Вакиїв
Село
![]() Координати 50°41′00″ пн. ш. 23°42′00″ сх. д. / 50.6833° пн. ш. 23.7° сх. д.
|
Вакиїв[2][3] (або Вакіїв[4][5], Вокиїв[6], Вакіюв, пол. Wakijów) — село в Польщі, у гміні Тишівці Томашівського повіту Люблінського воєводства. Населення — 200 осіб (2011[1]).
Назва утворення шляхом лексикалізації словосполучення «во Київ»[2]. За місцевою легендою поблизу колись існувало місто Червенськ, у якому була вулиця Київська[2].

Поблизу Вокиєва лежить село Черемно, положення якого ототожнюють з літописним Червенем[7]. У самому ж Вокиєві є урочище Черменець або Червенець[7].
1749 року вперше згадується церква в селі[4]. 1770 року у Вокиєві зведено нову православну церкву[8].
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі здебільшого проживали греко-католики, усе населення розмовляло українською мовою[9].
1872 року до місцевої греко-католицької парафії належало 934 віряни[5].
У 1921 році село входило до складу гміни Тишівці Венгрівського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[10].
За даними перепису населення Польщі 1921 року в селі налічувалося 71 будинок (з яких 15 незаселених) та 277 мешканців, з них[10]:
- 138 чоловіків та 139 жінок;
- 111 православних, 150 римо-католиків, 14 юдеїв, 2 християни інших конфесій;
- 74 українці, 203 поляки.
27 червня 1938 року польська влада знищила в селі українську православну церкву[4][3][5].
За німецької окупації 1939—1944 років у селі діяла українська школа[11].
У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства[5].
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][12]:
Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
---|---|---|---|---|
Чоловіки | 98 | 23 | 64 | 11 |
Жінки | 102 | 18 | 46 | 38 |
Разом | 200 | 41 | 110 | 49 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вакиїв
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б в Слов'янський вісник. — Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, 2003. — Т. 4. — С. 91.
- ↑ а б Книга пам'яті : До 60-річчя польсько-українських кривавих подій на Закерзонні / упоряд. В. Процюк. — Львів : Сполом, 2004. — С. 64. — ISBN 9666652315.
- ↑ а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 137.
- ↑ а б в г Saładiak A. Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce. — Warszawa, 1993. — С. 330. (пол.)
- ↑ Маслов Л. Деревяні церкви Холмщини та Підляшшя. — Краків : Українське Видавництво, 1941. — С. 7. — (Минуле і сучасне ч. 15)
- ↑ а б Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Ню-Йорк : Книгоспілка, 1954. — Т. II: XI-XIII вік. — С. 609.
- ↑ Вісник. — Укрзахідпроектреставрація, 1997. — Т. 6-10. — С. 33.
- ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 367. (рос. дореф.)
- ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 110. Архів оригіналу за 27 липня 2020. (пол.)
- ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 418.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.