Галаган Володимир Дмитрович

Галаган Володимир Дмитрович
Галаган Володимир Дмитрович;
Солдат
Загальна інформація
Народження	17 квітня 1970; Одеса
Смерть	14 червня 2018 (48 років)
Поховання	Західний цвинтарd
Псевдо	«Душман»
Військова служба
Приналежність	Україна
Формування	УДА
Війни / битви	Війна в Афганістані (1979—1989); Війна на сході України Бої за Піски; Бої за Широкине;
Командування
???—2018	8 ОБ «Аратта», заступник командира
Нагороди та відзнаки
	Орден «Народний Герой України» Медаль «За жертовність і любов до України»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галаган.

Володи́мир Дми́трович Галага́н (нар. 17 квітня 1970(19700417) — 14 червня 2018) — вояк-доброволець «Правого сектора», заступник командира 8 ОБ «Аратта» УДА, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1970 року в місті Одеса. Учасник війни в Афганістані; до 1990 року служив у морській піхоті в Севастополі. Займався обладнанням котельних, теплопунктів.

Після окупації Криму ходив у військкомат, але через вік його не взяли. Коли в Одесі почали діяльність проросійські колаборанти, прийшов у місцевий осередок «Правого сектора»; доброволець, командир 1-ї роти, заступник командира батальйону 8 ОБ «Аратта» УДА. На фронті з серпня 2014 року, воював у Пісках (позиція «Небо»), під Маріуполем — Водяне, Широкине, Гнутове; неодноразово виконував завдання з розвідки в «сірій зоні».

20 лютого 2016 року поблизу Широкиного разом з бійцями 54-ї бригади провів успішну операцію, в якій полонили 8 терористів і 3 знищили. За 4 роки на передовій переніс 11 поранень і контузій, зазнав травми хребта, витягуючи на собі побратима.

Засновник та керівник ГО «Аратта-Одеса». Після травмування хребта та лікування в різних медичних закладах, у лікарні Дніпра діагностували онкологічне захворювання хребта; лікувався в Київському центрі раку, по тому в Одесі, проходив курс хімієтерапії. Помер 14 червня 2018 року в реанімації одеської лікарні.

17 липня 2018-го після прощання в Одеському будинку офіцерів похований на Західному кладовищі, Алея Героїв.

Без Володимира лишилась дружина, дві доньки, син 1995 р.н. (також служить в УДА), і онук.

Нагороди та вшанування

Народний Герой України (16.12.2017)
медалі «За жертовність і любов до України»
«За оборону Донбасу»
«За оборону Маріуполя»
«За мужність та добровольчий чин»
відзнаки «Лицарський хрест родини Мазеп»
«За оборону рідної держави»
почесний знак «Маріуполь. Відстояли — Перемогли»

Джерела

Галаган Володимир Дмитрович [Архівовано 30 червня 2019 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.