Віктор Фредерік Вайскопф

|Посада= |науковий ступінь= |вчене звання=

Віктор Фредерік Вайскопф
Victor Frederick Weisskopf
Народився	19 вересня 1908(1908-09-19) Відень, Австро-Угорщина
Помер	22 квітня 2002(2002-04-22) (93 роки) Ньютон, США
Місце проживання	Австрія
Країна	Австро-Угорщина,  США
Діяльність	фізик, фізик-ядерник, викладач університету
Alma mater	Геттінгенський університет
Галузь	квантова електродинаміка, ядерна фізика
Заклад	Цюрихський технологічний інститут, Рочестерський університет, Лос-Аламоська національна лабораторія, Массачусетський технологічний інститут, CERN
Науковий ступінь	доктор філософії (1931)
Науковий керівник	Макс Борн Юджин Вігнер
Відомі учні	Джон Д. Джексон Маррі Гелл-Ман
Аспіранти, докторанти	Маррі Гелл-Ман Raymond Storad John David Jacksond Kurt Gottfriedd James Bruce Frenchd David H. Frischd Arthur Kermand Kerson Huangd John Dirk Waleckad
Членство	Леопольдина Академія наук СРСР Американська академія мистецтв і наук Французька академія наук Академія наук НДР Папська академія наук Російська академія наук Національна академія наук США Американське фізичне товариство Баварська академія наук медаль Альберта Ейнштейна
Брати, сестри	Edith Weisskopf-Joelsond Walter Albert Weisskopfd
Діти	Thomas E. Weisskopfd
Родичі	Willi Schmidd
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма Почесний доктор Віденського університетуd член Американського фізичного товариства медаль Альберта Ейнштейна Член Американської академії мистецтв і наук медаль імені Макса Планка (1956) doctor honoris causa from the University of Lyond (1962) doctor honoris causa from the University of Parisd (1966) Премія Чино дель Дукаd (1972) медаль Ерстеда (1976) премія Вольфа з фізики (1981) Премія пам'яті Роберта Оппенгеймераd (1983) Премія Вільяма Проктера за наукові досягнення (1984) Public Welfare Medal (1991) Joseph A. Burton Forum Awardd (1991)
Віктор Фредерік Вайскопф у Вікісховищі

Віктор Фредерік Вайскопф (нім. Victor Frederick Weisskopf; 19 вересня 1908(19080919), Відень, Австро-Угорщина — 22 квітня 2002, Ньютон, США) — американський фізик австрійського походження. Один з учасників Мангеттенського проєкту.

Біографія

Народився 19 вересня 1908 року в Відні. Закінчив Геттінгенський університет в 1931 році. У 1932—1933 роках працював там же. У 1934 році отримав диплом доктора філософії з фізики і переїхав до Цюрихського технологічного інституту, де пропрацював до 1936 року. Паралельно стажувався у Нільса Бора в Копенгагенському університеті.

У 1937 році незадовго до того, як до влади в Австрії прийшли нацисти, Вайскопф перебрався в США, де отримав посаду інструктора, а потім асистент-професора в Рочестерському університеті. У 1943 році разом з багатьма іншими вченими Вайскопф приєднався до Мангеттенського проєкту з розробки атомної бомби. У той же рік він отримав американське громадянство.

У 1945 році після закінчення війни Вайскопф був прийнятий на посаду ад'юнкт-професора фізики в Массачусетський технологічний інститут, однак отримав дозвіл закінчити свою роботу в Лос-Аламосі. У 1946 році він повернувся в інститут уже на посаді повного професора і трохи пізніше очолив теоретичну групу, яка працювала в області ядерної фізики. У співавторстві з Джоном Блаттом Вайскопф написав підручник «Теоретична ядерна фізика» (англ. «Theoretical Nuclear Physics»), що є одним з найбільш затребуваних підручників в цій області знань.

У 1949 році Вайскопф став членом комітету науковців з питань безпеки, головою якого був Альберт Ейнштейн. Комітет наполягав на контролі за атомним озброєнням і робив спроби зблизити погляди Сходу і Заходу в питаннях атомної безпеки. Вайскопф був одним з учасників маніфесту проти водневої бомби в 1950 році й брав участь у компанії з обміну вченими між США і країнами решти світу.

У 1961 році Вайскопф переїхав до Женеви в CERN. Тут до 1965 року він обіймав посаду генерального директора і очолював міжнародну дослідну установу, яка має другий за потужністю прискорювач заряджених частинок в світі. Під його керівництвом CERN став одним з провідних наукових інститутів світу.

У 1966 році Вайскопф повернувся в Массачусетський технологічний інститут, де отримав ранг інститутського професора. У 1967—1973 роках він очолив фізичний факультет, де створив групу, яка згодом стала Центром теоретичної фізики в інституті. 20 липня 1974 Вайскопф офіційно пішов на пенсію.

Після відходу з інституту Вайскопф розгорнув бурхливу діяльність із залучення уваги громадськості до питань ядерної безпеки. У 1983 році в інтерв'ю він назвав ядерну бомбу «тінню свого життя».

Членство в громадських організаціях і академіях

• Папська академія наук (з грудня 1975 року)
• Національна академія наук США
• Американська академія мистецтв і наук (президент у 1976—1979 роках)
• Федерація американських вчених
• Американське фізичне товариство (президент у 1960—1961 роках)
• член-кореспондент Австрійської, Баварської, Данської, Французької, Шотландської та Іспанської академій наук
• Іноземний член АН СРСР (1976)

Наукові досягнення

У 1930-х роках під керівництвом Нільса Бора займався випромінюванням внутрішніх електронів атома. Описав вплив скінченності розмірів ядра на тонку структуру рівнів (так званий ефект Бора — Вайскопфа). Показав, що розширення ліній в спектрі випромінювання визначається співвідношенням невизначеності Гейзенберга. У Цюриху сконцентрувався на розробці квантової теорії поля. У цій області спільно з Паулі йому вдалося показати можливість побудови самоузгодженої теорії скалярного поля, що дозволило йому в 1934 році дати квантовомеханічний опис заряджених бозонів. У 1936 році розробив теорію поляризації вакууму. У Рочестерський період займався ядерною фізикою, розробивши разом з Гансом Бете та Л. Д. Ландау статистичну теорію ядра. У 1938 році передбачив ефект кулонівського збудження ядер. У 1943—1946 роках працює над атомним проєктом. Після війни займається різними питаннями ядерної фізики. У 1950 році спільно з Е. Конвеллом описав розсіювання носіїв заряду в твердих тілах на заряджених центрах. У 1954 році спільно з Г. Фешбахом і Ч. Портером розробив оптичну модель ядра атома.

Нагороди

• 1956 — Медаль Макса Планка, Німецьке фізичне товариство
• 1970 — Медаль Бориса Прегаля, Нью-Йоркська академія наук
• 1972 — Prix Mondial Cino de Duca за гуманізм у науці
• 1978 — Order pour le Merite
• 1979 — Медаль Смолуховського, Польське фізичне товариство
• 1980 — Національна наукова медаль США
• 1981 — Премія Вольфа з фізики
• 1983 — Медаль Роберта Оппенгеймера
• 1984 — Медаль Альберта Ейнштейна
• 1988 — Премія Енріко Фермі
• 1990 — Премія Людвига Вітгенштейна, Австрійська дослідницька організація
• 1991 — Медаль соціального захисту населення, Національна академія наук США
• 1992 — Медаль Комптона, Американський інститут фізики

Названі на його честь

• Ефект Бора — Вайскопфа

Бібліографія

• Блатт Дж., Вайскопф В. Теоретическая ядерная физика. — М. : ИЛ, 1954. — 660 с.
• Вайскопф В. Наука и удивительное. Как человек понимает природу. — М. : Наука, 1965. — 228 с.
• Вайскопф В. Физика в двадцатом столетии. — М. : Атомиздат, 1977. — 270 с.
• Готтфрид К., Вайскопф В. Концепции физики элементарных частиц. — М. : Мир, 1988. — 240 с.
• Victor Frederick Weisskopf. A primer in particle physics. — MIT Department of Physics, 1979. — 130 с.
• Victor Frederick Weisskopf. Freeman The privilege of being a physicist. — Basic Books, 1989. — 235 с. — ISBN 0716721066.
• Victor Frederick Weisskopf. The joy of insight: passions of a physicist. — Basic Books, 1991. — 336 с. — ISBN 0465036783.

Посилання

• Weisskopf dies at 93 (англійською) . Массачусетський технологічний інститут. 24 апреля 2002. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 28 серпня 2010.
• Вайскопф, Виктор Фредерик (англійською) . Кругосвет. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 28 серпня 2010.