Вітольд Вандурський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вітольд Вандурський
пол. Witold Wandurski
Народився8 квітня 1891(1891-04-08)[2][1]
Maczkid, Сосновець[3][4][1]
Помер1 червня 1934(1934-06-01)[1] (43 роки)
Москва, СРСР
ПохованняВаганьковське кладовище
КраїнаКоролівство Польське[5]
 СРСР[5]
Діяльністьпоет, письменник, драматург, театральний режисер
Alma materЮридичний факультет Московського державного університетуd[5]
Знання мовпольська
УчасникПерша світова війна[5]
ПартіяКПРС і Комуністична партія Польщі

Вітольд-Богдан Вандурський (пол. Wandurski Witold; 8 квітня 1891(18910408), Мачки, Сосновець, Польща — 1 червня 1934, Москва) — польський письменник, драматург, перекладач, театральний і громадський діяч, театральний художник. Один із зачинателів польської пролетарської поезії та організаторів робітничого театру.

Життєпис

[ред. | ред. код]

1916—1921 працював у Росії й Україні, був засновником і режисером робітничого театру в Харкові.

1921 — брав активну участь в комуністичному русі у Польщі.

1923 — співорганізатор, від 1925 — керівник і режисер аматорського театру «Сцена робітнича» у Лодзі. Тоді ж — видавець газети «Republika».

З 1927 — редактор журалу «Dźwignia» (Лодзь).

Заснував робітничий театр також у Берліні.

1925 — разом із Владиславом Броневським і Станіславом-Ришардом Станде видав збірку віршів «Три залпи» (Варшава) — маніфест пролетарської поезії.

Був автором низки так званих сценічних плакатів — гостросатиричних агітаційних п'єс, створених на основі традицій народного ярмаркового та бурлескного театру: «Світова біржа», «Смерть на груші» (обидві — Краків, 1923), «Вистава про Ірода» (Варшава, 1926), «В готелі „Імперіалізм“» (Москва, 1929); поетична збірка «Сажа й золото» (Лодзь, 1926).

1929 — через репресії у Польщі емігрував до СРСР.

1929—1931 — керівник Польського театру-студії «Польпрат» (Polprat) у Києві, для осучаснював твори польських письменників на українську тематику («Срібний сон Саломеї» Юліуша Словацького, «Слово про Якуба Шелю» Бруно Ясенського).

Друкувався в українській пресі («Маяковський і польські поети» // «Життя й революція», 1931, № 7).

Автор драми «Рабан», поставленої 1932 року Олександром Скибневським у Києві. Перекладав твори М. Гоголя, В. Маяковського, О. Блока.

Українською мовою вірші Вандурського перекладали Д. В. Павличко, Л. В. Череватенко.

1931 — переїхав до Москви через репресії щодо Польського театру у Києві.

1933 — був заарештований.

9 березня 1934 року був засуджений до розстрілу. Перед екзекуцією опублікував на шпальтах газети «Sierp» текст з визнанням «помилок», але це не врятувало його від смерті[6] — був розстріляний в Москві 1 червня 1934 року.

Реабілітований 1956 року.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Був одружений з Вандою Стабілло.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Антологія польської поезії: у 2 томах. Т. 2. Київ: 1979 (в українському перекладі)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г zespół autorów Інтернет-енциклопедія PWN
  2. ↑ Catalog of the German National Library
  3. ↑ http://encyklopediateatru.pl/autorzy/146/witold-wandurski
  4. ↑ http://www.lo47.szkoly.lodz.pl/publikacje/lodz_literacka/Witold%20Wandurski.htm
  5. ↑ а б в г Вандурский, Витольд Богдан // Большая советская энциклопедия. Том 8. Буковые — Варле — 1927. — Т. 8. — С. 747.
  6. ↑ Умови функціонування польськомовної преси в радянській Україні у 20–30-х роках ХХ століття

Література

[ред. | ред. код]
  • W. Filler. Na lewym torze. Teatr Witolda Wandurskiego. Warszawa, 1967; H. Karwacka. Witold Wandurski. Łódź, 1968.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вітольд_Вандурський&oldid=37183407