Венера-3

«Венера-3» — радянська автоматична міжпланетна станція, призначена для дослідження планети Венера.

Здійснила політ в парі з Венерою-2. Вони не змогли передати дані про Венеру, але допомогли отримати наукову інформацію про космічний і навколопланетний простір в рік спокійного Сонця. Великий обсяг вимірювань під час польоту являв собою велику цінність для вивчення проблем наддалекого зв'язку і міжпланетних перельотів. Було вивчено магнітні поля, космічні проміння, потоки заряджених частинок малих енергій, потоки сонячної плазми і їх енергетичні спектри, космічні радіовипромінювання і мікрометеорити.

Технічна характеристика

Маса апарату становила — 960 кг. Станція «Венера-3» складалася із орбітального відсіку і апарату приземлення. Апарат приземлення був створений у вигляді сфери діаметром 0,9 метра. В апараті приземлення було розміщено металевий глобус Землі. В апараті спуску знаходилися наукові прилади.

Запуск і політ

Станцію «Венера-3» було запущено 16 листопада 1965 року в 7 годин 19 хвилин київського часу з космодрому Байконур. 26 грудня 1965 року було проведено корекцію траєкторії польоту станції «Венера-3». В цей час станція знаходилася на відстані близько 13 мільйонів кілометрів від Землі. 15 лютого 1966 року зв'язок з апаратом було втрачено.^[1] 01 березня 1966 року станція досягла планети Венера і врізалася в її поверхню в районі від -20° до +20° по широті і від 60° до 80° східної довготи. Станція «Венера-3» стала першим космічним апаратом, який досяг поверхні іншої планети. За деякими припущеннями зв'язок з апаратом було втрачено на три місяці раніше, і апарат міг ніколи насправді не врізатися у Венеру.^[2]

Результати досліджень

За час польоту зі станцією «Венера-3» було проведено 63 сеанси зв'язку (26 з «Венера-2»). Але внаслідок поломки системи управління станція вийшла з ладу ще до підльоту до планети Венера.

За чотири доби до старту «Венери-3», 12 листопада 1965 року, було запущено станцію «Венера-2», яка мала подібну конструкцію як і «Венера-3». Станція «Венера-2» пролетіла поблизу планети Венера (на відстані 24 000 км) 27 лютого 1966 року, на дві доби раніше, ніж станція «Венера-3».

Примітки

↑ Harvey, Brian, 1953- (2007). Russian planetary exploration : history, development, legacy, prospects. Berlin: Springer. ISBN 978-0-387-49664-1. OCLC 186566322.
↑ Leverington, David, 1941- (2000). New cosmic horizons : space astronomy from the V2 to the Hubble Space Telescope. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-65137-9. OCLC 44174182.

Посилання

Венера-3 [Архівовано 11 листопада 2007 у Wayback Machine.]
В дорогу до Венери!

[1] Harvey, Brian, 1953- (2007). Russian planetary exploration : history, development, legacy, prospects. Berlin: Springer. ISBN 978-0-387-49664-1. OCLC 186566322.

[2] Leverington, David, 1941- (2000). New cosmic horizons : space astronomy from the V2 to the Hubble Space Telescope. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-65137-9. OCLC 44174182.

[1]

[2]