Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ  —  адм.-тер. одиниця в складі України. Утворена 10 січ. 1939. Розташов. на пд. сх. України. На пд. омивається Азовським м. Межує на зх. з Херсонською областю, на пн. зх. і пн. — з Дніпропетровською областю,  на  сх.  —  з  Донецькою областю. Тер. 27,2 тис. км2 (4,5 % тер. України).

За станом на 1 січ. 2004 чисельність нас. — 1892,6 тис. осіб, міськ. нас. — 75,8 %. Центр — м. Запоріжжя. В області — 20 р-нів, 14 міст, 23 с-ща міськ. типу, 263 сільс. ради, 920 сільс. населених пунктів. За нац. складом нас.: українців — 70,8 %, росіян — 24,7 %, болгар — 1,4 %. Статус істор. населених місць мають міста: Запоріжжя, Бердянськ, Гуляйполе, Мелітополь, Оріхів і Токмак.

За характером рельєфу З.о. — слабкорозчленована рівнина з нахилом до долини Дніпра та Азовського м. Більша ч. тер. лежить у межах Придніпровської низовини. На пд. сх. розташов. Приазовська височина (до 324 м). Осн. корисні копалини: залізна та марганцева руди. Клімат помірно континентальний, з малосніжною, помірно холодною зимою й жарким посушливим літом. На тер. області — 78 річок довжиною понад 10 км кожна, що належать до бас. Дніпра (Дніпро та його прит. Кінська і Гайчур) та Азовського м. (Молочна, Обитічна, Берда). Вздовж Азовського м. — лимани й солоні озера. На пн. зх. — Дніпровське і Каховське водосховища.

Тер. З.о. заселена з часів палеоліту пізнього. В 19—17 ст. до н. е. на р. Молочна містився гол. осередок інгульської культури — однієї з провідних к-р катакомбної культурно-історичної спільноти. Від 7 ст. до н. е. до 13 ст. н. е. у степових р-нах жили скіфи, сармати, печеніги, половці та ін. З 16 ст. край почав заселятися укр. селянами-втікачами. В 2-й пол. 16—18 ст. пн. ч. сучасної З.о. належала до Вольностей Війська Запорозького низового. 1649—59 Запорожжя входило до Укр. козац. д-ви, а потім номінально визнавало зверхність рос. царя і польс. короля. За «Вічним миром» 1686 відійшло під владу Рос. д-ви. У військ. відношенні Запорожжя поділялося на 38 куренів запорозьких, а в територіальному — на 5 (згодом 8) паланок (тер. З.о. входила до складу Кодацької паланки — на пн. зх., Самарської паланки — на пн. — та Кальміуської паланки — на пн. сх.). Пд. ч. тер. З.о. в 15—18 ст. перебувала у володінні Кримського ханства, після російсько-турецької війни 1768—1774 та ліквідації Крим. ханства 1783 приєднана до Російської імперії. 1783—97 тер. сучасної З.о. входила до Катеринославського намісництва, 1797—1802 — Новоросійської губернії. Від 1802 пн. ч. цієї тер. належала до Катеринославської губернії, а пд. — до Таврійської губернії. 1920 утворено Олександрівську (від 1921 — Запоріз.) губ. 1922 вона була приєднана до Катериносл. губ. 1923 на тер. сучасної З.о. було утворено Запорізьку округу, Мелітопольську округу і Бердянську округу. 1932 тер. сучасної З.о. ввійшла до Дніпропетровської області. В цьому ж році розпочався новий етап у розвитку місц. пром-сті у зв’язку з пуском Дніпрогесу. 1939 утворено З.о. у складі 29 р-нів. Кількість р-нів не раз змінювалася (1946 — 23, 1963 — 10, 1966 — 17, від 1993 — 20).

Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 на окупованій гітлерівцями тер. області (жовт. 1941 — лют. 1943) діяли партизан. загони (Добровільна організація патріотів, «Ревком»). Тер. області остаточно була звільнена військ. частинами Червоної армії (див. Радянська армія) в результаті Запорізької наступальної операції 1943.

З.о. — одна з найбільш урбанізованих областей України, великий пром. регіон. У структурі пром-сті провідне місце займають: електроенергетика, металургія, машинобудування, металообробка. Діє одне з найбільших підпр-в України — «Запоріжсталь».

В області народилися: правозахисник П.Григоренко, теоретик та ідеолог укр. націоналізму Д.Донцов, кер. укр. анархістів Н.Махно, співак І.Паторжинський, живописець, етнограф і мистецтвознавець О.Сластіон, поет М.Нагнибіда (с. Попівка, нині с. Смирнове Куйбишевського р-ну).

Осн. істор. пам’ятки: курган Солоха, курганна група Товста Могила, Гостра Могила, Три кургани; урочище «Середній стог» (4—2 тис. до н. е., Запоріжжя), козац. фортеця (15—18 ст., о-в Мала Хортиця), залишки Петровської фортеці (1770, с. Новопетрівка Бердянського р-ну); архіт. пам’ятки: собор св. кн. Олександра Невського (19 ст., Мелітополь); Свято-Миколаївський кафедральний собор (1886, село, пізніше смт Верхня Хортиця); історико-культ. заповідник (1965, о-в Хортиця, — обидва нині в межах Запоріжжя); істор.-археол. заповідник «Кам’яна Могила» (див. Кам’яна Могила), худож. музей Й.Бродського (Бердянськ).

Література

• Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. К., 1957;
• Стогний Н.П. Запорожская область. Природа и хозяйство. Запорожье, 1963; ІМіС УРСР. Запорізька область. К., 1970; Все про Україну, т. 1–2. К., 1998.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Я.В. Верменич.; url: http://history.org.ua/?termin=Zaporizka_obl; том: 3