Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЄВПАТОРІЯ

ЄВПАТОРІЯ (1478—1783 — Ґьозлеве) — місто респ. підпорядкування Автономної Республіки Крим. Розташов. на березі мілководної Каламітської зат. Чорного моря. Мор. порт, залізнична станція. Нас. 106 (з населеними пунктами, підпорядкованими міськраді, — 121) тис. осіб (2004).

У 3-й чв. 6 ст. до н. е. тут виникла давньогрец. колонія Керкінітида (Керкенітида). Від 30-х рр. 4 ст. до н. е. місто входило до складу Херсонеської д-ви (див. Херсонес Таврійський). У 2—1 ст. до н. е. місто час від часу контролювало царство Малої Скіфії (див. Скіфи). Втім, Херсонес, спираючись на покровительство Понтійського царства, а згодом Риму Стародавнього, відстояв свої права на Керкінітиду. В 3 ст. місто постраждало від нападів готів, у 4 ст. — від навали гунів (після чого фактично припинило існування). В 6 ст. відбудовується Візантією. В 7 ст. Херсонес у союзі з хозарами фактично виборює у Візантії автономію своїм володінням. Од 10 ст. місто перебуває у сфері впливу печенігів, з 11 ст. — половців. У 13 ст. воно — союзник князівства Феодоро (див. Мангуп), під заг. татар. зверхністю. 1475 захоплене Османською імперією, турки дали місту назву. Під назвою «Ґьозлеве» (Козлов — в адаптації слов’ян. сусідів). Знане як невільницький ринок місто не раз ставало об’єктом козац. мор. походів (особливо успішний — 1588). 1675 під час походу місто здобули загони І.Сірка. 1736 під час російсько-турецької війни 1735—1739 Ґьозлеве, попередньо спалене татарами, здобув загін полковника М.Бірона. 1771 його поновно брали війська під керівництвом кн. В.Долгорукова. В 1770-х рр. Ґьозлеве стало центром каймаканства Крим. ханства. Після приєднання 1783 Крим. ханства до Російської імперії місто перейменовано в Є. (1784; на спомин про місто, що було побудоване свого часу поблизу сучасного Інкермана полководцем Діофантом і назване на честь понтійського царя Мітрідата VI Євпатора) та перетворено на повітовий центр Таврійської області (з 1796 — у складі Новоросійської губернії, з 1802 — Таврійської губернії). Мусульманське нас. Є. в 1780—90-х рр. масово емігрувало до Осман. імперії, але занепад міста тривав недовго: царський уряд заохочував приток сюди нових поселенців. Наприкінці 18 ст. Є. стає центром караїмізму, куди переїздить духовний глава караїмів — гахам (1917 переїхав до Стамбула). В 1840-х рр. в Є. мешкало бл. 11 тис. осіб. Під час Кримської війни 1853—1856 у верес. 1854 Є. захопили англо-франц. війська і перетворили на свою осн. військ. базу. В лют. 1855 загін російських вояків під орудою ген.-лейтенанта С.Хрульова безуспішно штурмував фортецю Є., зазнавши чималих втрат. Місто значно постраждало в цій війні (населення скоротилося до 4806 осіб).

У 2-й пол. 19 ст. Є. перетворюється на кліматичний курорт. 1884 відкрито першу водолікарню (примітивне грязелікування розпочалося ще в 1870-х рр.), 1905 — перший приватний санаторій «Приморський». 1915 залізниця з’єднала місто з магістраллю Севастополь—Москва. 1914 в Є. мешкало 30 тис. осіб (1897 — 18 тис.).

Революц. події 1917 та громадян. війна 1918—20 перервали розвиток міста як курортного центру. Воно опинилося у сфері інтересів кримськотатар. нац. та білогвард. рухів як опонентів більшовиків (укр. влада номінально контролювала Є. лише 1918 за підтримки німців; див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918). Від 1921 — у складі Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (від 1945 — Крим. обл., від 1991 — Крим. АРСР, від 1992 — АР Крим). 1921 покладено початок розбудови Євпаторійсько-Сакського курорту. 1936 Є. затверджена місцем побудови нового дитячого курорту. Від поч. 1920-х рр. до 1963 — райцентр.

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 від 31 жовт. 1941 по 13 квіт. 1944 місто окуповане гітлерівцями, тут діяв осередок руху Опору. 5 січня 1942 в Є. висаджувався рад. мор. десант моряків (див. Євпаторійський морський десант 1942). Окуповане місто лишалося фактично прифронтовою зоною, відтак значно постраждало.

Нині Є. — дитячий курорт АР Крим.

Пам’ятки: мечеть Джума-Джамі (1552—64); текіє (монастир) дервішів (бл. 16 ст.); турец. лазня (16 ст.); ансамбль кенас (19 ст.).

Література

• Єрмак Б.О. Євпаторія. Історико-краєзнавчий нарис. Сімферополь, 1958; ІМіС УРСР. Кримська область. К., 1974;
• Кутайсов В.А. Античный город Керкинитида, VI–II вв. до н. э. К., 1990.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Д.С. Вирський.; url: http://history.org.ua/?termin=Evpatoriya; том: 3