Воробйова Ірина Сергіївна
| Воробйова Ірина Сергіївна | |
|---|---|
| Народилася | 7 квітня 1983 (41 рік) Москва, СРСР  |
| Громадянство |  Росія |
| Діяльність | журналістка, радіоведуча |
| Alma mater | International Independent University of Environmental and Political Sciencesd (2004) |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Ехо Москви |
| Родичі | Воробйов Михайло Петрович |
| Сайт | vorobieva.livejournal.com |
Ірина Сергіївна Воробйова (нар. 7 квітня 1983 року) — журналістка, кореспондентка радіостанції «Ехо Москви».
Народилася 1983 року в Москві. Навчалася у школі № 398. У 2004 році закінчила Міжнародний незалежний еколого-політологічний університет.
Працювала на радіостанції « Російська служба новин»; у березні 2007 року була звільнена за розповідь в ефірі «Ехо Москви» про участь у Санкт-Петербурзькому « Марші незгодних»[1].
З 2007 по 2022 рік працювала на радіостанції « Ехо Москви». Постійна ведуча передач «На пальцях», «Одна», «Блог-аут», «Кейс», «Розбір польоту», «Розворот», «Вахта», «Тимчасово зобов'язаний»[2] тощо, кореспондентка радіостанції.
Пішла з «Ехо Москви» у березні 2017 року. «Я вирішила змінити основну роботу. Тобто припиняю працювати на Есі на повну силу. Іду з більшої частини ефірів. Рішення це тільки моє, нічого страшного не сталося», — повідомила Воробйова[3]. Наприкінці 2018 року повернулася на радіостанцію[4].
Була обрана членом Федеральної Ради Молодіжного Яблука, входила до координаційної ради руху «Оборона»[5]. Учасниця опозиційних мітингів та протестних акцій (Марші незгодних, акції проти законів про « монетизацію пільг», за відміну призову до армії тощо)[5].
Волонтерка всеросійського пошуково-рятувального загону « Ліза Алерт». У 2011—2012 роках — громадський помічник уповноваженого за президента РФ з прав дитини Павла Астахова[6]. Лауреатка премії «Розбудившему» Всеросійського фестивалю «Сузір'я мужності»[7].
Авторка відкритого звернення до головних редакторів, журналістів та блогерів із закликом не називати Федеральний закон № 272-ФЗ «законом Діми Яковлєва»[8].
Онука військового інженера, першого в Радянському Союзі маршала інженерних військ Михайла Петровича Воробйова[1]. Одружена[1].
- ↑ а б в Сотрудники. Эхо Москвы. 23 травня 2008. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013.
- ↑ Ирина Воробьева, журналист «Эхо Москвы». Эхо Москвы. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013.
- ↑ Ирина Воробьева решила уйти с "Эха Москвы". Interfax.ru (рос.). Процитовано 2 квітня 2023.
- ↑ Пять лет без Немцова. Ирина Воробьева — о тех, кто хранит память одного из самых ярких российских политиков. Свежие новости в России и мире - RTVI (рос.). 28 лютого 2020. Процитовано 2 квітня 2023.
- ↑ а б Елена Лоскутова. Юная политика. История молодёжных политических организаций современной России. — М. : Центр «Панорама», 2008. — 12 лютого. — ISBN 978-5-94420-034-1. Архівовано з джерела 27 листопада 2013.
- ↑ Встреча заместителя министра внутренних дел РФ Игоря Алешина с волонтерами. Информационное агентство Содружество волонтеров "Поиск пропавших детей". 18 січня 2012. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 23 січня 2013.
- ↑ Журналист "Эха Москвы" Ирина Воробьева отмечена наградой на всероссийском фестивале "Созвездие мужества". 9 грудня 2011. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013.
- ↑ Открытое обращение к главным редакторам, журналистам и блогерам. 19 грудня 2012. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 23 січня 2013.
{{cite web}}:|first=з пропущеним|last=(довідка)
- Авторський профіль на сайті видання Нова газета
- Ірина Воробйова: «Пошук зниклої людини — це не гра. Це важко. І місцями страшно» // «Трибуна Громадської палати.рф», 15 серпня 2011 року.
