Перейти до вмісту

Віньківці

Координати: 49°1′59″ пн. ш. 27°14′1″ сх. д. / 49.03306° пн. ш. 27.23361° сх. д. / 49.03306; 27.23361
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
селище Віньківці
Герб Віньківців
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Хмельницький район
Тер. громада Віньковецька селищна громада
Код КАТОТТГ UA68040050010054032 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засновано 1493
Статус із 2024 року
Площа 8,223 км²
Населення 5 997 (01.01.2022)[1]
Густота 759,3 осіб/км²;
Поштовий індекс 32500
Телефонний код +380 3846
Географічні координати 49°1′59″ пн. ш. 27°14′1″ сх. д. / 49.03306° пн. ш. 27.23361° сх. д. / 49.03306; 27.23361
Висота над рівнем моря 290 м
Водойма р. Калюс


Відстань
Найближча залізнична станція: Дунаївці
До станції: 37,2 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 53,5 км
Селищна влада
Адреса 32500, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., смт Віньківці, вул. Соборної України, 20
Голова селищної ради Ананчук Василь Олександрович
Карта
Віньківці. Карта розташування: Україна
Віньківці
Віньківці
Віньківці. Карта розташування: Хмельницька область
Віньківці
Віньківці
Мапа

Віньківці у Вікісховищі

Палац поміщиків Косельських
Будинок культури
Адмінбудівля
Площа в центрі
Стадіон
Став

Віньківці (у 1927—1938 роках — Затонськ) — селище в Україні, у Віньковецькій селищній громаді Хмельницького району Хмельницької області.[2] Перша згадка 1493 року. Статус смт із 1957 року.

Назва

[ред. | ред. код]

Свою назву за цілком ймовірним припущенням Віньківці одержало від імені Вінцент, Вінько, за іншими даними — від слова «вінок». За третьою, теж цілком імовірною версією, від німецького слова «кут» (нім. Winkel). Адже й сьогодні частина Віньковець, що розташована на правому березі Калюса, прозивається «Кут».

Географія

[ред. | ред. код]

Містечко знаходиться за 40 кілометрів від залізничної станції Дунаївці на лінії ЯрмолинціЛарга. Розташоване в гористій місцевості на річці Калюс в Поділлі.

Історія

[ред. | ред. код]
Віньківці на мапі Зигмунда Герстмана
Наполеон Орда. Вінькивці

Першу писемну згадку про Віньківці знаходимо в податковому списку 1493 року. Тоді в поселенні нараховувалось 14 димів (податкових одиниць).

У 1616 році польський шляхтич Станіслав Лянцкоронський (бл.15851617, подільський воєвода, галицький каштелян, плоскирівський староста) купив кілька маєтностей на Поділлі в Ліховських, зокрема, Віньківці.[3]

Належало шляхтичам Стареховським (Стажеховським)ТишкевичамГумецьким. Спадкоємці Яна Онуфрія Орловського продали Віньківці хорунжому белзькому — Гнату Черкасу.

Зоф'я Замєховська, вдова Станіслава Лянцкоронського: заснувала римо-католицький монастир Діви Марії Ангельскої у Віньківцях близько 1630 року (або 1643 року), первинна будівля дерев'яна,[4] для францисканців. У своєму заповіті 5 вересня 1635 записала фундуш для місцевого шпиталю.[5]

1643 року представних шляхетського роду Замєховських надав фундуш для місцевого костелу.

У 1780 році при Гумецьких костел було перебудовано у мурований. Костел мав чудотворний образ св. Антонія Падевського.[6]

У 1836 проти кагалу Вінківців було збуджено справу по звинуваченню у вбивстві донощиків, які повідомляли владі про євреїв, що ховалися від рекрутчини.[7]

Після 1863 року Кароль Косельський (пол. Karol Kosielski) вибудував у Віньківцях палац у «волоському стилі», який був однією з найкращих резиденцій в околицях.

Архітектор палацу не відомий, з 19 ст. залишилися два малюнки Наполеона Орди.

Палац був закладений на узгір'ї, головний фасад палацу був дворівневий, а тильний — трирівневий. Нижній поверх становила аркадова галерея з терасами нагорі. Посередині тераси знаходився ґанок з чотирма колонами, поєднаних угорі аркадами. На цих аркадах спиралася верхня менша тераса. З ґанку до парку вели двобігові сходи. Дах палацу був плоским.

У 1893 р. мало 319 осад, 2541 мешканця, православну церкву, парафіяльний костел, синагогу, 2 єврейських молитвених будинка, 1-класну школу, аптеку, 20 крамниць, 3 млина, 40 ремісників. Мало передмістя-Березовку, Майдан, Татаринку Римо-католицька громада разом з вірними з навколишніх сел налічувала 4415 чол.[6]

1 листопада 1920 року представники єврейської громади міста урочисто, з Торою, вітали Головного Отамана УНР Симона Петлюру в місті (супроводжували генерал Всеволод Петрів, ад'ютант — полковник О. Доценко, представники генштабу Армії УНР). Після виконання Гімну бурмістр з рабинами підніс хліб-сіль на рушнику.[8]

Радянська окупація

[ред. | ред. код]

Великий слід залишили Голодомор та репресії. Репресіям піддавались селищна інтелігенція і безвинні селяни.

Активна діяльність Організації українських націоналістів була розгорнута у період з 1946 по 1951 рік на Віньковеччині. Провід ОУН за час свого існування нараховував до 15 активних учасників у підпіллі(які були на нелегальному становищі у лісах та зі зброєю), та кілька сотень симпатиків з місцевого населення, котрі допомагали повстанцям їжею, одягом, прихистком над головою та сховком від більшовиків.

Незалежна Україна

[ред. | ред. код]

24 серпня 1991 року Україна, а разом і Віньківці розпочали відлік нової доби. У селищі відкрито ряд приватних підприємств, посилився інтерес до власного історичного коріння.

Населення

[ред. | ред. код]

Населення: 5,9 тисяч мешканців[9].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Кількість Відсоток
українська 6837 98.56%
російська 76 1.10%
вірменська 7 0.10%
білоруська 6 0.09%
румунська 4 0.06%
болгарська 2 0.03%
інші/не вказали 5 0.06%
Усього 6937 100%

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Храми

[ред. | ред. код]
  • Свято-Воскресенський храм, сайт «Православна Віньковеччина» http://www.vinkivci.org/ [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
  • Свято-Димитрієвський храм
  • Католицький храм святого Антонія

Освіта

[ред. | ред. код]

Віньковецький НВК

[ред. | ред. код]

Станом на 2009 рік у Віньковецькому НВК навчається 672 дитини.

Культура

[ред. | ред. код]

Перша згадка про бібліотеку у Віньківцях датується 1921 роком. В той час велика увага приділялася боротьбі з неписьменністю. У селищі було створено 2 пункти лікнепу, а через два роки їх було вже 4. Плідну роботу проводили сільбуд, хата-читальня, бібліотека.[11]

Економіка і соціальна сфера

[ред. | ред. код]

У смт працює сирзавод. Розвинута соціальна інфраструктура та торгівля.

Спорт

[ред. | ред. код]

У теперішній час у Віньковецькому районі приділяється значна увага фізичному вихованню. В смт. Віньківці створено і діє місцевий футбольний клуб «Заслав'я», який тренує Бабій Петро Петрович. В футбол грають не тільки хлопці, а й дівчата. Серед інших видів на аматорському рівні поширені настільний теніс, волейбол, баскетбол та інші види спорту, у яких практикуються як діти, так і дорослі.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народились

[ред. | ред. код]
  • Стороженко Микола Опанасович (5 березня 1935 р., смт. Віньківці — 04 травня 2014, Москва) — заслужений лікар РФ, Президент Національної Курортної Асоціації РФ, Президент Всесвітньої Федерації Водолікування та Кліматолікування, професор.
  • Головацький Яків (чернець Ізихіїл,[12] або Ісихій) — живописець, чернець-василіянин.[13]
  • Корольчук Сергій Васильович (1988—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
  • Андрій Володимирович Стаднік (нар. 15 квітня, 1982, смт. Віньківці Хмельницької області) — лідер збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг, срібний призер ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні. Заслужений майстер спорту. Народився і виховувався у спортивній багатодітній сім'ї: батько — майстер спорту з вільної боротьби і перший тренер сина, мама — легкоатлетка, закінчила Львівський інститут фізкультури.
  • Валентина Миколаївна Макогон (нар. 21 січня 1952 р., смт Віньківці) — українська журналістка. У 1977 р. закінчила факультет журналістики ордена Леніна Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працювала завідувачем відділу Віньковецької районної газети (Хмельницька область), відповідальним секретарем Кіцманської районної газети «Радянське життя», відтак — «Вільне життя» (Чернівецька область), головним редактором цього часопису. Пише на соціальні та морально-етичні теми. Її творча праця відзначена Подякою Президента України, дипломами та грамотами секретаріату Національної спілки журналістів України. Член НСЖУ.
  • Рудь Сергій Леонідович народився 24 квітня 1977 року в смт Віньківці Хмельницької області. Начальник Управління державної охорони україни(полковник).

Пов'язані з Віньківцями

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. Віньківці. Огляд містечка. YouTube.com. Процитовано 22 липня, 2019.
  3. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 336. (пол.)
  4. Przegląd polski [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.]. — Kraków, 1872. — Rok VII. — Zesz. IV. — S. 122.
  5. Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 91. (пол.)
  6. а б Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 25 червня 2020.
  7. Виньковцы | Историко-генеалогическая база данных Украины Бекет | История. Краеведение. Туризм. Генеалогия. Археология. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 25 червня 2020.
  8. В. Сергійчук. Симон Петлюра. — К.: Україна, 2004. — 448 с. — С. 322. ISBN 966-524-149-4
  9. Віньківці, Віньковецький район, Хмельницька область (ru-RU) . Процитовано 28 січня 2025.
  10. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. Віньковецька центральна районна бібліотека. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 18 вересня 2012.
  12. Головацький Ізихіїл // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 394.
  13. Дуда І. Ґоловацький (Ґловацький) Яків // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 451. — ISBN 966-528-197-6.
  14. Указ президента України 71/2020. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 30 липня 2020.
  15. Camino Podolico ОФІЦІЙНА ДІЛЯНКА ШЛЯХУ СВЯТОГО ЯКОВА В УКРАЇНІ

Джерела

[ред. | ред. код]