Буршти́н (від пол.Bursztyn; нім.Bernstein)[1] або янта́р[2] — природна скам'янілавикопнасмолахвойних чи покритонасінних (Hymenaea protera[3]) дерев у вигляді тьмяних, прозорих і напівпрозорих каменів. Бурштин використовують для виготовлення ювелірних прикрас, у парфумерії, народній медицині та електриці. Має велике значення для палеонтології завдяки збереженню в бурштині потонулих у смолі істот.
Давні греки називали камінь «електроном» (дав.-гр.ἤλεκτρον), що означає «те, що притягує, приваблює» — через його властивість притягувати легкі тіла — пушинки, нитки, волосся завдяки накопиченню електричного заряду[4][5]. Саме досліди з електризацією бурштину поклали початок вченню про електрику, а від грецької назви каменю йде і сам термін. Якщо камінь потерти об вовну, він притягуватиме до себе шматочки діелектриків. Від давньогрецької назви бурштину походить і позначення мінералу електруму: за характерний жовтий колір.
Римляни називали камінь «гарпакс» (лат.harpax, від грец.ἁρπάζω — «тягаю»), а перси — «кавубою», тобто каменем, здатним притягувати полову[5].
Латинська назва бурштину «сукцин» (лат.succinum) походить від succus («сік», «живиця»)[6]. Пліній Старший у своїй «Природничій історії» називає бурштин словом «лінкурій» (лат.lyncurium)[7] і, пов'язуючи назву зі словом lynx («рись»), стверджує, що бурштин утворюється з сечі цього звіра[8]. Інші версії виводять назву lyncurium від грец.λιγυρός («ясний», «чистий»)[8][9] чи від назви давньоримської провінції Лігурія (Lyguria) на північному заході сучасної Італії[8].
Предметом торгівлі бурштин став у неоліті (6 тис. років тому) і особливо цінувався балтійський бурштин. За красу балтійський бурштин називали «золотом Півночі». Він продавався на вагу золота, а фігурки з такого бурштину можна було виміняти на рослого і сильного раба[13]. У давнину бурштин цінувався вище від інших дорогоцінних каменів і металів і був особливо популярний у країнах Середземномор'я[13]. Тому серед помітних торгових шляхів був Бурштиновий шлях між Балтійським, Північним та Середземним морями, який слугував надійною мережею для далекої торгівлі бурштином. Вже за доби бронзи бурштин уміли фарбувати і виготовляти з нього різної форми прикраси. Камінь мав попит серед єгиптян, римлян та греків[14]. Згідно з Плінієм, римляни вміли фарбувати бурштин в червоний колір і такий бурштин цінувався як золото[15]. В давнину цим каменем також торгували фінікійці. Надходив він до них зі Скитії, де його добували вздовж берегів річок. На території України знайдені декоративні вироби з бурштину в скіфських курганах[14].
Бурштиновий шлях
Найдавнішу писемну згадку про бурштин зафіксовано на клинописній табличці — пам'ятці писемності X ст. до н. е. Відомості про «електрон» (так елліни називали бурштин) є у творах античних авторів: Гомера, Софокла, Есхіла, Арістотеля, Фалеса Мілетського[16]. У всі часи люди описували красу та властивості «сонячного каменю», або «сліз Геліад», вивчали легенди, в яких опоетизовано виникнення «горючого каменю»[17]. Певна увага приділялася походженню бурштину ще за античності. Софокл вважав, що бурштин утворився із сліз птахів, які оплакували відважного воїна Мелеагра[18]. Давньогрецький поет Есхіл твердив, що це сльози сестер, що ніяк не могли забути свого загиблого брата Фаетона[18]. Нікей доводив, що бурштин — концентрат сонячних променів, який час від часу накопичується в морі[18].
У XIII столітті територія Пруссії належала лицарям-меченосцям, які мали монополію на бурштин. Хрестоносці, а згодом і пруські герцоги, ввели «бурштинну реґалію», згідно з якою весь видобутий бурштин належало віддавати владі. У Пруссії діяли спеціальні «бурштинові суди», які судили тих, хто дозволяв собі привласнити шматок бурштину.
Першу відому майстерню з виготовлення бурштинових виробів у Кеніґсберґу заснували наприкінці XV столітті Тут виточували прегарні броші, скриньки, сережки, найрізноманітніші намиста. Найвищого рівня техніка обробки сягнула у XVII—XVIII століттях.
Балтійським бурштином була облицьована бурштинова кімната, виготовлена в 1701—1709 роках у Прусії і в 1716 році подарована Петру I[15]. З 1755 року вона була прикрасою одного із залів Єкатеринінського палацу у Царському Селі[15].
Від 70-их років XIX століття бурштин почали добувати промисловим способом.
Бурштинові прикраси — характерна деталь жіночого вбрання на території Лісостепового Правобережжя, про що свідчать жіночі поховання ранньоскіфського часу. Найяскравіші комплекси зафіксовано в курганному комплексі № 100 поблизу с. Синявка та № 35 поблизу с. Бобриця (Черкаська обл.). В комплексі № 100 знайдено намисто із сердоліку, агату і скла (26 екземплярів), а також бурштину — 84 намистини у формі октаедра складали разок[19].
У кургані № 35 на вбранні однієї з небіжчиць знайшли дві низки намиста: верхня — 32 намистини з топазу, сердоліку, агату, гірського кришталю і хризоліту; нижня — 40 зразків різнокольорового каміння, серед яких 2 великі бурштинові намистини (у формі неправильної зрізаної пірамідки).[20][21] У могилі поховали ще одну жінку, яка мала крім чорного та білого намиста зі склоподібної маси ще 125 кулястих дрібних бурштинових намистин[20][22].
Бурштинові прикраси знайдено також у похованнях жінок, які не належали до високих соціальних верств, хоча мали золоті прикраси у костюмі (курган № 25 поблизу с. Казаровка, Медвин, розкопки 1906 року)[23].
Серед пам'яток цього часу — прикраси начільної стрічки у кургані Реп'яхувата Могила (с. Матусів Черкаської обл.): 39 циліндричних блакитних з непрозорого скла та 32 кулястих з бурштину (розміром 0,4-0,7 см)[24].
Бурштинові намистини, з яких робили нашийні та наручні прикраси, знайдено серед декоративних деталей костюмів у жіночих похованнях в курганах на р. Тясмин поблизу сіл Жаботин (№ 524), Гуляй Город (№ 33, 38, 40, 330), Журавка (№ 406, 407, 432, 447)[14].
Серед племен дніпровського лісостепового лівобережжя (зокрема на Посуллі) окремі намистини зафіксовано у кількох комплексах V століття до н. е. Окремі бурштинові намистинки знайдено у пограбованих курганах № 6 та «Б» поблизу с. Басівка[25].
Промислове значення мають головним чином вторинні розсипні прибережно-морські родовища.
Бурштин-сукциніт — викопна смола з сосни «пінус сукциніфера» — охоплює кілька областей на карті місцезнаходжень. У геологічному плані найбільше поширення має балтійський сукциніт. Такий самий за складом самоцвіт знайдено і на території України (поблизу Києва, Харкова, на Волині)[26].
Породи, які містять бурштин, залягають на різній глибині — чим далі від Балтійського моря, тим вона більша. Тому саме на узбережжі Балтійського моря від острова Рюгена до Західної Двіни здавна видобували бурштин. Знаходять цей камінь в пісках Балтійського моря[29]. Пласти, що містять бурштин, розташовані нижче рівня Балтійського моря, і прибій часто вимиває із них шматочки бурштину, викидуючи їх на берег[15]. Особливо часто він зустрічається біля Калінінграду[29]. Тут в поселенні Янтарний станом на 1965 рік працював великий комбінат[29]. В поселенні Янтарний знаходиться одне з найбільших в світі промислових родовищ[15]. Вироби з бурштину, видобутого на березі Балтійського моря, в Європі з'явились дуже давно — існують збережені підвіски, кільця, фігурки тварин і людей, дрібні амулети, вік яких складає декілька тисячоліть[15].
Ерозії і зсуви, а також рух льодовиків, поширили бурштин на великі відстані. Вторинні скупчення бурштину, знайдені у Польщі, Німеччині, Данії, Білорусі та Україні[30].
В 2017 році на морському дні поблизу Західної Антарктиди вченими з Німеччини та Великобританії, вперше, було знайдено бурштин, який є підтвердженням тому, що на найпівденнішому континенті Землі, в період між 83 і 92 млн років тому, росли стародавні хвойні ліси[31][32].
Хімічна формула — С40Н64О4 (або C10H16O). Містить домішки сірки. Аморфний. Густина — 1,05-1,10 г/см³. Твердість за шкалою Мооса — 2-2,5 Колір — жовтий, червоно-коричневий. Блиск — смоляний.
Температура плавлення — 250—300 °C, легко згоряє.
Зустрічається у вигляді зерен, жовен і пластин розміром від декількох міліметрів до 50 см. Часто прозорий, колір переважно жовтий (сукциніт), помаранчевий до вишнево-червоного (руменіт, бірміт), відомі восковий («бастард») і молочно-білий («кістяний») бурштин.
Бурштин має органічне (рослинне) походження — смоли хвойних дерев в процесі фосилізації зазнавали окиснення і полімеризації з утворенням абієтинової та інших органічних кислот, частково сукцинітової. На стадії катагенезу бурштин ущільнюється і набуває темнішого забарвлення (руменіт, бірміт).
Спеціалісти розрізняють декілька десятків кольорів і відтінків бурштину, від блідо-жовтого до червоно-коричневого Інколи зустрічається бурштин блакитний, зелений, білий і безколірний[15]. Відомо 32 види бурштину:[33]
Бурштин використовують як виробне каміння, найкращі зразки — як дорогоцінне каміння, бурштинова крихта — для картин з бурштину. У давні часи з бурштину виготовляли посуд, скриньки, підсвічники, табакерки, гребні, брошки, намисто, ґудзики, оздоблювали ним грубки[15]. Бурштин був і залишається матеріалом мистецтва, ювелірних прикрас і сувенірів. Виготовлення бурштинових виробів не потребує складних у технологічному плані прийомів[14]. Відомий в Литві майстер Костас Толейкис виготовляв з бурштину не лише прикраси, а й панно, картини, люстри, люльки[15].
З відходів художньої переробки бурштину — крихти, обрізків — шляхом сухої перегонки сплавлених і спресованих відходів отримували бурштинову кислоту[29]. Лаком, виготовленим з дрібних шматочків бурштину покривали скрипки[34], роялі[35]. Інколи цей лак використовували для електроізоляції[34]. Завдяки значній хімічній інертності з бурштину виготовляли посуд для зберігання кислот і медикаментів. Бурштинова олія застосовується в парфумерії для отримання барвників[35]. Бурштин також має важливе застосування в косметології. У зв'язку з його природними властивостями, бурштинові екстракти та олії широко використовують у косметичних продуктах. Вони мають зволожуючу, живильну та регенеруючу дію на шкіру. Бурштиновий порошок і кристали використовують у скрабах та пілінгах для ефективного видалення відмерлих клітин і очищення пор.
Бурштин має велике значення в палеонтології, оскільки в ньому часто зустрічаються потонулі в смолі комахи та інші дрібні тварини, вимерлі до нашого часу. Також у бурштині трапляються хвоя, шматочки деревини. Їхній вік може сягати кількох десятків мільйонів років[36]. В бурштині не зберігаються м'які тканини, проте дуже точно зберігається форма потонулих у смолі істот, що дозволяє детально вивчати їхню морфологію[37].
Як правило, бурштин добувають у глибоких кар'єрах. У середньому в одному кубічному метрі породи знаходять до 1,2 кг бурштину, найчастіше у вигляді невеликих горошин, але трапляються шматки вагою в декілька кілограмів[15].
Поширені латиські імена Дзитарс і Дзинтра (латис.Dzitars, Dzintra), а також литовські Гінтарас і Гінтаре (лит.Gintaras, Gintarė) можна буквально перекласти як «Бурштин» і «Бурштина».
Назва відомої концертної зали в Юрмалі «Дзинтарі» (латис.Dzintaru koncertzāle) означає «Концертна зала бурштинів», «Бурштинова».
Палеонтологи США, Канаді і Китаю виявили у шматку янтаря курча[38].
У 2020 році у М'янмі на бурштинових копальнях виявили зразок бурштину крейдового періоду з квіткою усередині. Нововідкриту квітку назвали Valviloculus pleristaminis[39].
В 2023 році, в родовищі Гальбін у Сарненському районі Рівненської області (Україна) знайшли шматок бурштину з комахою всередині, вік якого складає 30−40 млн років[40].
Як прикрасу, бурштин почали використовувати ще 13 000 років тому. У Великій Британії був знайдений шматок бурштину зі слідами полірування, які датуються XI тисячоліттям до н.е.
Своє застосування як лак, бурштин знайшов ще приблизно з 250 року до нашої ери.
↑ абвHofmann J. Lexicon universale LYNX. Архів оригіналу за 7 березня 2016. (лат.)
↑Greek morphological index (Ελληνική μορφολογικούς δείκτες) λιγυρόν.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)(англ.)
↑ абвгдежиклИ.Константинов — Янтарь Балтики / «Наука и жизнь», М.: Правда, 1991, № 04 ISSN 0028-1263 (с.: 64-65)
↑Савкевич С. С. бурштинь. — Спб., 1970. — С. 11-14.
↑Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 89
↑ абвДванадцять місяців 1991: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Упорядник М.Слабошпицький — К.: Веселка, 1990.- 190 с. ISBN 5-301-00623-1
↑Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 138. — Табл. XVII, 10
↑ абБобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 112. — Табл. XVIII
↑Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. II. — Табл. XXI, 1
↑Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. І. — С. 112, табл. XVIII, 7.
↑Ковпаненко Г. Т. Курганы раннескифского времени в бассейне р. Рось.- К., 1981. — С. 26, 47,119
↑Ильинская В. А., Мозолевский Б. Н., Тереножкин А. И. Курганы VI в. до н.э. у с. Матусова // Скифия и Кавказ. — К.,1979 — С.35.
↑Ильинская В. А. Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья. — К., 1968. — С. 29, табл. VIII, 11-13
↑Мацуй В. М., Епатко Ю. М. Алатырь-камень — бурштинь. — К.: Дажбог, 2006. — С. 12-15
↑Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 18.
↑Доминиканский янтарь — окно в прошлое земли. / Ежемесячный научно-популярный журнал «Наука и жизнь», 2010, № 3 ISSN 0028-1263 (с.: 76-80)
↑ абвгЕромицкий А., Подгорный И. Янтарь — камень жизни / «Юный техник», 1965, № 03 (с.: 19)
↑ абКандидат химических наук Балуева Г. А. Кислота из янтаря / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, № 11 ISSN 0130-5972 (с.: 58-61)
↑ аб«Мёд полудней — царственный янтарь» / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, № 11 ISSN 0130-5972 (с.: 60-63)
Бурштин Полісся: довідник: [навч. посіб.] / В. Г. Мельничук, М. В. Криницька ; Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. — Рівне: НУВГП, 2018. — 236 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 217—225. — 100 прим. — ISBN 978-966-327-387-7
Бурштин України: бібліогр. нарис / [В. В. Прокопець] ; Ін-т геол. наук НАН України. — К. : [Карбон-Сервіс], 2009. — 73, [2] с. : рис. — ISBN 978-966-02-5538-8
Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми легалізації видобутку бурштину місцевими жителями» (м. Київ, 11 вересня 2015 р.) / НДІ публіч. права [та ін.] ; [редкол.: В. В. Галунько та ін.]. — Київ: Леся, 2015. — 135 с. : іл. — Назва обкл. : Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції: Проблеми легалізації видобутку бурштину місцевими жителями (м. Київ, 11 вересня 2015 р.). — Бібліогр. в кінці ст. — 300 прим. — ISBN 978-966-7166-34-2
Екологічні наслідки видобування бурштину на Житомирщині: практ. порадник / П. П. Надточій, Т. М. Мислива ; Житомир. нац. агроекол. ун-т. — Житомир: ЖНАЕУ, 2015. — 49 с. : фот.
Промислові технології видобутку бурштину: монографія / Булат А. Ф. [та ін.] ; НАН України, Ін-т геотехн. механіки ім. М. С. Полякова НАН України, Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. — Дніпро ; Рівне: ІГТМ-НУВГП, 2017. — 237 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 220—236. — 100 прим. — ISBN 978-617-7328-43-7
Родовища бурштину України та їх геолого-економічна оцінка / Георгій Рудько, Станіслав Литвинюк ; за ред. д-ра геол.-мінерал. наук, д-ра геогр. наук, д-ра техн. наук, проф. Г. І. Рудька ; Держ. коміс. України по запасах корисних копалин. — Київ ; Чернівці: Букрек, 2017. — 239 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 224—234. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-904-3
Бурштин у Вікісховищі 
