Вулиця Мьодова (Варшава)
Вулиця Мьодова Республіка Польща | |
|---|---|
 | |
| Населений пункт | Варшава Середмістя |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 600 ± 1 м |
| Координати | 52°14′50.928000100011″ пн. ш. 21°0′32.580000099994″ сх. д. / 52.24748° пн. ш. 21.00905° сх. д. |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | ↑336074 ·R (Варшава, Середмістя) |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Мьодова у Вікісховищі | |
Вулиця Медова (пол. Ulica Miodowa) — вулиця в середмісті Варшави.
Початки вулиці Медової, як дороги, що з'єднує два важливі шляхи — вулицю Сенаторську та вулицю Довгу, сягають XV століття. Спочатку вона мала назву Поперечна (Przeczna).
У XVI столітті тут оселилися пекарі з Торуня, що відображено в сучасній назві вулиці[1]. Її також називали Медівна, Медівнича і Медівниковська, а за часів Варшавського князівства — вулиця Наполеона. Остаточно оформилася в XVII столітті як вулиця палаців аристократії .
3 листопада 1771 року на вулиці Медовій біля вулиці Козячої група барських конфедератів викрала короля Станіслава Августа Понятовського[2].
У 1829 році тротуари вулиці вперше заасфальтували[3]. Асфальт власним коштом уклав Едвард Клопман[4]. Однак це була невдала спроба[4].
Спочатку вул. Медова не була пов'язана з Краківським Передмістям[5]. З'єднання цих двох вулиць (відкриття для руху транспорту) відбулося у 1888 році[6], після знесення чотирьох будинків у 1886—1887 роках (включно з Двором під Зіркою)[7]. Нову ділянку вулиці назвали вул. Ново-Мьодова[6]. У 1908 році вулицею вперше проїхали електричні трамваї[8].
15 серпня 1944 року під час Варшавського повстання був збитий німцями і впав на вулиці біля будинку № 22 літак Liberator KG-836 31-го дивізіону South African Air Force[9][10], який перевозив допомогу повстанцям. Усі канадські члени екіпажу загинули. Про цю подію нагадує пам'ятна дошка, відкрита у 1994 році на фасаді будинку[10].
Під фрагментом південної ділянки вулиці прокладено тунель траси W-Y[11].
У 1965 році вулиця Медова як міська забудова була повністю внесена до реєстру пам'яток[12].
У 2018 році вулицю відбудували, між іншим на тротуари поклали гранітні плити, асфальтове покриття замінили на гранітні блоки, а ліхтарні стовпи замінили копіями варшавських «пасторалів» 1904 року[13].
- Кам'яниця Реслера та Гуртіга (вул. Краківське передмістя, 79)
- Палац Малаховських (вул. Сенаторська, 11)
- Палац примаса (№ 13/15)
- Палац Краківських єпископів (№ 5)
- Палац Браницьких (№ 6)
- Палац Шанявських (№ 8)
- Палац Млодзейовського (№ 10)
- Церква Преображення Господнього і монастир отців капуцинів (№ 13)
- Палац Ходкевичів (№ 14)
- Палац Паців-Радзивіллів (№ 15)
- Церква і монастир Успіння Пресвятої Богородиці отців василіян (№ 16)
- Палац Борхів (Будинок варшавських архієпископів) (№ 17/19)
- Будинок лютеранського центру (№ 21)
- Театральна академія імені Александра Зельверовича і театр «Колеґіум Нобіліум» (№ 22/24)
- Костел Матері Божої Королеви Корони Польської та монастир отців піярів (№ 26)
- ↑ Kwiryna Handke. Dzieje Warszawy nazwami pisane. — Warszawa: Muzeum Historyczne m.st. Warszawy, 2011. — S. 164.
- ↑ Maria Bogucka, Maria Kwiatkowska, Marek Kwiatkowski, Władysław Tomkiewicz, Andrzej Zahorski. Warszawa w latach 1526—1795. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe. — S. 255.
- ↑ Krzysztof Dumała. «Podłoga» warszawskich ulic (do 1914 roku) // Wnętrze warszawskiej ulicy. — Warszawa: Biblioteka Towarzystwa Opieki nad Zabytkami, 2002. — S. 79.
- ↑ а б Marian Gajewski. Urządzenia komunalne Warszawy. Zarys historyczny. — Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1979. — S. 253.
- ↑ Tomasz Grygiel. Pałac Małachowskich i dom Roeslera. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1982. — S. 42.
- ↑ а б Tomasz Grygiel. Pałac Małachowskich i dom Roeslera. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1982. — S. 62.
- ↑ Tomasz Grygiel. Pałac Małachowskich i dom Roeslera. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1982. — S. 57–58.
- ↑ Warszawskie tramwaje elektryczne 1908−1998. Tom I. — Warszawa: Wydawnictwa Komunikacji i Łączności, 1998. — S. 6.
- ↑ Władysław Bartoszewski. 1859 dni Warszawy. — Kraków: Wydawnictwo Znak, 2008. — S. 742.
- ↑ а б Stanisław Ciepłowski. Wpisane w kamień i spiż. Inskrypcje pamiątkowe w Warszawie XVII—XX w. — Warszawa: Argraf, 2004. — S. 179—180.
- ↑ Henryk Janczewski. Całe życie z Warszawą. — Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1986. — S. 171.
- ↑ Zestawienia zabytków nieruchomych. Wykaz zabytków nieruchomych wpisanych do rejestru zabytków — stan na 30 września 2018 r. Woj. mazowieckie (Warszawa) // Narodowy Instytut Dziedzictwa. — S. 37.
- ↑ Ulica Miodowa w zupełnie nowej odsłonie. Urząd m.st. Warszawy. 16.10.2018.
