Вермикультура
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Вермикультура (лат. Vermes — хробак) — один з нових напрямків біотехнології, що полягає в промисловому розведенні деяких форм дощових черв'яків.
Перші господарства по штучному розведенню черв'яків на відходах були створені понад півстоліття тому в США. (Черв'яків розводили з метою отримання наживки для рибного лову.) У теперішній же час практика застосування помітно розширилася, поширившись як у сільському господарстві, так і в інших галузях виробництва.
.JPG)
Формування і розвиток даного напрямку обумовлено можливістю рішення на біологічній основі низки актуальних екологічних завдань:
- утилізація органічних відходів;
- підвищення родючості ґрунту
- отримання високоякісного чистого органічного добрива;
- вирощування безпечної сільськогосподарської продукції та ін.;[1]
Метод вермікультури істотно обмежує або виключає небезпеку забруднення середовища різними поллютантами. Особливий інтерес до вермікультивування виявляють прихильники так званого альтернативного землеробства, які борються за відмову від застосування мінеральних добрив і пестицидів і закликають до широкого використання компостів, здатних підтримувати на високому рівні біологічну активність ґрунту.
Нерідко під терміном «Вермікультура» розуміють виключно хробаків або, навпаки, тільки субстрат. Вермікультури можна представити як складне біоценотичне співтовариство, обмежене певним біотопом в складі культурного ландшафту.
Хробаки об'єднують кілька типів груп безхребетних, серед яких коловертки, нематоди, енхітреіди, кільчасті і дощові черв'яки. Саме останні мають велике значення в ґрунтоутворюючому процесі, в формуванні та підтримці родючості ґрунтів.
Дощові (земляні) черви — найбільші мешканці ґрунтів серед безхребетних, що входять до складу ґрунтової макрофауни, на їх частку доводиться не менше половини всієї біомаси ґрунту. Наприклад, у лісових екосистемах маса черв'яків становить від 50 до 72 % всієї ґрунтової біомаси.[2]
Більшість дощових черв'яків, поширених на території нинішнього СНД, відноситься до сімейства люмбріцід (Lumbricidae), яке включає близько 180 видів.
У цілому ж найбільш масовими є 15-16 видів, серед яких помітно домінує вид Nicodrilus caliginosus. Мешкає він зазвичай в розораних ґрунтах. Звідси і назва «пашенний черв'як».
Середній розмір дощового хробака 9-13 см в довжину (на Кавказі мешкають черв'яки завдовжки 45 см, а найбільший черв'як у світі — Megascolides australia — має довжину 2,5 м). Щільність дощових черв'яків досягає в середньому 120 особин на 1 м2, а біомаса — 50 г на 1 м2 (при масі тіла одного хробака 0,5-1,5 г).[3]У сприятливі періоди щільність одного хробака може скласти 400—500 екз. на 1 м2.
Головне джерело живлення хробака — рослинні залишки. Не випадково присутність його можна розглядати як тест на збагаченість ґрунту органічною речовиною. Дощові черв'яки, риючись у ґрунті, значно впливають на його властивості. Вони сприяють перемішуванню і розпушуванню землі, накопиченню органічних речовин, що утворюють гумус. Для гуміфікації особливо важливі два фактори — повітря і вологість. Дощові черв'яки покращують аерацію ґрунту, полегшують доступ вологи, посилюють процеси гумусоутворення, нітрифікації і амоніфікації. У залежності від місця проживання черв'яків ділять на 3 групи: поверхнево-живучі (підстилковий); ґрунтово-підстилковий; третьянорнікі, які прокладають глибинні ходи в ґрунті. Наприклад, орний хробак живе на глибині 10-15 см. У суху погоду він мігрує на глибину 0,5 м і більше, будує там капсулу і тимчасово впадає в сплячку (діапауза).
У природному середовищі в розмноженні люмбріцід відзначається сезонність. Максимум в інтенсивності цього процесу спостерігається навесні і восени. Хробаки можуть голодувати 2,5 міс. При низьких температурах (0-5°С) період голодування збільшується до 3-4 міс. Вони вологолюбні, помірно теплолюбні. Оптимальна температура для харчування 20 -25°С, для розмноження 12-17°С. Потребують аерації. Непридатні для культивування черв'яків піщані і глинисті, кислі і засолені ґрунти. Оптимальною реакцією середовища є нейтральна або слабокисла. Хробаки дуже бояться вітру. У природних умовах проживання хробаки не хворіють і не піддаються будь-яким епідеміям. Загибель дощових черв'яків у природних умовах досить часто викликає надмірна хімізація ґрунтів. Досить велике значення черв'яків в облагороджуванні ґрунтів. Усвідомлення цього обумовило великий інтерес до штучного їх культивування. Так, в результаті багаторічної селекційної роботи, проведеної американськими дослідниками, в 1959 р. в Каліфорнії була виведений новий різновид дощового хробака, що отримав назву «каліфорнійський гібрид червоного хробака» або просто «каліфорнійський червоний черв'як». З 1979 р. його почали розмножувати в Західній Європі, в Японії.
За плодючості і активності гібрид істотно перевершує звичайного дощового хробака і на відміну від нього добре піддається вирощування в штучних умовах.
На відміну від своїх диких родичів каліфорнійський гібрид є «домосидом».[4]
За наявності їжі він не розповзається і споживає в день її приблизно стільки ж, скільки важить сам. Селекціонери генетично запрограмували гібрид на цілодобову переробку відходів з високим коефіцієнтом корисної дії (40 % споживаної їжі витрачається в процесі життєдіяльності, а 60 % після перетравлення виділяється у вигляді екскрементів — копролітів, тобто виділяється біогумус).
- ↑ INITIAL. agroexpo (англ.). Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Вермикультура - гарантоване підвищення родючості ґрунту — Український проект бізнес розвитку плодоовочівництва. uhbdp.org. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ органічне добриво Біогумус. Суміші на основі біогумусу, г. - опис, норми застосування, аналоги. Інформаційно-аналітична система "Аграрії разом" (укр.). 8 лютого 2013. Процитовано 20 грудня 2019.
- ↑ Біогумус – екологічні переваги та економічна доцільність — Український проект бізнес розвитку плодоовочівництва. uhbdp.org. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019.
- Мельник И. А. Вермикультура — новое мощное средство оздоровления окружающей среды // Зерновые культуры. — 1997. — № 4. — С. 9–12.
- Мерзлов С. В. Корекція параметрів біотехнології вермікультивування та регламентація використання біомаси черв'яків і сапоніту у використанні м'яса курчат-бройлерів. Дисертація …канд. с-г. наук. — Біла Церква, 2004. — 161 с.