Перейти до вмісту

Вахка

Координати: 37°51′37″ пн. ш. 35°57′07″ сх. д. / 37.8602728° пн. ш. 35.9518576° сх. д. / 37.8602728; 35.9518576
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вахка

37°51′37″ пн. ш. 35°57′07″ сх. д. / 37.8602728° пн. ш. 35.9518576° сх. д. / 37.8602728; 35.9518576
Типзамок
Країна Туреччина
РозташуванняАдана
Вахка. Карта розташування: Туреччина
Вахка
Вахка (Туреччина)
Мапа

Вахка — родова фортеця Рубенідів, вірменської династії правителів Кілікійського вірменського царства. Нині фортеця розміщується на території Туреччини, у провінції Адана поблизу міста Феке

Історія

[ред. | ред. код]

Фортеця Вахка, розташована біля середньої течії Сороса, була збудована візантійцями наприкінці X — початку XI століття для охорони рубежів імперії. В середині XI століття вірменський цар Костандін I, син Рубена I заволодів фортецею, після чого перебудував її, і вона стала родовою фортецею династії Рубенідів. Деякі історики вважають, що фортецю можна розглядати як колиску Вірменського кілікійського царства[1]. Закріпившись у цій цитаделі, Рубеніди, стикаючись із візантійцями, поступово посилюють свій контроль над кілікійською долиною. Неподалік від фортеці розміщувався один з найвідоміших монастирів Кілікії — Дразарк, і майбутня столиця Сіс. Дразарк — один із перших вірменських культурних центрів, звідки дійшли дотепер найдавніші кілікійські манускрипти, що датуються 1113 роком, ілюстровані мініатюрами[2]. Французький мандрівник Леон Поль, який побував у регіоні у XIX столітті, підійшовши до підніжжя фортеці відзначав: Ті, хто її будував, міцно тримались за свою незалежність[3]

На території фортеці у XIII столітті творив вірменський учений, монах і мініатюрист Етьєн з Вахки

Поховані у фортеці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Клод Мутафян // Останнє королівство Вірменії // Видавництво «Бородино» стор. 15 (161) ISBN 599011295
  2. Клод Мутафян // Останнє королівство Вірменії // Видавництво «Бородино» стор. 23-24 (161) ISBN 599011295
  3. Клод Мутафян // Останнє королівство Вірменії // Видавництво «Бородино» стор. 113 (161) ISBN 599011295