Перейти до вмісту

Вальтер Ґрайнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вальтер Ґрайнер
нім. Walter Greiner
Народився29 жовтня 1935(1935-10-29)[1]
Neuenbaud, Föritztald, Зоннеберг, Тюрингія, Німеччина
Помер6 жовтня 2016(2016-10-06) (80 років)
Країна Німеччина
Діяльністьвикладач університету, фізик-теоретик, фізик-ядерник
Alma materФранкфуртський університет
Дармштадтський технічний університет
Фрайбурзький університет
ЗакладФранкфуртський університет
Мерілендський університет
Науковий ступіньдокторський ступінь[1]
Науковий керівникHans Marschalld[2]
Аспіранти, докторантиJohann Rafelskid
Horst Stöckerd[2]
Berndt Müllerd[2]
Ulrich Moseld[2]
Thomas Schönenbachd[2]
Marcus Bleicherd[2]
Jens Konopkad[2]
Steffen Bassd
Сабіна Госсенфельдер
ЧленствоAcademy of Science for Public Utilityd
Румунська академія
Європейська академія[3]
Нагороди

Ва́льтер Ґра́йнер (нім. Walter Greiner; 29 жовтня 1935, Нойенбау[de], Юденбах, Тюрингія, Третій Рейх — 5 жовтня 2016) — німецький фізик, що працював у галузі теоретичної ядерної фізики і фізики важких іонів, автор багатотомного курсу теоретичної фізики[4][5][6].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Вальтер Ґрайнер народився 29 жовтня 1935 рок у Ноєнбау[de] (тепер у складі общини Юденбах, район Зоннеберг, Тюрингія). У 1956 році він вступив до Франкфуртського університету імені Йоганна Вольфганга Гете, де вивчав фізику та математику, а у 1958 році закінчив його, здобувши ступінь бакалавра. У 1960 році Ґрайнер отримав ступінь магістра у Дармштадтській вищій технічній школі, захистивши кваліфікаційну роботу під назвою «Плазмові реактори»[7][8].

У 1960—1962 роках Ґрайнер працював у Фрайбурзькому університеті. Там же у 1961 році він захистив дисертацію на тему «Ядерна поляризація в мюонних атомах» (нім. Die Kernpolarisation in μ-Mesonenatomen), його науковим керівником був Ганс Маршалл[de]. У 1962—1964 роках Ґрайнер був співробітником Університету Меріленду обіймаючи посаду асистента[7][8]. У 1964 році Ґрайнер прийняв пропозицію очолити кафедру теоретичної фізики Франкфуртського університету, і з січня 1965 року став професором цього університету. У 1965—1995 роках він був директором Інституту теоретичної фізики Франкфуртського університету, а у 2001—2002 роках — деканом фізичного факультету. У 2003 році, разом з Вольфом Зінґером[de], виступив співзасновником Франкфуртського інституту перспективних досліджень[de][7][8].

Наукові здобутки

[ред. | ред. код]

У 1960-х роках Вальтер Ґрайнер провадив дослідження, пов'язані з островами стабільності ізотопів надважких елементів, а також з кількісним описом властивостей надважких ядер. Отримані результати стали важливим внеском у фізику важких іонів, а також у роботи, пов'язані із синтезом нових елементів[5].

Низка його робіт була присвячена розвитку квантової електродинаміки сильних та надкритичних полів. Зокрема, він досліджував спонтанний розпад електрон-позитронного вакууму у надкритичних електричних полях, надважкі квазімолекули, дельта-електронну та позитронну емісію при зіткненнях важких іонів важких іонів[6].

Протягом останніх років життя його увага була прикута до дослідження гарячої та щільної ядерної матерії та можливого в ній фазового переходу, розширення таблиці Менделєєва у нових напрямах — дивність та антиматерія, створення щільних кластерів матерії та антиматерії[6].

Ґрайнер був автором понад 700 статей у наукових журналах, а також низки книг. Зокрема, його 14-томний курс теоретичної фізики, що виданий німецькою мовою й перекладений іншими мова й англійською у тому числі, став класичним підручником з ядерної фізики. Понад 40 його колишніх студентів очолили кафедри чи обійняли професорські посади у наукових закладах світу[6].

Нагороди, премії та почесні звання

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Курс теоретичної фізики

[ред. | ред. код]
  • Том 1: W. Greiner. Klassische Mechanik I (Kinematik und Dynamik der Punktteilchen, Relativitätstheorie), Harri Deutsch, 1974 (8-е видання — 2008).
  • Том 2: W. Greiner. Klassische Mechanik II (Teilchensysteme, Lagrange-Hamiltonsche Dynamik, nichtlineare Phänomene), Harri Deutsch, 1974 (8-е видання — 2008).
  • Том 2a: W. Greiner, H. Stöcker. Hydrodynamik, Harri Deutsch, 1978 (3-е видання — 1987).
  • Том 3: W. Greiner. Klassische Elektrodynamik, Harri Deutsch, 1975 (7-е видання — 2008).
  • Том 3a: W. Greiner, J. Rafelski. Spezielle Relativitätstheorie, Harri Deutsch, 1984 (2-е видання — 1989).
  • Том 4: W. Greiner. Quantenmechanik I (Einführung), Harri Deutsch, 1975 (6-е видання — 2005).
  • Том 4a: W. Greiner. Quantentheorie (Spezielle Kapitel), Harri Deutsch, 1980.
  • Том 5: W. Greiner, B. Müller. Quantenmechanik II (Symmetrien), Harri Deutsch, 1979 (4-е видання — 2005).
  • Том 6: W. Greiner. Relativistische Quantenmechanik (Wellengleichungen), Harri Deutsch, 1981.
  • Том 7: W. Greiner, J. Rafelski. Quantenelektrodynamik, Harri Deutsch, 1984 (2-е видання — 1995).
  • Том 7a: W. Greiner, J. Rafelski. Feldquantisierung, Harri Deutsch, 1993.
  • Том 8: W. Greiner, B. Mueller. Eichtheorie der schwachen Wechselwirkung, Harri Deutsch, 1986 (2-е видання — 1995).
  • Том 9: W. Greiner, L. Neise, H. Stöcker. Thermodynamik und Statistische Mechanik, Harri Deutsch, 1984 (2-е видання — 1993).
  • Том 10: W. Greiner, A. Schäfer. Quantenchromodynamik, Harri Deutsch, 1989, ISBN 3-87144-710-2.
  • Том 11: W. Greiner, J. Maruhn. Kernmodelle, Harri Deutsch, 1995.

Інші книги

[ред. | ред. код]
  • J. M. Eisenberg, W. Greiner. Nuclear theory 1: Nuclear models. Collective and single particle phenomena, North Holland, 1970.
  • J. M. Eisenberg, W. Greiner. Nuclear theory 2: Excitation mechanisms of the nucleus, North Holland, 1970.
  • J. M. Eisenberg, W. Greiner. Nuclear theory 3: Microscopic theory of the nucleus, North Holland, 1972.
  • W. Greiner, B. Müller, J. Rafelski. Quantum Electrodynamics of strong fields: With an introduction to modern relativistic quantum mechanics, Springer, 1985, ISBN 978-3642822742.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118541994 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д е ж Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  3. ↑ https://www.ae-info.org/ae/User/Greiner_Walter
  4. ↑ Hans Riebsamen (3 червня 2012). Physiker Walter Greiner: Der Blick in den Kosmos. Frankfurter Allgemeine Zeitung — www.faz.net. Архів оригіналу (HTML) за 21 вересня 2021. Процитовано 10.02.2017.
  5. ↑ а б Профессор Вальтер Грайнер. Об'єднаний інститут ядерних досліджень — jinr.ru. 27 жовтня 2016. Архів оригіналу (HTML) за 13 лютого 2017. Процитовано 12.02.2017.
  6. ↑ а б в г д Почесні доктори ІТФ НАН України — Грайнер Вальтер (HTML). Інститут теоретичної фізики ім.. М.М.Боголюбова — www.faz.net. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 11.02.2017.
  7. ↑ а б в Walter Greiner. Academia Europaea — www.ae-info.org. Архів оригіналу (HTML) за 28 березня 2019. Процитовано 11.02.2017.
  8. ↑ а б в Short Biography — Walter Greiner. Frankfurt Institute for Anvanced Studies — fias.uni-frankfurt.de. Архів оригіналу (HTML) за 25 березня 2017. Процитовано 11.02.2017.
  9. ↑ Max-Born-Preis (HTML). Deutsche Physikalische Gesellschaft — www.dpg-physik.de. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 2 липня 2021.
  10. ↑ Otto Hahn-Preis. www.frankfurt.de. Архів оригіналу (HTML) за 1 грудня 2016. Процитовано 12.02.2017.
  11. ↑ A Társulat tiszteletbeli tagjai [Архівовано 21 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Roland Eötvös Physical Society (угор.)
  12. ↑ Academia Română — Membri de onoare din străinătate. Academia Română — www.academiaromana.ro. Архів оригіналу (HTML) за 27 жовтня 2021. Процитовано 12 лютого 2017.
  13. ↑ а б Stöcker, Horst; Casten, Rick (2 січня 2017). In Memoriam: Walter Greiner (1935–2016). Nuclear Physics News (англ.). 27 (1): 39—39. doi:10.1080/10619127.2017.1280366. ISSN 1061-9127. Процитовано 21 грудня 2024.
  14. ↑ EPS Nuclear Physics Division — Lise Meitner Prize. European Physical Society — www.eps.org. Архів оригіналу (HTML) за 27 жовтня 2021. Процитовано 2 липня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вальтер_Ґрайнер&oldid=44198166