Вулкан Головніна
Вулкан Головніна рос. Головнина, яп. 泊山 | ||||
---|---|---|---|---|
![]() Вид на вулкан з орбіти Міжнародної космічної станції. | ||||
43°50′35″ пн. ш. 145°30′20″ сх. д. / 43.84306° пн. ш. 145.50556° сх. д. | ||||
Тип | кальдера | |||
Країна | ![]() ![]() | |||
Місце знаходження | Курильські острови, Кунашир | |||
Гори | Велика Курильська гряда ![]() | |||
Висота | 542 м | |||
Останнє виверження | 1998 року | |||
Ідентифікатори і зовнішні посилання | ||||
GeoNames | 2125516 | |||
290010 | ||||
![]() | ||||
![]() ![]() |
Вулка́н Головніна́ (рос. Головнина, яп. 泊山 Томарі-яма) — активний вулкан розташований у південій частині острова Кунаширу Великої Курильської гряди, найпівденніший вулкан Курильських островів. Названий на честь російського дослідника острова Василя Головніна, який на острові у 1811 році потрапив до японського полону.
Згідно позиції Японії вулкан є виключно японським та входить до складу округу Немуро префектури Хоккайдо. Росія вважає вулкан своїм, що знаходиться в Южно-Курильському міському окрузі Сахалінської області.
Утворився на дні моря, потім почав викидати багато пемзи, при чому виріс великий конус. Завдяки новим виверженням відбулась руйнація і на місці вулканічної гори утворилась вулканічна улоговина. Вона заповнилась водами озера, які знайшли вихід з кальдери до океану — річка Озерна. Останнє виверження було в 1998 році, попереднє — у 1848 році[1].
Кальдера діаметром 4,7 км оточена гребенем висотою до 541 м. На її дні 4 невеликих вулканічних куполи та 2 вибухових кратери, водному з яких знаходиться озеро Кипляче. В південно-східній частині кальдери знаходиться озеро Гаряче з максимальною глибиною 62 м. Озеро розташоване на висоті 130 м і займає площу 3 км². В місцях виходу прісних струмків зустрічаються невеликі риби. В озері також мешкають дрібні ракоподібні та інші представники фауни, які пристосувались до кислої води. В кальдері добре проявляється сучасна поствулканічна діяльність — гарячі джерела, грязеві котли та парогазові струмені. В хімічному складі переважають вуглекислий газ, сірчистий газ, сірководень та хлористий водень. Проходячи через воду гази розчиняються, що зумовлює хлоридно-сульфатний склад вод озер та гарячих джерел. Відбувається постійне випадання сірки та її сполук з металами з води — на поверхні озера Киплячого плаває чорна сульфідно-сірчиста піна, берег вкритий жовтувато-чорним піском, а дно — сульфідно-сірчистим мулом. Відкладення сірки проходить і в результаті окиснення сірководню в приповерхневих умовах, утворюючи шари жовтих кристалів у фумарольних виходах.
![]() |
![]() | |
Вид на вулкан з півострова Ноцуке (Хоккайдо).
|
Рельєфна карта.
|
Кальдера вулкана. Праворуч велике озеро Гаряче, ліворуч невелике озеро Кипляче. Здалека півострів Сіретоко острова Хоккайдо
|
- Головнина вулкан // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1960. — Т. 1 : Ааре — Дятьково. — С. 468.
- Головнина вулкан // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Головнина вулкан // Географический энциклопедический словарь. Географические названия / А. Ф. Трёшников. — Москва : Советская энциклопедия, 1989. — С. 132.(рос.);
- И. С. Зонн, А. Г. Костяной. Головнина вулкан // Охотское море. Энциклопедия. — Москва : «Международные отношения»[ru], 2009. — С. 37—38. — ISBN 978-5-7133-1354-9. (рос.)