщиною. Накипіло. Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  49. ↑ Легендарний "Будинок Сурукчі" у Харкові продали забудовнику, близькому до мерії Кернеса. Depo.Харків. 6 липня 2018. Процитовано 22 квітня 2020.
  50. ↑ Кернеса просят сохранить дом Сурукчи. СтройОбзор. 18 липня 2018. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  51. ↑ Лариса Салімонович (5 вересня 2018). Черга у небуття: у Харкові один за одним зникають будинки, де жили видатні люди своєї епохи. Україна молода. Процитовано 22 квітня 2020.
  52. ↑ Татьяна Буряковская (15 червня 2018). Дом Щоголева, дом Кропивницкого, дом Синяковых — кто следующий в очереди на снос?. Время. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  53. ↑ Легендарный "дом Сурукчи" может попасть под застройку. СтройОбзор. 26 червня 2019. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  54. ↑ Участок, где находится легендарный дом Сурукчи, передали под застройку. СтройОбзор. 21 серпня 2019. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  55. ↑ Легендарний "Будинок Сурукчі" в Харкові стане частиною елітного комплексу. Depo. Харків. 6 квітня 2020. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  56. ↑ «Зберегти не можна зруйнувати»: у Харкові відбудеться прем'єра фільму-розслідування про знищення пам'яток архітектури. Справжня вартв. 14 лютого 2018. Процитовано 22 квітня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будинок_Сурукчі&oldid=44100857