Перейти до вмісту

Вільгельм Гольцбауер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вільгельм Гольцбауер
нім. Wilhelm Holzbauer
Народився3 вересня 1930(1930-09-03)[4][5][…]
Зальцбург, Австрія
Помер15 червня 2019(2019-06-15)[1][2][…] (88 років)
Відень, Австрія[7]
Країна Австрія
Діяльністьархітектор
Alma materВіденський технічний університет
Відомі учніMartin Feiersingerd[8]
Знання мовнімецька[3][9]
ЧленствоArbeitsgruppe 4d
Нагороди

Вільгельм Гольцбауер (нім. Wilhelm Holzbauer) ((3 вересня 1930(1930-09-03), Зальцбург — 15 червня 2019(2019-06-15), Відень)) — австрійський архітектор.

Біографія

[ред. | ред. код]

Вільгельм Гольцбауер відвідував Зальцбурзьку торгову школу в 1945-1949 рр., а потім вивчав архітектуру в Академії образотворчих мистецтв у Відні у Клеменса Гольцмайстера. Після «arbeitsgruppe 4[de]» Гольцбауер навчався в Массачусетському технологічному інституті (MIT) в 1956-1957 рр. Потім він викладав як запрошений професор у Манітобі (Канада) та в Єльському університеті до 1959 року.

У 1964 році він нарешті відкрив архітектурне бюро у Відні, а потім ще одне в Амстердамі в 1969 році. Гольцбауер продовжив свою викладацьку кар'єру як професор Віденського університету прикладного мистецтва в 1977-1998 рр., а також був ректором тут в 1987-1991 рр.

У 1979-1989 рр. через свою любов до смачної їжі, Гольцбауер керував невеликим рестораном «Mattes» на Шенлатернгассе у Відні. [10] Це був перший нагороджений ресторан у Відні. [11]

Він мав троє дітей від першого шлюбу з Урсулою Гольцбауер і дочку від другого шлюбу з японкою Марі Ізумі-Гольцбауер.

Гольцбауер був одним із тих, хто вижив після кораблетрощі «Андреа Доріа», на борту якого він відправився до США в 1956 році на нагородження стипендію Фулбрайта. [12] [13] [14] Остання студія Гольцбауера розташовувалась в 6-му районі Відня, Маріягільф , Гайднгассе 11–13.

Доробок

[ред. | ред. код]

Архітектурні критики бачать Гольцбауера як «представника «прагматичної» архітектури з монументальним символізмом, фізіономічною стислістю та маньєристичним перебільшенням», а Гольцбауер бачив себе як «класичного архітектора, який завжди намагається пристосуватися до ситуації, не маючи нічого спільного з різними течії модерну та постмодерну і всього потроху» [15] в архітектурі, «коріння якої лежить у прагматичному ставленні, а не в ідеологічному» [16].

Гольцбауер швидко зміг позиціонувати себе в очах громадськості завдяки важливим замовленням для приватних і державних будівельників. Він суттєво вплинув на міський пейзаж Відня через планування пішохідної зони на Кернтнерштрассе та через проекти Віденського метрополітену , які також здобули міжнародні нагороди. Гольцбауер неодноразово створював собі ім’я завдяки інтерв’ю та іншим виступам у ЗМІ. Архітектурний конкурс на реконструкцію Малої фестивальної зали[de] в Зальцбурзі, який Гольцбауер заохочував роками та також представив плани, також став темою для обговорення. Гольцбауер також посилався на своє знайомство з ідеями Гольцмайстера. Після рішучих протестів Гольцбауера, який посів друге місце в конкурсі, переможець, консорціум Herman & Valentiny і Wimmer Zaic Architects, нарешті прийшов до співпраці з Гольцбауером.

У 1999 році Гольцбауер розробив декорації для нової постановки опери Франца Легара «Весела вдова» (режисер Андрій Шербан, диригент Джон Еліот Гардінер) для Віденської державної опери, де також допоміг розробити костюми.

Вибрані роботи

[ред. | ред. код]
Заміський будинок у Брегенці, резиденція уряду землі Форарльберг
Віденські газометри

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Holzbauer, Wilhelm: Bauten und Projekte 1953–1985, 1985
  • Holzbauer, Wilhelm: Bauten und Projekte 1985–1990, 1990
  • Achleitner, Friedrich, Holzbauer, Wilhelm: Buildings and Projects – Bauten und Projekte. Stuttgart 1995
  • Holzbauer, Wilhelm: Arbeiten aus den letzten 5 Jahren des vergangenen Jahrtausends. Ausstellungskatalog, Universität für angewandte Kunst. Wien 2000

Література

[ред. | ред. код]
  • August Sarnitz (Hrsg.): Drei Wiener Architekten: Wilhelm Holzbauer, Gustav Peichl, Roland Rainer, Katalog zur Ausstellung: Three Viennese architects, 2., korrigierte Auflage. Edition Tusch, Wien 1984, ISBN 3-85063-148-6.

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Architekt Wilhelm Holzbauer gestorben — 2019.
  2. а б Енциклопедія Брокгауз
  3. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. SNAC — 2010.
  5. StructuraeRatingen: 1998.
  6. The Fine Art Archive — 2003.
  7. https://salzburg.orf.at/stories/3000639/
  8. https://www.wienerwohnen.at/hof/307/Europan.html
  9. CONOR.Sl
  10. eatdrink von Klaus Kamolz Das Huhn ist gerupft.
  11. [1]
  12. Profil: Zeitgeschichte: Alles klar!
  13. Salzburger Nachrichten: Holzbauer: „Das ist ein Anschlag auf die Stadt“.
  14. Salzburger Nachrichten: „Zeitzeugen“: Architekt Wilhelm Holzbauer im Gespräch.
  15. Zitat verändert: „Ich würde mich als einen der wenigen klassischen Architekten bezeichnen. Ich versuche stets, mich der Situation anzupassen, dadurch entstanden viele verschiedene architektonische Bauten. Heute gibt es Richtungen wie Postmodernismus und Minimalismus. Ich bin nichts von alledem und doch von allem etwas.“ Wilhelm Holzbauer, in: Was macht eigentlich… Wilhelm Holzbauer
  16. zitiert nach Ulrike Springer. Von der Avantgarde zur Baukunst. In: RWR 4/2009, S. 18, Abschnitt Pragmatisch und monumental – Wilhelm Holzbauer
  17. Neue Architektur in Österreich 1945–1970. R. Bohmann-Verlag, Wien 1969, S. 154f.
  18. [diese noch etliche andere Projekte, siehe Projects]
  19. Bauausstellung Berlin GmbH, Carlheinz Feye (Hrsg.): Internationale Bauausstellung Berlin 1987 – Projektübersicht. Aktualisierte und erweiterte Auflage. Berlin 1991, ISBN 3-926641-22-3, S. 284, 285.
  20. Aufstellung aller durch den Bundespräsidenten verliehenen Ehrenzeichen für Verdienste um die Republik Österreich ab 1952

Посилання

[ред. | ред. код]