Вагабунда світлокрила
| Вагабунда світлокрила | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_Jahalana_pair.jpg) | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Dendrocitta vagabunda (Latham, 1790)[2] | ||||||||||||||||||
 Ареал світлокрилої вагабунди і її підвидів | ||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Coracias vagabunda Latham, 1790 Dendrocitta rufa[3] | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Вагабунда світлокрила[4] (Dendrocitta vagabunda) — вид горобцеподібних птахів родини воронових (Corvidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії.[5][6][7] Виділяють низку підвидів.
Довжина тіла птаха становить 46-50 см, вага 90-130 г, довжина крила 14,4-17,3 см, довжина цівка 3,2-3,7 см, довжина дзьоба 3-3,7 см, довжина хвоста 18,9-36,3 см.
Голова, шия і груди чорні або темно-сірі, спина рудувато-коричнева. Покривні пера крил світло-сірі або білі, решта крила чорна. Живіт світло-пісочного кольору, гузка світліша. У деяких підвидів нижня частина тіла може бути кремового кольору. Хвостові пера довгі, світло-сірі, на кінці чорні. Їх довжина різниться в залежності від підвиду: так, у представників підвиду D. v. parvula довжина хвостових пер становить 18,9-23,9, а у представників підвиду D. v. bristoli довжина хвостових пер становить 26,5-36,3 см. Дзьоб і восковиця сірі, кінчик дзьоба темніший. Райдужка темно-червоно-коричнева, лапи сірі. Виду не притаманний статевий диморфізм, хоча самці мають дещо довші хвости.[8]
Забарвлення молодих птахів світліше і менш контрастне. Їх хвостові пера трикольорові: основа пера світло-сіра, остання третина чорна, кінчик світлий.
Представники підвидів дещо різняться за забарвленням і за розмірами. Птахи, що належать до північно-західних підвидів найбільші і мають найсвітліше забарвлення; представники південних підвидів менші, представники східних підвидів темніші.
Світлокрилі вагабунди мешкають на більшій території Азії на південь від Гімалаїв. Західною межею поширення виду є південно-західні схили Гіндукуша в Пакистані. Птах мешкає на всій території Індії і Бангладешу, за винятком пустелі Тар. В Південно-Східній Азії світлокрилі вагабунди мешкають на півночі Малайського півострову і в Індокитаї, однак вони відсутні на сході Таїланду і на в'єтнамському узбережжі. Також світлокрилі вагабунди відсутні на Шрі-Ланці. Цей вид птахів є здебільшого осілим, однак для деяких гірських популяцій характерна вертикальна міграція, коли взимку вони мігрують в долини. Передусім це стосується гімалайських популяцій.
Світлокрилі вагабунди живуть в різноманітних лісових масивах, в сухих і дощових, відкритих і напіввідкритих лісах, на плантаціях, однак уникають надто густих джунглів. Також це єдиний вид вагабунд, що може мешкати в межах міста, в парках і садах.[9]
Світлокрилі вагабунди живуть на висоті до 1000 м над рівнем моря, однак в Гімалаях їх можна побачити і на висоті 2100 м над рівнем моря. Там, де ареал світлокрилої вагабунди перетинається з ареалом сіроволої вагабунди (Dendrocitta formosae), світлокрила вагабунда віддає перевагу низьким висотам і антропогенним ландшафтам.
Виділяють дев'ять підвидів:[10]
- D. v. bristoli Paynter, 1961 (східний Пакистан і північна Індія);
- D. v. vagabunda (Latham, 1790) (північно-східна і східна Індія, Бангладеш);
- D. v. behni Steinheimer, 2009 (західна і центральна Індія);
- D. v. parvula Whistler & Kinnear, 1932 (південно-західна Індія)
- D. v. pallida (Blyth, 1846) (південно-східна Індія)
- D. v. sclateri Baker, ECS, 1922 (західна і північна М'янма)[11];
- D. v. kinneari Baker, ECS, 1922 (центральна М'янма, південний Китай, північно-західний Таїланд)[11];
- D. v. saturatior Ticehurst, 1922 (південно-східна М'янма, південно-західний Таїланд);
- D. v. sakeratensis Gyldenstolpe, 1920 (центральний Таїланд і південний В'єтнам).
Світлокрила вагабунда харчується плодами, ягодами, нектаром[12], насінням[13] і безхребетними. Вона споживає різноманітні фрукти, як невеликі плоди Melia azedarach, так і великі соковиті папаї, однак найчастіше світлокрила вагабунда їсть плоди різних видів фікусів. Може вона споживати і невеликих хребетних: ящірок, птахів і гризунів, а також їсти падло.
Цей вид птахів зазвичай харчується в кронах дерев, лише інколи спускаючись на землю, зазвичай, аби втамувати спрагу. Цей вид птахів об'єднується в пари або невеликі зграї з 4-5 птахів. Іноді світлокрилі вагабунди можуть утворювати зграї до 20 птахів, до яких можуть долучатися птахи інших видів: коелі, великі дронго, вінаго. Разом з єгипетськими чаплями вони можуть шукати паразитів в шерсті індійських замбарів.[14][15]
Світлокрилі вагабунди моногамні і утворюють тривалі пари. Гніздування триває з лютого по липень ( у південних підвидів сезон гніздування починається пізніше — в березні-травні).[16] Гніздо порівняно невелике, чашоподібної форми, розміщується на дереві на висоті 6-8 м над землею. В кладці 2-6 яєць (зазвичай 4-5).[17][18] Північні популяції відкладають більше яєць, ніж південні. Яйця розміром 29×21,5 мм, їх колір найчастіше рожевуватий з червоно-коричневими або сірими плямками.
Сірокрила вагабунда є численним і поширеним видом птахів на всьому ареалі, крім В'єтнаму, де вважається рідкісною. МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливих заходів зі збереження.
- ↑ BirdLife International (2016). Dendrocitta formosae. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ John Latham. Index ornithologicus sive Systema ornithologiæ. — London, 1790. — P. 171–172.
- ↑ Begbie, A (1905). Curious ferocity of the Indian Tree-pie Dendrocitta rufa. Journal of the Bombay Natural History Society. 16 (3): 502—503. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Madge, S. (2020). Rufous Treepie (Dendrocitta vagabunda). del Hoyo, J., Elliott, A., Sargatal, J., Christie, D.A. & de Juana, E. (red.). Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions, Barcelona. Процитовано 19 квітня 2020.
- ↑ Dickinson, E.C.; Dekker, R.W.R.J.; Eck,S.; Somadikarta, S. (2004). Systematic notes on Asian birds. 45. Types of the Corvidae. Zoologische Verhandelingen Leiden. 350: 111—148. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Rufous Treepie (Dendrocitta vagabunda) (англ.). IBC: The Internet Bird Collection. Архів оригіналу за 15 березня 2016.
- ↑ Rasmussen, P.C.; Anderton, J.C. (2005). Birds of South Asia: The Ripley guide. Т. 2. Smithsonian Institution & Lynx Edicions. с. 595.
- ↑ Finn, F. (1904). The Magpie. The Birds of Calcutta. Calcutta: Thacker, Spink & Co. с. 10—13.
- ↑ F. Gill, D. Donsker & P. Rasmussen (red.). Crows, mudnesters, birds-of-paradise (англ.). IOC World Bird List (v10.2). Процитовано 10 січня 2021.
- ↑ а б Baker, EC Stuart (1922). Dendrocitta rufa. The Fauna of British India, Including Ceylon and Burma. Birds. Volume 1. London: Taylor and Francis. с. 48—52.
- ↑ Raju, A. J. S.; Rao, S. P.; Rangaiah, K. (2005). Pollination by bats and birds in the obligate outcrosser Bombax ceiba L. (Bombacaceae), a tropical dry season flowering tree species in the Eastern Ghats forests of India. Ornithological Science. 4: 81—87. doi:10.2326/osj.4.81. Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Sharma, S. K. (1992). Tree Pie Dendrocitta vagabunda (Latham) feeding on aril of seeds of Pithecellobium dulce. Journal of the Bombay Natural History Society. 89 (3): 374. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Bharucha, E.K. (1987). An observation on the relationship between a Sambar and a Tree-Pie. Journal of the Bombay Natural History Society. 84 (3): 675. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Sazima, I. (2011). Cleaner birds: a worldwide overview (PDF). Revista Brasileira de Ornitologia. 19 (1): 32—47. Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2018. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Chaudhuri, S.; Maiti, B.R. (1989). Pineal activity during the seasonal gonadal cycle in a wild avian species, the tree pie (Dendrocitta vagabunda). General and Comparative Endocrinology. 76 (3): 346—349. doi:10.1016/0016-6480(89)90128-7. PMID 2583467.
- ↑ Whistler, H. (1949). The Indian Tree-pie. Popular Handbook of Indian Birds (вид. Fourth). Gurney and Jackson. с. 12—14.
- ↑ Hume, A. O. (1889). Dendrocitta rufa (Scop.) The Indian Tree-pie. The nests and eggs of Indian birds. Volume 1. London: R. H. Porter. с. 19—22.
- Записи і знімки світлокрилої вагабунди. eBird (англ.). Cornell Lab of Ornithology.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |