Ваґасі
| Ваґасі | |
| Дата створення / заснування | 710 |
|---|---|
 | |
| Країна походження |
 Японія |
| Кухня | японська кухня |
| Протилежне | Західне кондитерствоd |
 Ваґасі у Вікісховищі | |
Ваґаші[1] (яп. 和菓子, わがし) — традиційні японські солодощі, які часто подаються з чаєм. При їх створенні використовуються натуральні продукти: бобові (в основному червона квасоля — адзукі, рис, різні види батату, агар-агар (рослинний желатин), каштани, різні трави та чаї.[2]
Японські солодощі відрізняються менш солодким смаком, ніж звичні для європейців солодощі. Вони навіть можуть здатися людям, які до них не звикли, геть несолодкими.
- Анко — паста з адзукі (квасоля дрібна червона) — використовується як начинка для різних виробів.
- Ан-пан — випічка з анко
- Аманатто — сушені боби в цукровій глазурі (див. Натто)
- Анміцу — шматочки охолодженого желе з агар-агар з фруктами з солодкою поливкою
- Аме — вид карамелі, виготовлений з крохмалю і цукру
- Варабімочі — шматочки прозорого тіста, виготовленого із варабі (молодих пагонів папороті). Подається з солодким соєвим борошном кінако і сиропом з паленого цукру куроміцу
- Дораякі — два круглих бісквіти з начинкою з анко
- Імаґаваякі — смажений пиріжок з начинкою із анко
- Таякі — різновид імагаявакі, виготовлений в формі рибки
- Кастела — японський бісквіт португальського походження.
- Йокан — пастила з солодкуватої бобової пасти і агар-агар
- Карукан
- Кінкато — цукрова карамель
- Кінцуба — смажений пиріжок з прісного тіста з начинкою з анко
- Манджю — пиріжки, запечені в формі, з різноманітною солодкою начинкою
- Монака — дві тонкі хрусткі вафлі з начинкою з анко
- Рисів'яники (мочі) — рисові тістечка або коржики з вареного товченого рису.
- Ботамочі — рисів'яники, ззовні покриті пастою з квасолі адзукі анко
- Гюхі — більш м'який різновид рисів'яників. Як правило, готується з суміші рису і рисового борошна
- Дайфуку — основний вид рисів'яників, начинений анко
- Данґо — шматочки рисів'яників, нанизані на дерев'яні шпажки і политі сиропом
- Кашівамочі — рисів'яники, обгорнуті в солені листки дуба
- Вишневий рисів'яник (сакура-мочі) — рисів'яники (мочі), обгорнуті в мариновані листки японської вишні (сакура).
- Ханабірамочі — плоскі, червоні й білі, рисів'яники обгорнуті навколо анко і зацукрованого гобо (японський їстівний лопух)
- Юкімі дайфуку — бренд морозива в рисовому тісті.
- Смажений рисів'яник (сембей) — сухе печиво, аналог крекерів.
- Нерікірі — тістечка з білої квасолевої пасти, цукру і гюхі (див. вище) або тертого нагаімо (вид гірського ямсу)
- Ракуґан — тверді цукерки з великим вмістом цукру, використовуються під час чайної церемонії — див. Чайна церемонія
- Уїро — приготоване на парі тістечко з рисового борошна і цукру, схоже з рисів'яниками
- Шіруко (також дзендзай) — традиційний новорічний суп з солодкої квасолі з рисів'яниками
- Шьогато — зацукрований імбир
В період Яйой (300 р до н. е. — 300 р н. е.) як природні «солодощі» японці вживали в їжу свіжі фрукти, ягоди й горіхи. Але вже в епоху Нара (710—794) з Китаю разом з буддизмом передавалася й технологія обробки рису, і на Японських островах також почали виготовляти рисів'яники та данґо. В той час вони були рідкісними й дорогими ласощами, які навряд чи зміг би собі дозволити середньостатистичний японець, тому рисові пиріжки в основному використовувались під час релігійних ритуалів. Канони класичних солодощів в основному склалися в епоху Нара.
На схилі періоду Муроматі (1336—1573) японське кондитерське мистецтво зазнало суттєвих змін. Японія вступила в торгові відносини з Португалією та Іспанією, які стали для неї джерелом нових рецептів та інгредієнтів. Солодщі стали значно різноманітнішими та цікавими. Зокрема, при їх виготовленні став використовуватися цукор, що значно полегшило завдання кондитерів — адже раніше солодкість досягалась через інші компоненти, наприклад квасолі адзукі або сушених фруктів.
До початку періоду Едо (1603—1867) мистецтво солодощів вже повноцінно розвивалось і вдосконалювалось. У великих містах, таких як Едо і Кіото, виробники солодощів щосили конкурували між собою, а їхня продукція стала доступною для людей всіх класів. Солодощі тієї епохи практично ідентичні тим, що випускаються в Японії тепер. Крім цього, розширилась сфера впливу їх вживання: тістечка стали невіддільною частиною чайної церемонії, поширеним подарунком.
В період Мейджі (1868—1912) на японські солодощі сильно вплинули західні солодощі, які з'явилися в Японії. Власне, саме слово «ваґаші» — «ва» (яп. 和 — японський) — увійшло в лексикон жителів тільки в роки Тайсьо (1912—1926), щоб відрізнити споконвічно японські солодощі від привезених із-за кордону. Сучасні японські солодощі часто поєднують в собі традиційні і західні елементи, але в цілому бачення кондитерського мистецтва, безумовно, залишається типово японським.
В Японії кажуть, що солодощі — найпривабливіша частина в мистецтві японської кулінарії. І це, перш за все тому, що кожне тістечко зроблено вручну за допомогою кінчиків пальців вмілих рук майстра і частки душі, яку він вкладає в свій витвір.
Як музичний твір неможливо зіграти однаково декілька раз, так неможливо створити однакові солодощі. В людини є п'ять відчуттів — зір, смак, нюх, дотик, слух. Цими відчуттями ми живемо і пізнаємо світ. Подивившись, ми бачимо красу. Спробувавши, ми відчуваємо смак. Взявши в руки, доторкнувшись кінчиком язика, ми смакуємо. Ці три відчуття ми задіюємо, коли їмо звичайну їжу, але солодощі — це мистецтво. В чому ж проявляються інші два відчуття? Запах солодощів — це запах природи. Всі рослини пахнуть по-різному — і рис, і квасоля, і м'ята, і імбир, і незрівнянний запах зеленого чаю, знайомий кожному японцю з дитинства. Саме аромат природи ми вдихаємо, підносячи до губ солодощі.
Японія — країна, яка дуже дбайливо ставиться до своєї історії, традицій. Щоб зберегти традиції приготування японських солодощів, в 1979 р. був назначений день японських солодощів, який святкується 16 червня. Історія цього свята бере початок в період Хеян. 848 року Японія була охоплена епідемією, і якось 16 червня імператор, зібравши 16 різних солодощів, приніс їх в жертву богам, молячись про дарування здоров'я своїй країні. Відтоді на це свято заведено пригощати друзів і близьких 16 різними видами солодощів і молитися про здоров'я і родинний добробут
- ↑ Всесвіт — Том 9–10, — С.57
- ↑ Gordenker, Alice, «So What the Heck is That?: Wagashi», Japan Times, 20 January 2011, p. 11.
- Про солодощі
- Рецепт японських солодощів вагасі [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Солодощі за японськими рецептами
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |