Вірменський шпиталь
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (лютий 2015) |
| Вірменський шпиталь | |
|---|---|
Будинок № 3 по вул. Госпітальній. Будівля колишнього вірменського шпиталю | |
| 48°40′22″ пн. ш. 26°34′17″ сх. д. / 48.672763° пн. ш. 26.571507° сх. д. | |
| Країна |  Україна  |
| Розташування | Кам'янець-Подільський |
| Тип | будівля |
| Дата заснування | 1614 |
| Адреса | Q16272782? |
  Вірменський шпиталь Вірменський шпиталь (Україна) | |
 | |
Вірменський шпиталь — найстаріший лікувальний заклад міста Кам'янець-Подільський, діяв з початку XVII до XIX століття. Будівлю шпиталю зведено вірменською громадою у 1614 році.
Історія найстарішого лікувального закладу міста тісно переплетена з діяльністю вірменської громади міста. Вірмени, за даними джерел, оселилися в цьому місті в XI — XIII століттях[1][2][3]. У XVII столітті в місті вже проживало 1200 вірменських сімей[2][4]. Вони становили значну частину населення Кам'янця-Подільського і займали більшу частину міста[3], активно беручи участь у його культурному, економічному та військовому житті. Вірмени переважно селилися в південно-східній частині міста; до сьогодні в місті є квартал, відомий серед місцевих як Вірменський. Тут розташовувався центр торговельної діяльності — Вірменський ринок, а також вірменський магістрат (ратуша) та головні вірменські храми міста, які не збереглися до наших днів[5].
Вірменський шпиталь був побудований у 1614 році. Юзеф Ролле зазначав, що він сильно відрізнявся від решти шпиталів регіону, в яких хворі та каліки, а також солдати похилого віку знаходили лише притулок. Госпіталь вірменської громади виконував функції лікарні, куди прибували хворі з різними захворюваннями. Активну роль у лікуванні відігравали молоді вірменки, що знали секрети вірменської та арабської медицини. Вірменська медицина, в XI — XVI століттях знаходилася на рівні передової медицини Сходу, а в деяких сферах (фізіологія, патологія, клініка, поняття про інфекції тощо) випередила свій час[4].
З метою утримання шпиталю в місті був введений спеціальний податок. Кожен вірмен, що займався торгівлею, при в'їзді в місто з товарами або при виїзді з міста платив 3 гроша, кожен вірмен-різник по 2 гроша з великої худоби та 1 гріш з малої; з кожної фури дров на користь шпиталю брали по поліну[4].
Вірменський шпиталь виконував функцію лікування хворих близько двохсот років. Під час розкопок одного з кладовищ у вірменському районі старого міста були знайдені розпиляні кістки та хірургічний пінцет. З огляду на цей факт було висловлено припущення, що у шпиталі проводились також деякі хірургічні операції[4].
Вірменський шпиталь – це будинок довжиною 27 м та шириною 10 м. Шпиталь був побудований у вигляді літери Г, яка з'єднувалася з північного боку з оборонною вежею. У дворі шпиталю по всій довжині споруди між першим та другим поверхами була прибудована дерев'яна галерея-балкон. Споруда була немов би ізольованою від міського шуму, лише з південної його сторони були великі в'їзні ворота шириною до 3-х метрів. Західна стіна будівлі шпиталю укріплена двома кам'яними контрфорсами[4].
- ↑ А. Дроздовська (20.07.83). Армянская колокольня. Советское Подольє. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 28 листопада 2012.
- ↑ а б С. Шкурко (1968). Армянские архитектурные памятники в городе Каменец-Подольске (PDF). Историко-филологический журнал № 2. pp. 233-243. Архів (PDF) оригіналу за 8 січня 2013. Процитовано 28 листопада 2012.
- ↑ а б В. Р. Григорян (1980). «История армянских колоний Украины и Польщи» (армяне в Подолии). Ер.: Издательство АН Арм. ССР, стр. 77-92. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 28 листопада 2012.
- ↑ а б в г д Е. В. Мазурик (1982). Армянский госпиталь XVII века в Каменце-Подольском (PDF). Историко-филологический журнал№ 2. pp. 225-228. ISSN 0135-0536. Архів (PDF) оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 30 грудня 2012.[1] [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Исторические связи и дружба украинского и армянского народов. — Ереван : Изд-во АН Армянской ССР, 1971. — Т. 3. — С. 292-293.