Виставка дегенеративного мистецтва
Виставка "Дегенеративне мистецтво" була частиною нацистської пропаганди, яка відбулась у Мюнхені. Її було відкрито 19 липня 1937 року у Гофґартені та зачинено у листопаді того ж року. Паралельно відбувалась "Велика німецька художня виставка"[de], яка розпочалась на день раніше. Таким чином "Дегенеративне мистецтво" та мистецтво Третього Райху протиставлялось одне одному. Після мюнхенської виставки до 1941 року тривала пересувна виставка під тією ж назвою, яка побувала у дванадцяти містах, хоча деякі експонати було замінено.
Організатором мюнхенської виставки був Адольф Ціґлер, який також відповідав за попередні конфіскації. Комісія Ціґлера відібрала для виставки роботи понад 100 художників з колекцій і музеїв, таких як Музей Вальрафа-Ріхарца в Кельні, Музей Фолькванг в Ессені, Кунстхглле в Гамбурзі, Ландесмузей в Ганновері та Новий відділ Національної галереї в Берліні, які вважалися «дегенеративними», з яких було представлено 600 робіт. Вони представляли засуджені мистецькі стилі експресіонізму, дадаїзму, сюрреалізму та нової речевости. Для того, щоб досягти «хаотичного» ефекту, роботи у виставкових залах навмисно розвішували у невигідному положенні, а стіни прикрашали зневажливими гаслами. Вся виставка була розрахована на пропагандистський ефект. За офіційними даними, виставку «Дегенеративне мистецтво» відвідало 2 009 899 осіб і вона була, навіть якщо ця цифра була перебільшена, однією з найбільш відвідуваних виставок сучасного мистецтва до того часу.[1]
Мюнхенській виставці «Дегенеративне мистецтво» передувало кілька виставок, починаючи з 1933 року, на яких сучасне мистецтво було представлене як «дегенеративне», а художники та державні службовці в культурному секторі зазнавали нападок. Ця виставка не була поодинокою подією в Мюнхені, а відбувалась на противагу Великій німецькій художній виставці у рамках мюнхенського літнього фестивалю 1937 року.
Після приходу націонал-соціалістів до влади, було організовано низку меньших виставок, які агресивно виступали проти мистецтва, яке було проголошено "дегенеративним". 8 квітня 1933 року Ганс Адольф Бюлер, нещодавно призначений директор Державної картинної галереї Карлсруе, який також був заступником директора Німецького художнього товариства, відкрив виставку «Урядове мистецтво з 1918 по 1933 рік». На виставці експонувалися роботи художників, яких "Спілка боротьби за німецьку культуру" позначила як "дегенеративних", "большевистьских" та "розкладаючих". Виставка у Карлсруе утвердила це бачення сучасного мистецтва та стала зразком для подібних виставок у інших музеях.[2]
У різних музеях влаштовували виставки, на яких публічно критикували директорів і музейних чиновників, які захоплювалися сучасним мистецтвом. Після чого вони були звільнені з роботи. У Нюрнберзькій галереї Кенігстор та Музеї замку в Дессау подібні виставки було названо «камери жахів».
Виставку "Дегенеративне мистецтво"[3] у Дрездені було відкрито 23 вересня 1933 року у внутрішньому дворі нової ратуші.[4][5] Було експоновано 207 робіт, переважно дрезденських митців з міських колекцій.Потім виставка була показана у дванадцяти місцях, де роботи з місцевих колекцій були інтегровані в кожній з них.[2] 1935 року її знову показали в Дрездені в рамках Саксонської художньої виставки[6] та на з'їзді Рейхсрату, 1936 року - в залах Регенсбурзького мистецько-торговельного об'єднання, а потім у Мюнхені та Дармштадті.
Виставки відрізнялися між собою лише структурою та окремими пропаґандиськими заходами, але були ідентичними у приниженні митців та співробітників музеїв. Основна критика стосувалася марнування грошей платників податків на придбання творів мистецтва, а також їхнього змісту та намірів, які були затавровані як такі, що паплюжать «народну мораль» та прославляють «кретинів і повій».[7]
1937 рік був особливо активним для культурної сцени Мюнхена. Окрім вищезгаданих великих виставок "Дегенеративного мистецтва" та "Великої німецької художньої виставки" у нещодавно відчиненому Дому німецького мистецтва проходили безліч інших подій. Стає зрозуміло, що приблизно з червня цього року виставлятися в Мюнхені могли лише художники, які не мали проблем з націонал-соціалістичним режимом та їх концепцією мистецтва.[8] В першій половині року ще проходили поодинокі виставки сучасного мистецтва, наприклад, у галереї Ґюнтера Франке, де спочатку виставлялись акварелі та пейзажі Еміля Нольде. Потім акварелі, малюнки, ксилографії та літографії Франца Марка, а також екскізи Августа Маке.[9] Однак неприйняття сучасного мистецтва ставало дедалі радикальнішим і відігравало важливішу роль у прийнятті рішень щодо виставок. 2 червня гауляйтер Адольф Вагнер доповів Йозефу Геббельсу, що з відбором робіт для Першої великої німецької художньої виставки виникли проблеми, оскільки журі, яке складалося з художників, керувалося власним смаком і думкою митців, а не офіційним поглядом на мистецтво. Геббельс назвав представленні йому роботи "безнадійними прикладами большевистьського мистецтва" та полетів 5 червня разом із Адофльфом Гітлером до Мюнхена, де безпосередньо брав участь у відборі картин для експозиції.[10] Після цього інциденту у новій пінакотеці було скасовано виставки сучасного німецького та французького мистецтва.[11] У листопаді в приміщенні бібліотеки німецького музею Йозефом Геббельсом та Юліусом Штрайхером було відкрито виставку "Вічний жид", яку було продовження через великий попит серед відвідувачів. На експозиції демонструвалися фото, картини та статистика. Цю виставку було анансовано як "велике політичне видовище", яке мало на меті, наочно продемонстувати потребу боротьби з єврейством та єврейською чумою.[12]
Одночасно відбувалися численні виставки мистецтва, яке схвалювалось націонал-соціялістами. Більшість з них було пов'язано з літнім фестивалем 1937 року у Мюнхені. Він включав у себе урочистості до дня німецького мистецтва, відновлення роботи Мюнхенської резиденції та виставок "німецька сарна" та "старонімецька графіка" у новій пінакотеці.[13] Кульмінацією всіх цих подій стало відкриття Будинку німецького мистецтва та Першої великої німецької художньої виставки Адольфом Гітлером, який з цієї нагоди виголосив свою найбільш програмну промову про мистецтво.[14] За даними Державного статистичного управління, у 1937 році Мюнхен відвідало 1 165 000 осіб, 162 731 з них - з-за кордону. Це був найкращий результат відвідуваності міста на той час.[15]
Навесні 1937 року міністерство пропаганди та громадської просвіти.почало планувати виставку, щоб представити досягнення націонал-соціалістичного руху в суспільно-політичній сфері з 1933 року. Вона тривала з травня до серпня 1937 року у Берліні та демонструвала 3000 світлин, статистики та графіки, що засвідчували економічний успіх нової політики. Паралельно було ухвалено рішення початку компанії проти сучасного мистецтва.Тому у квітні міністерство звернулося до «мистецтвознавця» Вольфґанґа Вілльріха з проханням зібрати матеріал для виставки під запланованою назвою «Дайте мені чотири роки». Вілльріхові дали зрозуміти, що міністр пропаганди має намір «створити чіткий контраст (так би мовити, контраст чорного і білого) між, як він висловився, “мистецтвом того часу і мистецтвом наших днів”.[16] Вілльріх сумнівався, що йому вдасться здобути таку кількість творів, оскільки, окрім робіт з пересувної виставки в Дрездені, більшість творів сучасного мистецтва все ще перебували під захистом прихильних до них директорів музеїв. Саме тому міністерство пропаґанди та громадської просвіти надало Вілльріху уповноваження, яке забезпечувало йому доступ до усіх музейних колекцій.
Того ж місяця Вілльріх і гамбурзький викладач малювання та доісторик Вальтер Гансен почали переглядати матеріали для запланованої виставки в Новому відділі Національної галереї та Гравюрного кабінету в Берліні. Обидва отримали доступ до фондів, які були вилучені «з метою їх захисту» в період з 1933 року і складені в стелажі. Вони робили нотатки за прикладом дрезденської виставки та книги Вілліха (Säuberung des Kunsttempels). Запланована виставка мала на меті протиставити нібито «дегенеративні» твори мистецтва фотографіям мистецтва, визнаного націонал-соціялістами.[17]
Невизначеність у повноваженнях часто ставала приводом дискусій серед відділів Міністерства пропаґанди через що Йозефу Ґеббельсу довелося ґрунтовно втрутитись у планування. Мюнхен було обрано місцем виставки через заплановану у ньому експозицію схвалених партією творів, що мала створювати контраст до "дегенеративного" мистецтва. У той самий час Адольф Ціґлер починає перегляд і відбір робіт за наказом Ґеббельса. Ціґлер формує комісію до якої уввійшли: працівник відділу кадрів Міністерства народної освіти Отто Куммер, директор музею Фолькванг Клаус Граф фон Баудіссін, Вольфґанґ Вілльріх та уповноважений з питань художнього дизайну Ганс Швайтцер.[17] Після перегляду робіт у Кельні, Гамбурзі, Ессені та Ганновері комісія прибула до Берліну 7 липня. Директор нового відділення Національної галереї, Ебергард Ганфштенгль, відмовився приймати комісію та доручив цю справу своєму куратору Паулю Ортвіну Раве. Комісія відвідала третій поверх, на який було перенесено роботи найбільш зневажаємих митців, а картини позичені з приватних колекцій було повернено власникам. Картини, акварелі та малюнки Макса Пехштайна, Еміля Нольде, Ернста Кірхнера, Карла Шмідта-Ротлуфа, Франца Марка, Августа Маке та інших художників було занесено до списку робіт, що підлягають вилученню. З приводу деяких картин під час відбору виникали дискусії, наприклад відносно картини "Sylt" Еріха Геккеля, яка була розкритикована Швайцером, але Ціґлер вважав її недостатньо "деградованою" для конфіскації.[18] Таким чином проходили інші перегляди колекцій, що передували першій хвилі конфіскацій. Відібрані роботи мали описувати за трьома пунктами: дата покупки, за якого директора відбулося придбання та якою була ціна. Зазвичай не пізніше третього дня після візити комісії картини відсилалися до Мюнхену.
Місцем виставки був археологічний інститут у Гофґартені. На першому та другому поверхах було прибрано колекцію гіпсових робіт, у залах встановлено перегородки, що закривали вікна наполовину та приховували настінні декорації виставкової зали. Картини було розвішено високо та як найщільніше одна до одної. Частина картин виставлялися взагалі без рам. Особливою ознакою цієї виставки була наявність написів про вартість та дату купівлі картини прямо на стінах, поряд з іменем автора та назвою твору.[19] Також на стінах було зображено клеветницькі вислови та карикатури. За допомогою фото так званої "Стіни Дадаїзму" можна відстежити динамічний розвиток експозиції: 16 липня Гітлера можна побачити перед картинами Курта Швіттерса, що косо висять на стіні, але вже 19 липня, під час відкриття виставки картини вивішено рівно.[20] Шостий зал був закритий для відвідувачів один раз, а сьомий - кілька разів, оскільки зміни в обох залах все ще вносилися після відкриття виставки. Починаючи з другого тижня виставки, сьома зала була доступна лише для журналістів та відвідувачів за спеціальним дозволом. Короткий час, відведений на підготовку виставки, також спричинив проблеми. Наприклад, виставкові зали на першому поверсі були відкриті для відвідувачів лише 22 липня, через три дні після офіційного відкриття, оскільки організатори не встигли закінчити їх облаштування вчасно.
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, S. 99.
- ↑ а б Schuster, Peter-Klaus (1987). Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“ (німецькою) . Мюнхен: Prestel-Verlag. с. 94.
- ↑ Часто вживана назва «Spiegelbilder des Verfalls in der Kunst(Відображення занепаду в мистецтві)» була вперше використана в 1949 році Паулем Ортвіном Рейвом у зв'язку з назвою статті Ріхарда Мюллера в газеті Dresdner Anzeiger від 23 вересня 1933 року. Див. Christoph Zuschlag: Entartete Kunst. Ausstellungsstrategien im Nazi-Deutschland Wernersche Verlagsgesellschaft Worms 1995, с. 123.
- ↑ Verluste durch die NS-Aktion „Entartete Kunst“. Staatliche Kunstsammlungen Dresden (німецькою) .
- ↑ Dresdner Museum erinnert an erste „Entartete Kunst“-Schau. Süddeutsche Zeitung (німецькою) . 12 серпня 2023.
- ↑ Salzbrenner, Uwe (23 вересня 2023). Hitlers berüchtigte Münchener Ausstellung „Entartete Kunst“ hatte ihre Vorläufer - in Dresden. Sächsische Zeitung (німецькою) .
- ↑ Schuster, Peter-Klaus (1987). Nationalsozialismus und „Entartete Kunst" (німецькою) . Мюнхен: Prestel-Verlag. с. 95.
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, S. 37. (німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, S. 38 und 39.
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, с. 43.
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, с. 41. (німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, с. 51.(німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, с. 41 та 46. (німецькою)
- ↑ Robert S. Wistrich: Ein Wochenende in München. Kunst, Propaganda und Terror im Dritten Reich. Insel Verlag, Leipzig 1996, с. 60. (німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, с. 53.(німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, с. 95.
- ↑ а б Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, с. 96. (німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, S. 96 und 97 (німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, S. 103. (німецькою)
- ↑ Peter-Klaus Schuster: Nationalsozialismus und „Entartete Kunst“. Die Kunststadt München 1937. Prestel-Verlag, München 1987, S. 105. (німецькою)
 | Ця стаття недостатньо чи зовсім не категоризована, або категорії, до яких вона належить, не існують. |
| Ця стаття недостатньо чи зовсім не категоризована, або категорії, до яких вона належить, не існують. (січень 2025) |