Вольфдітріх Шнурре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вольфдітріх Шнурре
нім. Wolfdietrich Schnurre
Народився22 серпня 1920(1920-08-22)[1][2][…]
Франкфурт-на-Майні, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка[1]
Помер9 червня 1989(1989-06-09)[1][2][…] (68 років)
Кіль, ФРН[1]
ПохованняWaldfriedhof Zehlendorfd
Країна ФРН
 Веймарська республіка
 Третій Райх
Діяльністьпоет, новеліст, прозаїк-романіст, автор щоденника, письменник, дитячий письменник, фотограф
Мова творівнімецька
Роки активності1946 — 1980-ті
Жанрпоезія, оповідання, роман і дитяча література
ЧленствоНімецька академія мови і поезії
УчасникДруга світова війна
Нагороди
CMNS: Вольфдітріх Шнурре у Вікісховищі

Вольфдітріх Шнурре (нім. Wolfdietrich Schnurre; 22 серпня 1920, Франкфурт-на-Майні —9 червня 1989, Кіль) — німецький письменник. Писав оповідання, роман, байки, щоденники, вірші, радіоп'єси, телевізійні п'єси та дитячі книжки, які сам ілюстрував. Шнурре належав до Групи 47. Серед його найвідоміших творів — «роман в оповіданнях» «Коли батькова борода ще була рудою» (1958) та оповідання «Єньо був моїм другом», а також нотатки «Фотограф тіней» (1978). Шнурре був відзначений численними нагородами за свою роботу, зокрема премію Георга Бюхнера за 1983 рік

Біографія

[ред. | ред. код]
Надгробок

Вольфдітріх Шнурре був сином Отто Шнурре (1894—1979), бібліотекаря та орнітолога, близького до Оскара Гайнрота. Перші роки життя провів у Франкфурті-на-Майні. У 1928 році він переїхав з батьком до Берліна, де відвідував соціалістичну початкову школу, а потім, з 1935 року, гуманітарну середню школу.

З 1939 по 1945 роки брав участь у Другій світовій війні як солдат. Після закінчення війни Вольфдітріх Шнурре повернувся до Берліна з Вестфалії, куди він утік у квітні 1945 року. Спочатку він жив у Східному Берліні і працював редактором-стажером в Ullstein-Verlag. Після того як радянський референт культури заборонив йому друкуватися в західних журналах, 1946 року він переїхав до Західного Берліна. У наступні роки він працював театральним і кінокритиком для «Deutsche Rundschau» та інших берлінських газет.

1947 року Шнурре став співзасновником «Групи 47» та членом ПЕН-центру Федеративної Республіки Німеччини, з якого вийшов у 1962 році на знак протесту проти його мовчання щодо будівництва Берлінської стіни. З 1950 року був вільним письменником. У 1964 році Шнурре захворів на важкий поліневрит. У 1965 році його дружина Єва, уроджена Мерц, покінчила життя самогубством. У 1966 році одружився з художницею-графіком Мариною Камін. Разом вони усиновили маленького хлопчика. Останні роки життя жив у Фельде біля Кіля. Його могила на Целендорфському лісовому кладовищі з листопада 2010 року є почесною могилою землі Берлін.

Творчість

[ред. | ред. код]

Вольфдітріх Шнурре був визначним автором в західнонімецькій повоєнній літературі. Окрім численних оповідань, він писав байки, щоденники, вірші, радіоп'єси, телевізійні п'єси, роман, а з середини 1960-х років — дитячі книжки, деякі з яких він ілюстрував сам. Його «циганська історія» 1958 року Єно був моїм другом, що порушила суспільне табу, яке існувало в Західній Німеччині щодо геноциду ромів до 1960-х років, стала надзвичайно відомою; Він також сам виступив ілюстратором цього твору.[4]

Найвідоміша книга Шнурре «Коли батькова борода була ще рудою» здобула йому репутацію гумористичного оповідача. Сам він сприймав свій гумор як «ходу по лезу ножа».[5] Насамперед він бачив себе як відданого, критичного до часу та, в найширшому розумінні, політичного автора, так сприймали його і критики критики. Марсель Райх-Раніцкі назвав його «войовничим диваком»[6] і «порушником спокою».[7] 1953 року був опублікований фіктивний щоденник «Зоряний пил і ніжність». «Записки Пуделя Алі» містять критику реваншистських тенденцій епохи Аденауера, а також літературного світу ранньої Федеративної Республіки. У збірці притч «Доля нашого міста» (1959) з підзаголовком «Хроніка» ця критика була ще більше гострою. Своє занепокоєння щодо переозброєння Федеративної республіки він висловив, серед іншого, в оповіданні «Маневр». Шнурре підвів підсумки свого життя у книзі «Фотограф тіней», яка мала успіх серед читачів. Крім спогадів, цей том містить афоризми, уривки оповідань, нотатки до прочитаного та поетологічні роздуми. Поки Шнурре писав цю книгу, він також написав збірку діалогів «Ти мені потрібен», у якій він повністю відмовився від оповідної манери й дозволив говорити лише героям. Після десятиліть дослідження німецькї провини перед євреями, Шнурре опублікував 1981 року обширний і складний роман «Нещастя», в якому він торкався теми «невдалого німецько-єврейського симбіозу»[8]. Єврейське життя в сучасному (Західному) Берліні було зображено в 13-серійному телевізійному серіалі «Левін і Гутман», який вийшов у 1985 році й для якого Шнурре написав сценарій.

Шнурре був членом Німецької академії мови та поезії в Дармштадті з 1959 року. Був лауреатом премії молодого покоління Берлінської мистецької премії в 1958 році, премії Іммермана в 1959 році, літературної премії Георга Макензена в 1962 році, був відзначений Федеральним хрестом за заслуги в 1962 році, а також Літературної премії міста Кельна 1982 р., Премії Георга Бюхнера 1983 року та посмертно Премії культури міста Кіль.

Його новела «Похорон» була першим текстом, представленим на установчих зборах групи 47 і була прочитана в Банвальдзее у вересні 1947 року. Шнурре знову прочитав той самий текст у вересні 1977 року в Заульгау на останній зустрічі нині неактивної групи.[9]

Твори

[ред. | ред. код]
  • Das Begräbnis. 1946
  • An die Harfner. 1948
  • Reusenheben. 1949
  • Rettung des deutschen Films. Stuttgart 1950
  • Die Rohrdommel ruft jeden Tag. Witten 1950
  • Das Manöver. 1952
  • Sternstaub und Sänfte. Berlin-Grunewald 1953
  • Die Blumen des Herrn Albin. Frankfurt 1955
  • Kassiber. Frankfurt 1956
    • darin: Kulisse
  • Abendländler. München 1957
  • Ein folgenschwerer Unglücksfall, 1957
  • Protest im Parterre. München 1957
  • Als Vaters Bart noch rot war. Zürich 1958
    • darin: Jenö war mein Freund.
  • Barfussgeschöpfe. Steinklopfer, Fürstenfeldbruck 1958
  • Eine Rechnung, die nicht aufgeht. Olten 1958
  • Anaximanders Ende. Berlin 1958
  • Der Verrat. 1958
  • Steppenkopp. Stierstadt 1958
  • Die Zwerge. 1958
  • Die Flucht nach Ägypten. 1958
    • darin: Die Leihgabe.
  • Das Los unserer Stadt. Walter, Olten 1959
  • Man sollte dagegen sein. Olten 1960
    • darin: Die Rückkehr.
  • Die Aufzeichnungen des Pudels Ali. Walter Verlag, Olten 1962
  • Berlin — eine Stadt wird geteilt. Olten 1962
  • Die Mauer des 13. August. Berlin 1962
  • Funke im Reisig. Olten 1963
  • Die Gläsernen. Paderborn 1963
  • Ohne Einsatz kein Spiel. Olten 1964
  • Schreibtisch unter freiem Himmel. Olten 1964
  • Die Tat. Lübeck 1964
  • Kalünz ist keine Insel. Zürich 1965
  • Die Erzählungen. Olten 1966
  • Das Schwein, das zurückkam. Zürich 1967
  • Spreezimmer möbliert. München 1967
  • Was ich für mein Leben gern tue. Neuwied 1967
  • Die Zwengel. Baden-Baden 1967
  • Rapport des Verschonten. Zürich 1968
  • Ein Schneemann für den großen Bruder. München 1969 (mit Marina Schnurre)
  • Gocko. München 1970 (mit Marina Schnurre)
  • Richard kehrt zurück. Zürich 1970
  • Die Sache mit den Meerschweinchen. Recklinghausen 1970 (mit Marina Schnurre)
  • Schnurre heiter. Olten 1970
  • Die Wandlung des Hippipotamos. Reutlingen 1970
  • Immer mehr Meerschweinchen. Recklinghausen 1971 (mit Marina Schnurre)
  • Der Spatz in der Hand. München 1971
  • Wie der Koala-Bär wieder lachen lernte. Zürich 1971 (mit Marina Schnurre)
  • Der Meerschweinchendieb. Recklinghausen 1972
  • Ich frag ja bloß. München 1973
  • Schnurren und Murren. Recklinghausen 1974
  • Der wahre Noah. Zürich 1974
  • Eine schwierige Reparatur. Düsseldorf 1976
  • Ich brauch dich. München 1976
  • Klopfzeichen. Gütersloh 1978
  • Der Schattenfotograf. Roman, München 1978
  • Erfülltes Dasein. Düsseldorf 1979
  • Kassiber und neue Gedichte. München 1979
  • Ein Unglücksfall. München 1981
  • Gelernt ist gelernt. Frankfurt 1984
  • Emil und die Direktiven. Frankfurt 1985
  • Mein Leben als Zeitgenosse. Stuttgart 1987
  • Zigeunerballade. Berlin 1988
  • Weihnachts-Schnurren. Leipzig 1988
  • Verkehrszeichen. Bamberg 1991 (mit Werner Kohn)
  • Als Vater sich den Bart abnahm. Berlin 1995
  • Die Prinzessin kommt um vier. Berlin 2000 (mit Rotraut Susanne Berner)
  • Kasimir hat einen Vogel. Berlin 2000 (mit Manfred Bofinger)
  • Doddlmoddl. Berlin 2003 (mit Egbert Herfurth)
  • Die Maus im Porzellanladen. Berlin 2003
  • Dreimal zur Welt gekommen. Ausgewählte Erzählungen. Herausgegeben von Marina Schnurre und Fritz Bremer, mit einem Vorwort von Günter Kunert, Paranus Verlag, Neumünster 2008, ISBN 978-3-940636-01-0.
  • Die besten Geschenke der Welt. Eine Weihnachtsgeschichte. Bloomsbury, Berlin 2010, ISBN 978-3-8270-5420-3.

Література

[ред. | ред. код]
  • Manfred Durzak: Literatur auf dem Bildschirm. Analysen und Gespräche mit Leopold Ahlsen, Rainer Erler, Dieter Forte, Walter Kempowski, Heinar Kipphardt, Wolfdietrich Schnurre, Dieter Wellershoff. In: Medien in Forschung und Unterricht. Serie A. Band 28. Niemeyer, Tübingen 1989, ISBN 3-484-34028-2, Kapitel «Serien im Fernsehen: Gespräch mit Wolfdietrich Schnurre» und «Gratwanderung zwischen Schreibtisch und Kasse. Zu Wolfdietrich Schnurres Fernsehspiel Ein Fall für Herrn Schmidt und seiner Serie Levin und Gutman», S. 277—322. 
  • Mathias Adelhoefer: Wolfdietrich Schnurre: ein deutscher Nachkriegsautor. Centaurus, Pfaffenweiler 1990, ISBN 3-89085-441-9. 
  • Iris Bauer: «Ein schuldloses Leben gibt es nicht» — das Thema «Schuld» im Werk von Wolfdietrich Schnurre. Igel, Paderborn 1996, ISBN 3-89621-041-6. 
  • Katharina Blencke: Wolfdietrich Schnurre: eine Werkgeschichte. Lang, Frankfurt am Main [u. a.] 2003, ISBN 3-631-51259-7. 
  • Katharina Blencke: Wolfdietrich Schnurres Nachlaß: Katalogisierung, Systematisierung und Darstellung der Werkgeschichte. Igel, Paderborn 1993, ISBN 3-927104-51-5. 
  • Katharina Blencke-Dörr. Schnurre, Wolfdietrich. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 2007, Band 23, S. 346 f. (Digitalisat).
  • Peter Dörp: Wolfdietrich Schnurre: Ein Fall für Herrn Schmidt. Kurzgeschichte. Hörspiel. Fernsehspiel mit Materialien. Klett, Stuttgart 1986, ISBN 3-12-261350-6. 
  • Günter Helmes: Wolfdietrich Schnurre. In: Harenbergs Lexikon der Weltliteratur, Bd. 5. Harenberg Lexikon-Verlag, Dortmund 1989, ISBN 3-611-00091-4, S. 1594 f. 
  • Günter Helmes: Wolfdietrich Schnurre: «Ein Unglücksfall». In: Reclams Romanlexikon, Bd. 4. Reclam, Stuttgart 1999, ISBN 3-15-018004-X, S. 450 f. 
  • Günter Helmes: Wolfdietrich Schnurre: «Als Vaters Bart noch rot war». In: Reclams Romanlexikon, Bd. 4. Reclam, Stuttgart 1999, ISBN 3-15-018004-X, S. 448 f. 
  • Günter Helmes: Wolfdietrich Schnurre: «Der Schattenfotograf». In: Reclams Romanlexikon, Bd. 4. Reclam, Stuttgart 1999, ISBN 3-15-018004-X, S. 449 f. 
  • Günter Helmes: Wolfdietrich Schnurre: «Das Begräbnis» und «Das Manöver». In: Werner Bellmann (Hrsg.): Klassische deutsche Kurzgeschichten. Reclam, Stuttgart 2004, ISBN 3-15-017525-9, S. 13–22 und 146—150. 
  • Günter Helmes: «Gesinnungsästhetik» im «Postismus». Wolfdietrich Schnurres «Ein Unglücksfall». In: Günter Helmes, Marianne Polz (Hrsg.): Sprachbilder, Sprachbildung, Sprachhandeln. Carl Böschen Verlag, Siegen 2008, ISBN 978-3-932212-73-4, S. 23–29. 
  • Rainer Lambrecht: Wolfdietrich Schnurres «Kassiber». Bouvier, Bonn 1980, ISBN 3-416-01458-8. 
  • Hilke Möller: Thränen-Samen und Steckdosenschnauze. Linguistische Beschreibung von Neubildungen Catharina Reginas von Greiffenberg und Wolfdietrich Schnurres. Dissertation. Universität, Zürich 1975. 
  • Ian Roberts: «Eine Rechnung, die nicht aufgeht», Identity and Ideology in the Fiction of Wolfdietrich Schnurre. Lang, Frankfurt am Main [u. a.] 1997, ISBN 3-631-31120-6. 
  • Daniela Schwardt: «Fabelnd denken» — zur Schreib- und Wirkungsabsicht von Wolfdietrich Schnurre,. Igel, Oldenburg 1999, ISBN 3-89621-094-7. 
  • Ilse-Rose Warg: «Doch ich krümm mich um alles, was lebt» — Wolfdietrich Schnurres lyrisches Schaffen. Lang, New York [u. a.] 1993, ISBN 0-8204-1973-7. 
  • Ilse-Rose Warg (Hrsg.): Er bleibt dabei: Schnurre zum 75.; Erinnerungen und Studien. Igel, Paderborn 1995, ISBN 3-89621-002-5. 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118609831 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Wieder in: Jenö war mein Freund. Geschichten. Mit 3 Zeichnungen. Hirschgraben, Frankfurt 1960; häufige Neuausgabe in Schul-Anthologien; auch in Adalbert Keil (Hrsg.): Die Prophezeiung. Zigeunergeschichten (= Goldmanns Gelbe TB. 1622). München 1965, S. 9–12. (Anthologie, zuerst Kurt Desch, ebd. 1964)
  5. ↑ Wolfdietrich Schnurre: Interview mit Mathias Adelhoefer und Andreas Wendt. In: Mathias Adelhoefer: Wolfdietrich Schnurre ein deutscher Nachkriegsautor. Mit einer Vorbemerkung von Marina Schnurre. Centaurus-Verlagsgesellschaft, Pfaffenweiler 1990, S. 96.
  6. ↑ Marcel Reich-Ranicki: Deutsche Literatur in West und Ost. Neuausgabe. DVA, Stuttgart 1983, S. 159.
  7. ↑ Marcel Reich-Ranicki: Nachwort. In: Wolfdietrich Schnurre: Die Erzählungen. Walter-Verlag, Olten 1966, S. 429.
  8. ↑ Wolfdietrich Schnurre: Der Schattenfotograf, München (Paul List Verlag) 1978 S. 127.
  9. ↑ Hans Werner Richter: Ein Bussard der vom Himmel fiel. In: Ders.: Im Etablissement der Schmetterlinge: einundzwanzig Porträts aus der Gruppe 47. Hanser Verlag, München 1986, S. 245.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вольфдітріх_Шнурре&oldid=43393552