Вишинський Андрій Януарович
Андрій Януарійович Вишинський | |
---|---|
рос. Андрей Януарьевич Вышинский | |
Народився | 28 листопада (10 грудня) 1883[4][5] Одеса, Російська імперія[1] |
Помер | 22 листопада 1954[1][2][…] (70 років) Нью-Йорк, США[1] ·інфаркт міокарда |
Поховання | Кремлівська стіна |
Громадянство | Російська імперія→ СРСР |
Національність | поляк |
Діяльність | юрист |
Alma mater | Київський університет |
Науковий ступінь | доктор юридичних наук[d] |
Вчене звання | Список академіків АН СРСР і професор[d] |
Знання мов | польська, французька, російська[5][6] і українська[6] |
Заклад | МДУ |
Учасник | німецько-радянська війна |
Членство | Російська академія наук, Академія наук СРСР і Центральний виконавчий комітет СРСР |
Посада | Генеральний прокурор СРСР |
Попередник | Іван Акулов |
Наступник | Михайло Панкратьєв |
Партія | меншовик з 1903 р., член РКП(б) з 1920 р. |
Рід | Вишинські |
Батько | Януарій Феліксович Вишинський |
У шлюбі з | Капітоліна Ісидорівна Михайлова |
Діти | Зінаїда Вишинська |
Автограф | |
Нагороди | |
Андрій Януарійович Вишинський (нар. 10 грудня 1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 22 листопада 1954, Нью-Йорк, США) — радянський політичний діяч польського походження, юрист і дипломат. У світову історію увійшов як головний державний обвинувач (генеральний прокурор СРСР) на сталінських «показових судових процесах» 1930-х років. Як правник був запеклим прибічником принципу «презумпції винності». Член ЦК ВКП(б) у 1939—1954 роках. Кандидат в члени Президії ЦК КПРС з 16 жовтня 1952 по 5 березня 1953 року.
Народився в родині власника аптеки Януарія Вишинського (пол. January Wyszyński), мати — вчителька музики. Як стверджує Станіслав Вишенський, прізвище Вишинський походить від рідко вживаної лексеми вишинк, що означає виторг єврея-шинкаря.[7]
Після народження сина родина переїхала до Баку. У 1901 році вступив на юридичний факультет Київського університету, проте закінчив його тільки в 1913 році, оскільки неодноразово полишав навчання. В 1903 році вступив у партію меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року був комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт німецького шпигуна В. І. Ульянова-Леніна (див. «Пломбований вагон»)[8][9]. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала очевидною, він вступив в партію більшовиків. З липня 1923 року — суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. В 1925—1928 роках був ректором Московського університету.
У 1928—1931 роках — член колегії Народного комісаріату освіти РРФСР. У 1931 році — голова Колегії захисників.
З 11 травня 1931 по травень 1934 року — прокурор Російської РФСР. Одночасно у травні 1931 — червні 1933 року — прокурор Кримінально-процесуальної колегії Верховного Суду РРФС. У травні 1931 — червні 1933 року — заступник народного комісара юстиції Російської РФСР.
У червні 1933 — 3 березня 1935 року — заступник прокурора СРСР. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі.
З 3 березня 1935 по 31 травня 1939 року — генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Для нього був характерним жорсткий стиль, безцеремонність, першопочаткова впевненість у тому, що підсудні — винні, вираження зневаги до підсудних.
Зразок риторики А. Вишинського на показних процесах, якою він характеризує старих більшовиків з «ленінської гвардії»:
…«шпионы и изменники», «зловонная куча человеческих отбросов», «звери в человеческом облике», «отвратительные негодяи»… «Расстрелять их всех, как бешеных псов!»… «Раздавить проклятую гадину!»[10]
У 1937—1941 роках — директор Інституту права Академії наук СРСР. Академік АН СРСР (1939), за свою основну роботу — «Теорія судових доказів» — отримав Сталінську премію.
31 травня 1939 — 15 травня 1944 року — заступник голови Ради народних комісарів СРСР.
З червня по серпень 1940 року — уповноважений ЦК ВКП(б) по Латвії.
Одночасно в 1930 — березні 1946 року — 1-й заступник народного комісара закордонних справ СРСР.
30 травня — 6 серпня 1945 року — політичний радник Групи окупаційних радянських військ в Німеччині.
У березні 1946 — 4 березня 1949 року — заступник міністра закордонних справ СРСР із загальних питань.
4 березня 1949 — 5 березня 1953 року — міністр закордонних справ СРСР. Працював на початковому етапі Холодної війни і під час війни в Кореї.
19 травня — 2 серпня 1949 року — голова Комітету інформації при РМ СРСР.
5 березня 1953 — 22 листопада 1954 року — 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР. Одночасно постійний представник СРСР при Організації Об'єднаних Націй та постійний представник СРСР в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй.
Помер 22 листопада 1954 року в Нью-Йорку, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Після ХХ з'їзду КПРС в 1956 році Вишинського «посмертно репресовано», його праці перестали бути офіційними посібниками для радянських юристів.
- ↑ а б в г Вышинский Андрей Януарьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118967932 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б CONOR.Sl
- ↑ Станіслав Вишенський. Силует катастрофи. — К.: Видавництво Жупанського, 2013. — С. 225. ISBN 978-966-2355-44-4
- ↑ Необхідне пояснення: розпорядження про арешт Леніна дав міністр юстиції Павло Миколайович Малянтович, який сам же і попередив Леніна про можливість арешту всупереч таємниці слідства, Вишинський ж просто виконував вказівки свого керівництва.
- ↑ В. В. Соколов. Вышинский Андрей Януарьевич (министр иностранных дел СССР 1949—1953 гг.) // «Дипломатический вестник». — 2002 г., июль. (рос.)
- ↑ Надежда Аллилуева, Павел Аллилуев: Вышинский (рос.)
- Вишинський [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 412. — ISBN 966-7492-00-X.
- О. Н. Кубальський. Вишинський Андрій Януарович [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 518. — ISBN 966-00-0734-5.
- Ю. Я. Касяненко. Вишинський Андрій Януарович [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Біографія на сайті «Хронос» [Архівовано 10 квітня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
Це незавершена стаття про діячів Великого терору. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Народились 10 грудня
- Народились 1883
- Уродженці Одеси
- Померли 22 листопада
- Померли 1954
- Померли в Нью-Йорку
- Поховані в некрополі біля Кремлівської стіни
- Доктори юридичних наук
- Науковці Московського університету
- Академіки РАН
- Члени АН СРСР
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Нагороджені медаллю «За оборону Москви»
- Нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Лауреати Сталінської премії
- Правники СРСР
- Криміналісти
- Генеральні прокурори
- Випускники юридичного факультету Київського університету
- Ректори Московського університету
- Академіки АН СРСР
- Персоналії каральних органів СРСР
- Члени КПРС
- Особи, увічнення яких підпадає під закон про декомунізацію
- Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання
- Доктори юридичних наук СРСР
- Організатори Великого терору
- Міністри закордонних справ СРСР
- Делегати XIX з'їзду КПРС