Перейти до вмісту

Воробйов Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Михайло Петрович Воробйов
рос. Михаил Петрович Воробьёв
Народження17 (29) грудня 1896(1896-12-29)
Хасав-Юрт, Терська область, Російська імперія
Смерть12 червня 1957(1957-06-12) (60 років)
Москва, РРФСР, СРСР
ПохованняНоводівочий цвинтар
Країна Російська імперія
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних силсухопутні війська
Рід військінженерні війська
ОсвітаВійськово-технічна академія імені Ф. Е. Дзержинського
Роки служби1916—1917, 1918—1957
ПартіяКПРС
Звання Маршал інженерних військ
Командуванняінженерні війська
Війни / битвиПерша світова війна,
Громадянська війна в Росії,
Друга світова війна
Нагороди
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Суворова I ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеняОрден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За перемогу над Японією»Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

Миха́йло Петро́вич Воробйо́в (рос. Михаил Петрович Воробьёв; 29 грудня 1896 — 12 червня 1957) — радянський воєначальник, маршал інженерних військ (1944).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в слободі Хасав-Юрт, нині — місто, районний центр Дагестану, в родині залізничного радіотелеграфіста. Росіянин. З 1906 року мешкав у Владикавказі. У 1913 році закінчив 1-ше Владикавказьке реальне училище і виїхав до Санкт-Петербурга. Вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту, де провчився 2 роки.

У 1916 році призваний до Російської імператорської армії. У 1917 році закінчив Оренбурзьку школу прапорщиків. Учасник Першої світової війни на румунському фронті. Брав участь в революційних подіях 1917 року, обирався головою полкового комітету, командував взводом, ротою.

У лавах Червоної армії з березня 1918 року. Учасник громадянської війни в Росії: червоноармієць 1-го Владикавказького радянського загону, командир дорожно-мостової роти 13-ї стрілецької дивізії, бригадний інженер 3-ї стрілецької бригади, дивізійний інженер 33-ї Кубанської стрілецької дивізії. Воював на Південному, Західному і Кавказькому фронтах. Член РКП(б) з 1919 року.

З 1921 року — командир саперного батальйону, згодом — начальник зв'язку стрілецького корпусу. У 1924—1929 роках навчався на інженерному факультеті Військово-технічної академії РСЧА, після закінчення якої залишений для проходження ад'юнктури. З липня 1932 року — викладач, у тому ж році — начальник факультету інженерного озброєння Військово-технічної академії РСЧА; з 1935 року — начальник командного факультету тієї ж Академії.

З липня 1936 року — начальник Ленінградської об'єднаної Червонопрапорної військово-інженерної школи імені Комінтерна (з 1937 року — Ленінградське військово-інженерне училище). Воєнінженер 1 рангу (1936), доцент (1936).

Під-час радянсько-фінської війни у 1939 році перебував у відрядженні в зоні бойових дій, комбриг (1939).

З липня 1940 року — генерал-інспектор інженерних військ РСЧА, генерал-майор інженерних військ (04.06.1940).

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року: начальник інженерного управління (з липня 1941 — начальник інженерних військ) Західного фронту. Одночасно, з грудня 1941 року, був командувачем 1-ї саперної армії. З квітня 1942 року й до кінця війни — начальник інженерних військ РСЧА. Генерал-лейтенант інженерних військ (29.03.1943), генерал-полковник інженерних військ (16.09.1943), маршал інженерних військ (21.02.1944[1]).

У повоєнний час продовжував командувати інженерними військами, з квітня 1946 року — начальник інженерних військ Сухопутних військ Радянської армії.

З травня 1952 року — начальник інженерних військ Київського військового округу. З 1954 року — заступник начальника будівництва і розквартирування військ МО СРСР. З 1956 року і до кінця життя — заступник командувача військами Прибалтійського військового округу з будівництва і розквартирування.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 1-го ступеня (31.07.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (07.03.1943), Трудового Червоного Прапора і медалями.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении генерал-полковнику инженерных войск связи Воробьёву М. П. военного звания маршала инженерных войск» от 21 февраля 1944 года [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 29 февраля (№ 12 (272)). — С. 1

Посилання

[ред. | ред. код]