Вознесенська церква (Кудрявець)
| Вознесенська церква | |
|---|---|
 Вознесенська церква | |
| 50°27′28″ пн. ш. 30°30′25″ сх. д. / 50.457688° пн. ш. 30.50693° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |  Україна, Київ |
| Засновник | Іоасаф Кроковський |
| Початок будівництва | 1718 |
| Зруйновано | 1879 |
| Відбудовано | не відбудовувалась |
| Стиль | бароко |
| Епонім | Вознесіння Господнє |
  Вознесенська церква (Кудрявець) (Київ) | |
 | |
Це́рква Вознесіння Господнього (Кудрявська[1]) — православний храм у Києві, в місцевості Кудрявець, збудований 1718 року[2] та розібраний у 1879 році[3]. Знаходилася приблизно на місці незабудованої ділянки між будівлею Академії образотворчого мистецтва (Вознесенський узвіз, 20) та будинком № 18 на Вознесенському узвозі[4][5].
Місцевість, де стояла Вознесенська церква, історично належала київським митрополитам, тут розташовувався їхній літній заміський палац, який з 1604 року, за литовсько-польської доби належав католицьким єпископам[1][6]. У другій половині XVII століття указом Богдана Хмельницького ці землі знову перейшли у власність до київських митрополитів[7] і 1718 року митрополит Іоасаф Кроковський збудував тут нову заміську резиденцію із дерев'яною домовою церквою Вознесіння[5][8][7][9][6], яка постала на фундаменті старої Спаської церкви, що існувала тут у XVI столітті[10]. На північний захід від Вознесенської церкви були знайдені фундаменти культових споруд часів Київської Русі, досліджені археологами у 1947 році; ймовірно, це були залишки монастиря святого Симеона, заснованого 1073 року князем Святославом II, сином Ярослава Мудрого[8][11][10]. Близько 1763 року митрополит Арсеній Могилянський розбив при митрополичому палаці регулярний сад[10].
У 1788 році резиденцію митрополитів перенесли на Шулявку, тому Вознесенська церква з домової стала парафіяльною[5][10][9][6]. У колишньому палаці розташували військовий шпиталь, який 1804 року згорів; після пожежі був спустошений і сад при колишньому палаці[10][9].
Станом на середину XIX століття парафія храму включала увесь Кудрявець та Лук'янівку і налічувала 2264 особи православних та 53 особи католиків і лютеран[12]. Вознесенська церква розташовувалася у вельми незручному місці — на самому краї парафії[6], тому, коли в 1850 році постало питання створення в Києві болгарського монастиря, з'явилася думка відвести під нього Вознесенську церкву із навколишніми землями[10][9]. Хоча ці ідеї так і не були втілені в життя, Вознесенську церкву в рамках впорядкування парафій через стрімку забудову Лук'янівки та Кудрявця все ж вирішили перенести на колишній Старокиївський цвинтар, що розташовувався в районі сучасної вулиці Січових Стрільців[9][6]. Первісно планували фізично перемістити будівлю старої дерев'яної церкви на нове місце, але у зрештою 1862 році єпархіальний архітектор Павло Спарро розробив проєкт нового теплого мурованого храму. Будівництво останнього через брак коштів тривало досить довго, з 1863 по 1872 рік[5][10][9], а 1879 року будівлю старої Вознесенської церкви розібрали[5][8]. У 1899—1901 роках[11] на її місці спорудили навчальний корпус Духовної семінарії (сучасна будівля Академії образотворчого мистецтва та архітектури)[5][8].
Пам'ять про Вознесенську церкву лишилася у місцевих топонімах — Вознесенському узвозі, Вознесенському провулку (сучасна назва — Киянівський) і вулиці Вознесенський Яр (сучасна назва — Петрівська)[8][7].
Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 року) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[13].
Вознесенська Кудрявська церква була дерев'яною із шальованими стінами, тризрубною, трибанною, зведеною у стилі українського бароко[5][2]. Центральна нава завершувалася великою, бічні зруби — меншими грушоподібними банями на гранчастих світлових барабанах[2]. Після 1788 року, коли церква стала парафіяльною, до неї прибудували окремо поставлену дерев'яну, квадратну у плані двоярусну дзвіницю[5], із півциркульними отворами на другому ярусі та приземкуватою грушоподібною банею[2]. Вирізьблена на стіні дзвіниці дата «1603», ймовірно, свідчила про те, що будівлю перенесли з іншого місця[3].
- ↑ а б Похилевич, 1865, с. 80.
- ↑ а б в г Третяк, 2004, с. 19.
- ↑ а б Третяк, 2004, с. 20.
- ↑ План Печерська, Верхнього міста та Подолу Андрія Меленського (1923–1930).
- ↑ а б в г д е ж и Кальницький, 2012, с. 70.
- ↑ а б в г д Захарченко, 1888, с. 226.
- ↑ а б в Звід, 1999, с. 354.
- ↑ а б в г д Малаков, 2015, с. 23.
- ↑ а б в г д е Закревский, 1868, с. 434.
- ↑ а б в г д е ж Похилевич, 1865, с. 81.
- ↑ а б Звід, 1999, с. 353.
- ↑ Похилевич, 1865, с. 82.
- ↑ Церква Вознесіння Господнього (Вознесенська) на Кудрявці у Старокиївській частині у м. Києві // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Малаков Д. В. Від Кудрявця до Лук'янівки. — К. : Либідь, 2015. — 80 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0705-7.
- Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
- Білокінь С., Бондаренко Р., Кальницький М., Криволапов М. Духовна семінарія (Академія образотворчого мистецтва і архітектури), 1899—1901 // Київ: Кн. 1, ч. 1: А—Л Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — 608 с. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-1-4.
- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : «С. В. Кульженко», 1888. (рос. дореф.)
- Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
- Закревский Н. Описаніе Кіева. — М. : Типографія В. Грачева и комп, 1868. — Т. 1. — 455 с. (рос. дореф.)
