Очікує на перевірку

Василь Циєвський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Циєвський
Народився17 жовтня 1881(1881-10-17)
Заїм, Російська імперія
Помер14 липня 1931(1931-07-14) (49 років)
Кишинів, Румунське королівство
Країна Румунія
Діяльністьредактор газети, письменник, політик, офіцер, дипломат
Знання моврумунська і російська
УчасникРосійсько-японська війна, Громадянська війна в Росії і Перша світова війна
Військове званняротмістр
ПартіяНаціональна молдавська партія, Бессарабська селянська партія і Народна партія[d]

Василе Чижєвський (рум.: Vasile Cijevschi також зазначається як Cijevschii, Cijevski або Tchizhevsky; 17 жовтня 1881 — 14 липня 1931)[1] — бессарабський і румунський політик, адміністратор і письменник. Спочатку він був кар'єрним офіцером Російської імперії, він був активним в етнічному румунському політичному русі під час Російської революції, а пізніше в Молдавській Демократичній Республіці. Циєвський допоміг організувати захист республіки від більшовицького повстання, сприяв Бессарабсько-румунській унії 1918 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Циєвщий був уродженцем села Заїм Бендерського повіту, географічного центру Бессарабської губернії.[1][2] Його рання кар'єра була в російській кавалерії, де він досяг чину ротмістра (капітана).[3] Він брав участь у російсько-японській війні, коли також отримав академічну підготовку зі сходознавства та підготувався до кар'єри російської дипломатії.[2] Після Лютневої революції 1917 року він більше не перебував на дійсній службі, до того часу почав цікавитися політичними справами. У квітні Циєвського було зареєстровано як одного з шести бессарабських посланників на Конгресі народів росії в Києві, де він виступав за емансипацію румунів, які жили під номінальною українською владою. Національна молдавська партія обрала його одним із головних делегатів.[2]

До вересня 1917 року Циєвський також брав участь у Молдавському конгресі в Кишиневі, який закликав до автономії Бессарабії в складі Російської Республіки. Ця установа обрала Циєвського комісаром у справах Бессарабії, але, незважаючи на зусилля бессарабських лобістів, його призначення так і не було санкціоновано командуванням російської армії в Могильові.[4] Невдовзі після Жовтневого перевороту Циєвський допоміг заснувати Всеросійський з'їзд молдавських воїнів, який діяв як перший законодавчий і виконавчий орган бессарабських автономістів. Його було обрано президентом цього Конгресу, а Штефан Голбан став його секретарем.[5] Саме тут на початку листопада ротмістр представив іншим делегатам політичні варіанти, які випливають із самовизначення — автономія, (кон)федерація та унітарна незалежна держава.[6] Цівєвський також видав накази про застосування етнічного критерію в освіті, виділення коштів на «націоналізацію» бессарабських шкіл і дорікання владі Акерманського повіту за опір цій тенденції.[7] І він, і Голбан підписали свої імена під прокламацією Конгресу про самовизначення, яка стала правовим прецедентом у Молдавській Демократичній Республіці.[8]

Після законодавчих виборів 1917 року Циєвський став представником Бендер у Бессарабських обласних зборах Сфатул Церій. У цьому законодавчому органі він очолював загальнорумунську фракцію «Молдавський блок», яка конкурувала з іншими партіями етнічних громад.[2][8] У листопаді республіка призначила Циєвського комісаром бессарабських військ, які були залучені проти більшовицької агітації. У цьому відношенні він застосував власну філософію: замість створення загальнорумунської військової структури він надав значну частку членам усіх етнічних спільнот.[9] Недостатньо підготовлена республіканська армія не могла впоратися з набігами російських дезертирів, і 22 грудня Циєвський подав у відставку[10]. Він повернувся до законодавчих зборів, цього разу взявши участь у дебатах з делегатами етнічних меншин щодо прийняття румунської мови як офіційної мови Республіки. У лютому Циєвський написав статтю в однойменній газеті Sfatul, вітаючи створення культурного товариства Făclia. У творі також містилися його настанови бессарабській інтелігенції про боротьбу з більшовицькою агітацією серед селян.[11]

У розпал румунської військової інтервенції в Бессарабії друзі Циєвського у Сфатул Церій допомогли схилити голосування на користь союзу з Румунією, що було проголошено законодавчим органом 9 квітня 1918 року[2][12]. У Сфатул Циєвщий був тим, хто прочитав акт унії в російському перекладі.[13] Того ж дня він ініціював обрання бессарабського емігранта Костянтина Стере почесним заступником для Сорок.[2] Однак, як тільки румунська адміністрація перейшла до влади, запровадивши централізаційне законодавство та дерусифікацію, Циєвський підтримав повернення до регіональної автономії. Разом з Ніколаєм Александрі, Йоном Пескалуце, Васіле Гензулом та кількома іншими членами Сфатулу він видав офіційний протест проти надзвичайного стану та вимагав відновлення Цивільного кодексу Росії.[14] Їхній меморандум був схвально сприйнятий білоемігрантськими спільнотами, які сприйняли його як доказ того, що Бессарабія все ще залишається лояльною до неіснуючої Російської імперії.[15]

Депутатський мандат Циєвського закінчився 27 листопада 1918 року[1]. У квітні наступного року він приєднався до Румунської ліги, сформованої навколо консерватора Володимира Герци; вона намагалася створити опозицію до більш лівої Бессарабської селянської партії, але зрештою не представила жодного кандидата на загальних виборах у листопаді 1919 року (крім Кагулського повіту). Після цього епізоду Циєвський відійшов від національної політики. Все ще працюючи в Асоціації ветеранів Молдови та деякий час працюючи в Кишинівському громадському банку, він працював головним чином державним службовцем у мера Кишинева, наглядаючи за місцевими школами.[2] Його діяльність була зосереджена насамперед на Академії мистецтв, яку він допомагав відновлювати. Під його керівництвом у школі працювали педагоги, яких у Румунії не сприймали за їхні нібито комуністичні симпатії.[2] Захоплювався художньою прозою: оповідання «Unei prietene» («Подрузі») було опубліковано в журналі Viața Basarabiei в 1934 році[2].

У 1920-х роках Циєвський об'єднався з Народною партією, редагував її регіональну російськомовну газету «Наше слово».[16] Як носія «східних мов», його попросили переглянути археологічні знахідки в Галілешті, але він не зміг прочитати таємничі написи.[17] Він також працював головним редактором трьох інших видань: Gazeta-Lei, Bessarabskaya Mysl та România Nouă Онісіфора Гібу.[2] Помер 14 липня 1931 року, похований на Центральному кладовищі «Арменеск» у Кишиневі.[1][2] Циєвський був посмертно вшанований на 20-річчя Бессарабської автономії в 1937 році[18]. У його рідному селі Заїм зараз розташована публічна бібліотека імені Василя Циєвського.[2]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г (рум.) Mihai Tașcă, «Deputați în Sfatul Țării înmormântați la Chișinău», in Timpul, April 10, 2010
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н (рум.) Aureliu Benu, «Vasile Cijevschi — ofițer, deputat, funcționar, publicist, prozator și mare patriot», in the Moldovan Ministry of Defense Oastea Moldovei, Issue 20/2012, p. 7
  3. ↑ Constantin, p. 53; Zamfirescu & Adam, pp. 55, 83. See also Vrabie, pp. 117, 123
  4. ↑ Constantin, pp. 43–46
  5. ↑ Constantin, pp. 53–55; Vrabie, pp. 117, 121—122, 123—124, 133, 135; Zamfirescu & Adam, p. 55
  6. ↑ Vrabie, p. 135
  7. ↑ Vrabie, pp. 141—142
  8. ↑ а б Zamfirescu & Adam, p. 55
  9. ↑ Ciobanu, p. 93
  10. ↑ Ciobanu, pp. 97–98
  11. ↑ Eugenia Danu, «Aspecte din activitatea Societății de iluminare culturală Făclia», in Revista de Istorie a Moldovei, Issue 1/2013, p. 12
  12. ↑ Charles Upson Clark, Bessarabia. Russia and Roumania on the Black Sea: Chapter XVII, «Organization of the Diet», at the University of Washington's DXARTS/CARTAH Electronic Text Archive; Zamfirescu & Adam, p. 83
  13. ↑ Vrabie, pp. 288, 300
  14. ↑ Charles Upson Clark, Bessarabia. Russia and Roumania on the Black Sea: Chapter XXIII, «Friction under the New Regime», at the University of Washington's DXARTS/CARTAH Electronic Text Archive; Zamfirescu & Adam, p. 83
  15. ↑ Zamfirescu & Adam, p. 83
  16. ↑ Ileana-Stanca Desa, Dulciu Morărescu, Ioana Patriche, Adriana Raliade, Iliana Sulică, Publicațiile periodice românești (ziare, gazete, reviste). Vol. III: Catalog alfabetic 1919—1924, p. 651. Bucharest: Editura Academiei, 1987
  17. ↑ Teodor Porucic, «Câte-va cuvinte asupra stațiunilor preistorice dintre Nistru și Prut», in Arhivele Basarabiei, Vol. 6, Issue 1, 1934, p. 64
  18. ↑ Constantin, p. 90

Список літератури

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Василь_Циєвський&oldid=40622451