Перейти до вмісту

Вінісіус ді Морайс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.



Вінісіус ді Морайс
Vinícius de Moraes
Вінісіус ді Морайс. Париж. 1970
Ім'я при народженніMarcus Vinícius da Cruz de Melo Morais
ПрізвиськоO Poetinha Редагувати інформацію у Вікіданих і Poetinha Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдонімO Poetinha / Маленький поет
Народився19 жовтня 1913(1913-10-19)
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Помер9 липня 1980(1980-07-09) (66 років)
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
ГромадянствоБразилія Бразилія
Діяльність

співпраця

Alma materуніверситет Ріо-де-Жанейро
Мова творівпортугальська
Роки активності1930–1980
Напрямокмодернізм
Жанрбосанова, самба
ЧленствоToquinho & Viniciusd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі з
  • Gilda Quirós Mattoso
  • Marta Ibáñez
  • Gessi Gesse
  • Christina Gurjâo
  • Nelita Abreu Rocha
  • Maria Lucia Proença
  • Lila Bôscoli
  • Beatriz "Tati" Azevedo
  • Regina Pederneiras
Автограф
Нагороди
Великий Хрест ордена За заслуги в культурі
Сайт: viniciusdemoraes.com.br
CMNS: Вінісіус ді Морайс у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Вінісіус ді Мора́йс (порт. Vinícius de Moraes, повне ім'я Ма́ркус Вінісіус да Крус ді Мелу Мора́йс порт. Marcus Vinícius da Cruz de Melo Morais, 19 жовтня 1913, Ріо-де-Жанейро — 9 липня 1980, Ріо-де-Жанейро)[1] — бразильський поет, пісняр, есеїст, драматург, критик, визначний діяч сучасної бразильської культури, музики і літератури. Служив дипломатом, також писав музику в стилі босанова і записав декілька альбомів, як виконавець власної лірики.

Життя

[ред. | ред. код]

Народився 1913 року в Ріо-де-Жанейро, в родині державного службовця Клодуалду Перейра да Сілва Морайса і Лідії Крус ді Морайс.[2]

У 9 років офіційно змінив ім'я на Вінісіус ді Морайс.

У 1924—1929 вчився у школі єзуїтів Colégio Santo Inácio, співав в хорі, як актор брав участь у дитячих спектаклях, створив з друзями невеликий музичний ансамбль, що грав вдома у знайомих родин.[1]

У 1930—1933 навчався на факультеті права в університеті Ріо-де-Жанейро.[2]

У 1938 отримав стипендію Британської ради по вивченню англійської мови та літератури в Оксфордському університеті, і поїхав вчитися. Працював асистентом бразильської програми BBC. З початком Другої світової війни повернувся в Бразилію.

За прикладом багатьох письменників свого покоління почав працювати як кінокритик в газеті «A Manhã» («Ранок»).[1]

Вступив за конкурсом на дипломатичну службу і, одночасно, співпрацював з декількома газетами й журналами, як письменник і кінокритик.[1]

У 1946 отримав свою першу дипломатичну посаду: віце-консула Бразилії в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, США. Там залишався майже п'ять років, повернувся на батьківщину в 1950.[1]

Знов працював в газеті, «Última Hora», як хронікер і кінокритик.

У 1952 поїхав до Європи вивчати організацію кінофестивалей у Каннах, Берліні, Локарно та Венеції для підготовки фестивалю в Сан-Паулу.[1]

У 1953—1956 обіймав посаду другого секретаря посольства в Парижі, потім представляв Бразилію в ЮНЕСКО, а в 1957 переведений до посольства в Монтевідео, Уругвай.[2]

У 1964 повернувся до Бразилії, після звільнення у 1969 з дипломатичної служби цілком віддає себе творчій діяльності.[2]

Протягом життя був офіційно одружений дев'ять разів і мав п'ятьох дітей.[1][3]

Помер вранці 9 липня 1980 у себе вдома, у віці 66 років, в присутності Токінью й останньої дружини.[2]

Творчість

[ред. | ред. код]

Створив сотні пісень у співпраці з видатними бразильськими співаками і композиторами.

У 1958 вийшов альбом співачки Елізет Кардозу Canção do Amor Demais (Пісня про кохання), що складався з творів Антоніу Жобіма і ді Морайса. Альбом також включав дві композиції з гітарним акомпанементом відносно невідомого на той час Жуана Жілберту — Chega de Saudade та Outra Vez(Інший раз) З цього альбому почалася тріумфальна музична кар'єра Вінісіуса у босанові. Пісні Жобіма та Вінісіуса були записані численними бразильськими співаками та виконавцями того часу. Твори дуету Жобім-ді Морайс у першому, другий і третьому альбомах Жуана Жілберту визначили звучання і основний репертуар босанови і вплинути на нове покоління співаків і авторів пісень.

Найвидатнішими з цих пісень є Garota de Ipanema (Дівчина з Іпанеми), Insensatez та Chega de Saudade.

У серпні 1962 вперше публічно виступав як співак та виконавець разом із Жобімом та Жілберту в нічному клубі Au Bon Gourmet. Це було перше з його «кишенькових шоу» — виступів для невеликої аудиторії, яку він знайомив з новими композиціями, деякі з яких згодом стали міжнародними хітами. Крім того, він представляв перспективних нових виконавців пісень, як Нара Леан.[1]

Віннісіус і П'єр Сержес

З 1961 почалася багаторічна співпраця ді Морайса з гітаристом Баденом Павеллом. Попри панування босанови в тогочасній бразильській музиці, цей тандем прагнув поєднання самби з такими афро-бразильськими формами, як кандомбле, умбанда та капоейра. Співпраця Вінісіуса ді Морайса з Баденом Павеллом стала однією з найінтенсивніших у його поетичній кар'єрі. Майже три місяці вони прожили разом у квартирі Вінісіуса і писали без зупинки. Творче партнерство, результатом котрого було народження афро-самби, тривало і згодом, в різних місцях. У 1963 вийшов альбом Baden Powell à Vontade із широко відомою композицією Berimabau. Один із найвідоміших альбомів, який вони випустили 1966 року, Os Afro Sambas de Baden e Vinicius, став поворотним пунктом бразильської популярної музики.[2]

Того ж 1961 року сталося знайомство Вінісіуса і Еду Лобу, 18-річного студента-правника, майбутнього відомого бразильського співака, гітариста і композитора. У 1963 вони започаткували плідне творче партнерство. Пісня Arrastão, на слова Вінісіуса та музику Еду Лобу у виконанні Еліс Режини, створена в 1965, виграла 1-й телевізійний фестиваль бразильської популярної музики.[2]

У 1970 розпочалося партнерство Вінісіуса з гітаристом Токінью. Ця співдружність тривала до самої смерті поета. Протягом одинадцяти років Токінью супроводжував Вінісіуса в його найпопулярніший період і в часи найбільшого непорозуміння з критиками. Цей дует записав більш ніж п'ятнадцять студійних і живих альбомів, в тому числі класичні композиції Tarde em Itapoã (Вечір в Ітапоа), Carta ao Tom (Лист до Тома) та Regra Três (Правило три).[2]

Вінісіус є автором багатьох збірок поезій і п'єс. У 1956 у міському театрі Ріо-де-Жанейро відбулась прем'єра музичної вистави за створеною Вінісіусом у 1954 п'єсою «Орфей з Консейсана» (порт. Orfeu da Conceição).[2] Того ж року на студії Odeon Records вийшов альбом з семи саундтреків, що складали музичне оформлення вистави, він вважається першою спільною роботою Жобіма і ді Морайса, пісні виконує Роберто Пайва, гітара — Луїс Бонфа.[4] У 1959 ця п'єса була перетворена французьким режисером Марселем Камю на музичний фільм Чорний Орфей (порт. Orfeu Negro), що мав великий міжнародний успіх, здобув премію «Золота пальмова гілка» 12-го Каннського кінофестивалю[5] та премію «Оскар» у номінації за найкращий фільм іноземною мовою[6].

Вшанування

[ред. | ред. код]

Указом президента Бразилії від 1 грудня 2010 посмертно нагороджений Великим Хрестом ордена За заслуги в культурі[7]

Дискографія

[ред. | ред. код]
Рік Альбом Співпраця Лейбл
1956 Orfeu da Conceição Том Жобім Odeon
1963 Vinícius e Odete Lara Одете Лара, Баден Павелл Elenco
1965 De Vinícius e Baden especialmente para Ciro Monteiro Баден Павелл Elenco
1965 Vinícius e Caymmi no Zum Zum Дорівал Кайммі Elenco
1966 Os Afro-sambas Баден Павелл Elenco
1966 Vinícius: Poesia e Canção]] Forma
1967 Garota de Ipanema (Trilha sonora do filme) Philips
1967 Vinícius Elenco
1969 Vinícius em Portugal Festa
1970 En La Fusa con Maria Creuza y Toquinho Марія Креуза, Токінью Diorama
1970 Amália/Vinícius Амалія Родрігес
1971 Como Dizia O Poeta… RGE
1971 Toquinho e Vinícius Токінью RGE
1971 Vinícius + Bethânia + Toquinho — En La Fusa Марія Бетанія, Токінью Trova
1972 Marilia/Vinícius Марілія Медалья RGE
1972 Vinícius Canta: Nossa Filha Gabriela Токінью Polydor
1972 São Demais os Perigos Desta Vida Токінью RGE
1973 O Bem-Amado Som Livre
1974 Vinícius & Toquinho Токінью Philips
1974 Saravá Vinícius! Quarteto em Cy, Токінью Mercury
1975 Vinícius/Toquinho Токінью Philips
1975 O Poeta e o Violão Токінью RGE
1976 Deus lhe Pague Еду Лобу EMI
1977 Antologia Poética Philips
1977 Tom, Vinícius, Toquinho e Miúcha Том Жобім, Токінью, Міуша Som Livre
1979 10 Anos de Toquinho e Vinícius Токінью Philips
1980 Um Pouco de Ilusão Токінью Ariola
1980 Testamento RGE
1980 A Arca de Noé Токінью Universal
1981 A Arca de Noé 2 Токінью PolyGram
1991 Poeta, Moça e Violão — Vinícius, Clara e Toquinho Клара Нуньєс, Токінью Collector's Editora LTDA
2006 Vinícius & Amigos Reader's Digest
2015 Um encontro no Au bon gourmet Жуан Жілберту, Том Жобім Doxy

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и Arnaldo Nogueira Júnior. Vinicius de Moraes. Biografia. www.releituras.com (порт.). Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 28.02.2018.
  2. ↑ а б в г д е ж и к Vinicius de Moraes. Life. www.viniciusdemoraes.com.br (англ.). Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 28.02.2018.
  3. ↑ Vinicius de Moraes. Biography. www.imdb.com (англ.). Архів оригіналу за 12 липня 2009. Процитовано 28.02.2018.
  4. ↑ Antonio Carlos Jobim / Vinicius De Moraes ‎– Orfeu Da Conceição. discogs.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 28.02.2018.
  5. ↑ Festival de Cannes: Black Orpheus. festival-cannes.com. Процитовано 28.02.2018.
  6. ↑ The 32nd Academy Awards (1960) Nominees and Winners. oscars.org. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 28.02.2018.
  7. ↑ Decreto de 1° de dezembro de 2010 (PDF). Diário Oficial da União (порт.) (230): 44. 2010-12-2. ISSN 1677-7042. Архів (PDF) оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 5 вересня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вінісіус_ді_Морайс&oldid=41996094