Очікує на перевірку

Гінзбург Віталій Лазарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гінзбург.
Віталій Лазарович Гінзбург
рос. Вита́лий Ла́заревич Ги́нзбург
Народився4 жовтня 1916(1916-10-04)[1][2]
Москва, Російська імперія[3][4][…]
Помер8 листопада 2009(2009-11-08)[6][7][…] (93 роки)
Москва, Росія[4][9][1]
·серцева недостатність
ПохованняНоводівичий цвинтар[2]
Місце проживанняФІАН
КраїнаСРСР СРСР, Росія Росія
Національністьєврей
Діяльністьфізик, астрофізик, винахідник, викладач університету, науковець, фізик-теоретик
Alma materфізичний факультет МДУ
МДУ[10]
Галузьфізика, астрономія
ЗакладФІАН
Вчене званняСписок академіків АН СРСР, академік Російської академії наук і академік АН СРСР[d]
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук (1942)
Науковий керівникІгор Євгенович Тамм
ВчителіТамм Ігор Євгенович
Відомі учніЛеонід Келдишd
David Abramovich Kirzhnitsd
Железняков Володимир Васильович
Аспіранти, докторантиEfim Fradkind
Леонід Келдишd
Viatcheslav Mukhanovd
Файн Веніамін Мойсейович
Долгов Олег Володимирович
Железняков Володимир Васильович
Q22045643?
Q22045640?
Vladislav Pustovoytd
Aleksandr Gurevichd
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Національна академія наук США[11]
Російська академія наук
Академія наук СРСР[12]
Академія наук Молдови
Американська академія мистецтв і наук
Індійська національна академія наук
Європейська академія[13]
ПартіяКПРС
У шлюбі зOlga Zamsha Ginzburgd
Nina Yermakova Ginzburgd
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Ленінська премія Сталінська премія

Золота медаль Нільса Бора (ЮНЕСКО) (1998)

 Нобелівська премія з фізики
золота медаль Королівського астрономічного товариства

Велика золота медаль імені М. В. Ломоносова (1995)

премія Вольфа з фізики (1995)

член Американського фізичного товариства[d] (2003)

премія Гумбольдта

іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (25 червня 1987)

Dwight Nicholson Medal for Outreachd (1998)

Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Гінзбург Віталій Лазарович у Вікісховищі

Віталій Лазарович Гінзбург (рос. Виталий Лазаревич Гинзбург; 21 вересня (4 жовтня) 1916(19161004), Москва — 8 листопада 2009, Москва) — радянський і російський фізик-теоретик, академік АН СРСР (1966—1991) і РАН (1991—2009), доктор фізико-математичних наук (1942), лауреат Нобелівської премії з фізики (2003).

Біографія

[ред. | ред. код]

Віталій Гінзбург народився 4 жовтня 1916 року в Москві. До 11 років навчався з батьком удома, до школи Гінзбург пішов одразу в четвертий клас. У той час в СРСР здійснювалися освітні реформи, дев'ятирічну середню освіту було скасовано, і школа закінчувалася в сьомому класі. Якість навчання була вельми сумнівною — вчителів не вистачало, багато предметів (наприклад, історія) було скасовано. Гінзбург до кінця життя шкодував про те, що не отримав елементарної бази.

Після семирічки ті, хто хотів продовжувати освіту, могли вступити до фабрично-заводське училище (ФЗУ), а далі йти, наприклад, на робітничий факультет. Гінзбург до ФЗУ не пішов, а влаштувався лаборантом спочатку до Московського вечірнього машинобудівного інституту імені Бубнова, а потім — до рентгенівської лабораторії Інституту імені Лепсе. Там Віталій Лазарович познайомився з молодими фізиками Левом Володимировичем Альтшулером і Веніямином Ароновичем Цукерманом. Дружбу з ними Гінзбург підтримував протягом багатьох років.

За час роботи в лабораторії Віталій Лазарович освоював навички експериментальної роботи, а також самостійно вивчав програму 8—11 класів. 1933 року він спробував вступити на фізичний факультет МДУ. Гінзбург склав іспити пристойно, але, як він писав сам, «не блискуче», і його не зарахували. Він вступив на заочне відділення факультету і лише через рік перевівся на денне.

В університеті Гінзбург навчався лише на «відмінно», проте сам себе не вважав видатним студентом. В аспірантурі Віталій Лазарович потрапив до фізика Ігоря Євгеновича Тамма, і наукова робота «пішла». За два роки Гінзбург написав сім чи вісім статей, присвячених квантовому обґрунтуванню випромінювання Вавілова-Черенкова та теорії черенковського випромінювання в кристалах, випромінювання осцилятора, розташованого в анізотропному середовищі. На підставі цих робіт 1940 року Гінзбург достроково захистив кандидатську дисертацію.

Після отримання ступеня Віталій Лазарович пішов з університету до Фізичного інституту Академії наук СРСР (ФІАН) з причин, не пов'язаних із наукою. Там же в 1942 році він отримав ступінь доктора наук. Як пише сам Гінзбург у своїх спогадах, перейти до ФІАН його змусило посилення антисемітських настроїв. У фізичному інституті Гінзбург пропрацював до кінця життя. з 1971 він стає керівником відділу теоретичної фізики, одночасно завідує створеною ним кафедрою проблем фізики і астрофізики Московського фізико-технічного інституту.

Дослідження Гінзбурга належать до кількох галузей фізики та астрономії. При цьому Віталій Лазарович зізнавався, що не знає сузір'їв і погано розуміється у небесних координатах, тому що астрономію ані в школі, ані в університеті не вивчав. Відсутність шкільних знань не завадила Гінзбургу створити теорію магнітогальмівного космічного радіовипромінювання і радіоастрономічну теорію походження космічних променів. З 1946 року він активно вивчав радіовипромінювання Сонця і досліджував загальні питання радіоастрономії.

З 1940-х років Гінзбург взявся до теорії надпровідності і надплинності. 1950 року Гінзбург разом із Левом Давидовичем Ландау розробив напівфеноменологічну теорію надпровідності (теорія Гінзбурга—Ландау). 1958 року Віталій Лазарович і Лев Петрович Пітаєвский створили напівфеноменологічну теорію надплинності (теорія Гінзбурга—Пітаєвського). 2003 року за ці роботи в галузі надпровідності та надплинності Гінзбург був удостоєний Нобелівської премії з фізики (нагороду з ним розділили Олексій Олексійович Абрикосов і Ентоні Леггет). У своїй нобелівській промові Гінзбург пояснював, що рішення вивчати надпровідність за низьких температур пояснюється його роботою фізиком-ядерником холодною зимою 1942 року.

Автор монографій «Теорія розповсюдження радіохвиль в іоносфері» (1949), «Походження космічних променів» (спільно з С. І. Сироватським, 1963), «Розповсюдження електромагнітних хвиль в плазмі» (1967), «Про фізику та астрофізику» (1974) та інших.

Громадська активність

[ред. | ред. код]

Одним із головних завдань як вченого Гінзбург вважав боротьбу з псевдонаукою. Саме з його ініціативи 1988 року при президії Академії наук було засновано Комісію з боротьби з псевдонаукою і фальсифікацією наукових досліджень. Діяльність комісії піддавалася критиці з боку людей, чиї проєкти були визнані (або теоретично могли бути визнаними) ненауковими. Сам Гінзбург регулярно виступав у пресі, відстоюючи необхідність продовження роботи комісії.

Також безапеляційно, як до торсіонних двигунів і антигравітації, Гінзбург ставився до посилення клерикалізації суспільства. Віталій Лазарович не заперечував існування релігії як такої, але він категорично заперечував проти можливості поєднати віру в бога і наукове мислення. Гінзбург був одним з авторів знаменитого «листа десяти академіків» Володимиру Путіну. У цьому зверненні вчені протестували проти внесення спеціальності «теологія» до переліку наукових дисциплін ВАК і введення в школі уроків з основ православної культури. Лист викликав відповідну реакцію і сприяв суперечці у ЗМІ щодо можливого посилення ролі церкви в суспільстві.

Гінзбург не тільки боровся з супротивниками науки, але також намагався зміцнити її власні позиції. Віталій Лазарович звертав увагу на падіння престижу наукової діяльності та підсилення «витоку мізків» на Захід. Для того щоб якось зупинити цей процес, Гінзбург створив фонд «Успіхи фізики».

При цьому Віталій Лазарович завжди захищав РАН і активно сперечався з її критиками. Він був категорично не згоден з доводами супротивників академії, які називали РАН неефективною структурою, що сприяє розвалу російської науки. Гінзбург визнавав, що не всі ініціативи академії і прийняті нею рішення є правильними, однак залишався прихильником самої структури як такої.

Крім відстоювання інтересів науки, Віталій Лазаревич виступав проти цензури і пригноблення прав і свобод росіян. Так, він активно протестував проти законопроєкту про скасування суду присяжних, називаючи цю ініціативу «поверненням до сталінізму».

Свої успіхи у вельми віддалених одна від одної галузях науки Гінзбург пояснював пристрасним бажанням «придумати ефектик», а також загальним «розумінням фізики». Віталій Лазарович не соромився говорити про свої досягнення. У спогадах він намагався розібратися, що ж саме стало головним чинником його успіху. Гінзбург згадує не тільки свої достоїнства, але й недоліки, такі як марнославство і бажання виділятися. Ця дивовижна щирість була у всіх його починаннях, а крім наукової роботи Віталій Лазарович був дуже активним громадським діячем.

Останні кілька років Гінзбург майже не вставав з ліжка, але при цьому продовжував активну діяльність в усіх напрямках. Серед іншого Віталій Лазарович продовжував редагувати журнал «Успіхи фізичних наук», головним редактором якого він був з 1998 року.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Віталія Гінзбурга нагороджено орденами «За заслуги перед Вітчизною» 1 ступеня (2006), «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (1996), Орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани».

Сталінська премія (1953) і Ленінська премія (1966).

Він має велику Золоту медаль імені М. В. Ломоносова (1995), Золоту медаль імені С. І. Вавилова (1995).

Віталій Гінзбург — нобелівський лауреат. На цю премію вченого-фізика висували протягом 30 років, тому, коли вранці 7 жовтня 2003 року в кабінеті Гінзбурга пролунав телефонний дзвінок, і повідомили, що йому присуджена Нобелівська премія, він не дуже повірив. Премія була також присуджена ученим-фізикам Олексію Олексійовичеві Абрикосову і Ентоні Джеймсу Легетту. Точне формулювання Нобелівського комітету: «За піонерські роботи з надпровідності і надплинності».

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Перша дружина — Ольга Іванівна Замша (1916 р.н.), кандидат фізико-математичних наук (1945), доцент МІФІ. Шлюб тривав із 1937 до 1946 року.

Друга дружина — Ніна Іванівна Гінзбург (Єрмакова), фізик-експериментатор. Весілля відзначали 1946 року. Їхня дочка Ірина Віталіївна Дорман (1939 р.н.) — історик науки, кандидат фізико-математичних наук.

Двоюрідний племінник — підприємець та громадський діяч Марк Зіновійович Гінзбург.[14]

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гінзбург Віталій Лазарович

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
  2. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  3. ↑ Гинзбург Виталий Лазаревич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. ↑ а б Ginzburg V. L. On the theory of superconductivity // Nuovo Cimento — (untranslated), 1955. — Т. 2, вип. 6. — С. 1234–1250. — ISSN 0029-6341; 1827-6121 — doi:10.1007/BF02731579
  5. ↑ Nobel-winning Russian physicist dies at 93 // Dawn — 2009. — ISSN 1563-9444
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ Week ending Saturday, November 14, 2009
  8. ↑ Encyclopædia Britannica
  9. ↑ Vitaly Ginzburg // The Daily Telegraph / C. Evans — London: 2009. — ed. size: 622719 — ISSN 0307-1235; 1477-3805
  10. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  11. ↑ NNDB — 2002.
  12. ↑ http://www.ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-315.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12
  13. ↑ https://www.ae-info.org/ae/User/Ginzburg_Vitaly
  14. ↑ Мільярдер Гінзбург: Своїм дітям у спадок я залишу гени, освіту та особистий приклад. Сподіваюся, вони самі зароблять те, що їм потрібно. Гордон. 28 лютого 2018. Архів оригіналу за 8 листопада 2023. Процитовано 12 грудня 2023.
  15. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гінзбург_Віталій_Лазарович&oldid=41456828