Вакаров Дмитро Онуфрійович
Дмитро Онуфрійович Вакаров | |
---|---|
Псевдо | Діма, Явір |
Народився |
3 листопада 1920 с. Іза, Підкарпатська Русь, Чехословацька Республіка, тепер Хустський район, Закарпатська область, Україна |
Помер |
7 березня 1945 (24 роки) концтабір Нацвайлер, Німеччина |
Поховання | кладовище Честі, м. Шемберг |
Громадянство | Чехословаччина |
Національність | українець |
Діяльність | поет |
Alma mater | Будапештський університет |
Знання мов | російська |
Учасник | німецько-радянська війна |
Нагороди | |
Вакаров Дмитро Онуфрійович (літературні псевдоніми: Діма, Явір; 3 листопада 1920, Іза — 7 березня 1945, Нацвайлер) — поет українського походження, який писав російською мовою та мав русофільські погляди.
Народився 3 листопада 1920 року в селі Ізі (тепер Хустського району Закарпатської області) в селянській родині. У 1933—1936 та 1939—1941 роках навчався у Хустській, а в 1936—1939 роках у Празькій гімназіях.
Перший вірш «Маріанна» опубліковано в ужгородській газеті «Русская правда» 23 лютого 1940 року. Писав російською мовою.
У 1941—1944 роках вивчав російську словесність на філологічному факультеті Будапештського університету, аби не потрапити на службу в угорську армію.
Брав участь у діяльності антинацистського підпілля: у березні 1944 року його заарештували за зв'язок з ним і кинуто до в'язниці. Значну частину його рукописів конфісковано.
У квітні 1944 року був засуджений на довічну каторгу, а в листопаді 1944 року перевезений до Німеччини. Був в'язнем концтабору Дахау, потім Нацвайлера, де 7 березня 1945 року і загинув після жорстокого побиття табірними наглядачами. Похований на цвинтарі Честі у Шемберзі (Німеччина).
Дмитро Вакаров нагороджений медаллю «За бойові заслуги» і посмертно прийнятий до Спілки письменників СРСР. Після Другої світової війни було виявлено та зібрано його літературну спадщину.
У поезіях Дмитро Вакаров оспівував красу рідного краю, свідчив про тяжку долю його мешканців, закликав до боротьби проти нацистських окупантів. У доробку поета є також нариси, оповідання, фейлетони.
Низка його віршів мали суттєве русофільське забарвлення.
Своє рідне село у вірші "ИЗА" він описав як "Иза русская, православная". Також є вірш його авторства з текстом: "Россия, мать родная, на бой зовет сынов".
Перша збірка поезій — «Избранные стихи» (Ужгород, 1955). Найповніше видання творів — «Сочинения» (Ужгород, 1986).
В Ізі та Хусті встановлено пам'ятники поету-русофілу.
Його ім'ям названі вулиці ряду міст Закарпаття, бібліотеки, літоб'єднання.
У 1966 році Закарпатський обком ЛКСМУ заснував премію імені Дмитра Вакарова. В рідному селі поета відкрито його музей.
Вулиці Вакарова:
- с. Бобовище
- смт. Великий Березний
- м. Виноградів
- с. Драгово
- с. Драчино
- с. Золотарьово
- с. Іза
- с. Ключарки
- с. Кошельово
- с. Кричово
- с. Липча
- с. Лохово
- с. Майдан
- смт. Міжгір'я
- м. Мукачево
- с. Нересниця
- с. Петрушів
- с. Поляна
- с. Рокосово
- с. Сокирниця
- с. Страбичово
- смт. Тересва
- м. Тячів (також провулок)
- м. Ужгород
- с. Холмок
- с. Черна
- м. Чоп
-
Пам'ятник в Ізі
-
Табличка на будівлі в Чеському кварталі, Хуст
- Чендей І. Коли на ранок благословлялося. Ужгород, 1967;
- Стельмах М. Слово о поэте. В кн.: Вакаров Д. Избранное. Ужгород, 1970;
- Я навіки прийшов у життя. Ужгород, 1975;
- 22 июня-9 мая: Писатели Украины в Великой Отечественной. К., 1985.
- Л. О. Гаврилюк. Вакаров Дмитро Онуфрійович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 427. — ISBN 966-00-0734-5.