Гвелашапі

Гвелашапі, Gvelašap (გველაშაპი) — латинська транскрипція та оригінальне написання найменування; Vešapi (ვეშაპი) — латинська транскрипція та оригінальне написання найменування Вешапі грузинською мовою; Višap (վիշապ) — латинська транскрипція й оригінальне написання найменування Вішап вірменською мовою

У грузинській міфології та епосі гвелешапі — зооморфні багатоголові чудовиська (дракони). В епосі про Амірані згадуються білий, червоний і чорний (вогнедишний) гвелешапі. У легендах гвелешапі захоплювали водні джерела (колодязі, річки, озера). За користування водою вони вимагали як викуп дівчат. Крім цього, вони поглинали сонце, ворогували з героями, але, зрештою, терпіли від них поразки. У деяких сюжетах гвелешапі виступали покровителями героїв, яким, однак, було заборонено отримувати від драконів дари. Порушення героєм заборони викликало його смерть. В агіографічних пам'ятках гвелешапі був символом безвір'я та ідолопоклонства. Вони були близькі вірменським Вішапам, абхазькому Агулшапу і адигейським бляго.

Амірані, Амірані, В ногавиці твій кинджал, Вийми його швидше - Провчи ж бо ти гвелешапі.

Сказання про Бадрі, Усіпі і Амірані

У 1909 році вчені М. Я. Марр і Я. І. Смирнов під час проведення археологічних розкопок у Вірменії почули від місцевих жителів про кам'яних «Вішап», що лежать високо в горах. Піднявшись в гори на кочівлю, яку вірмени називали «Вішапнер», а місцеві курди «Аждаха-юрт», вчені дійсно виявили дивовижні мегалітичні статуї. Більшість статуй мали форму риб, деякі — форму розтягнутих на кілках шкір бика.

Виходячи з виду домінуючої форми Вішапів (риба) і того, що майже всі знахідки Вішапів у Вірменії пов'язані з гірськими джерелами або навіть із залишками древніх іригаційних споруд, вчені встановили безсумнівний зв'язок Вішапів з давніми культами родючості та води. Найімовірніше так воно і було, тільки з плином часу і під впливом християнства образ Вішапа трансформувався, і він з божества води перетворився на демона, точніше навіть на дракона.

У грузинів в останньому варіанті він може бути відомішим під ім'ям гвелвешапі або гвелешапі. Неозброєним оком видно, що це слово складного складу: გველაშაპი = gvelašap, тобто гвелі (gveli) + вешапі (վիշապ [višap]). Перша частина з грузинського перекладається як «змія». Друга вірменською означає «чудовисько», «дракон»). За однією версією друга частина цього слова спочатку хурритського походження. У пантеоні хурритських божеств існувало божество Вішіашап — Вішашап, звідси й походить грузино-вірменський «ві(є)шап». Але популярніша версія свідчить, що слово «ви(є)шап» було запозичене з іранських мов під час навали мідійців або Ахеменідів. Прихильники цієї версії стверджують, що вірменське վիշապ (višap) і грузинське ვეშაპი (vešapi) — у вихідному значенні «чудовисько» — були на ранньому етапі запозичені саме з іранських мов та пропонують порівняти з авестійським vīšāpa і хотаносакським gukṣapa.

У вірменській міфології Вішапи виступають в зооморфному (найчастіше — зміїному) або антропоморфному вигляді (бо перевертні). Вони персоніфікують грозову бурю, смерч або грозові хмари. Живуть Вішапи в небі, у великих озерах або на вершинах гір, причому, під час грози, небесні Вішапи спускаються вниз, а Вішапи гір та озер підіймаються в небо. Розрізняють білих, червоних і чорних ві(є)шапів, які часто бувають багатоголовими. Найсильнішими зазвичай бувають чорні ві(є)шапи. Згідно з міфами, великий Вішап поглинає сонце, чому відбувається затемнення. А якщо Вішап доживе до тисячі років, то зможе поглинути весь світ. На щастя, такого зазвичай не трапляється, тому що й у Вірменії, і в Грузії досить народжується вішапоборців — поширений міфологічний мотив про боротьбу хаосу з космосом.

З утвердженням християнства міфи про Вішапів зазнали модифікації, вішапоборця Вахагна витіснили архангел Гавриїл (Габріель Хрештак) і ангели. Вони вступають в бій з Вішапами, які під час грози разом зі злими духами намагаються проковтнути сонце (займисті грозові хмари — вогняні тіла Вішапів, грім — їх крик, а блискавка — стріла Габріеле Хрештака, посох або прут ангелів). Ангели здіймають Вішапів до самого сонця, від променів якого ті перетворюються на попіл і сиплються на землю. Вішапом називали також і самого Сатану.

Згадуючи про те, що ві(є)шапи є перевертнями, потрібно пригадати деякі легенди, наведені вірменським істориком Мойсеєм Хоренським. Там є згадки про чудовиськ, одночасно званих і «Вішап», і «Йю» (від всепроникного Ажи-Дахака, ймовірно). Взагалі, Йю (вірм. Քաջք — буквально «сміливець») є духами бурі й вітру, але вони можуть набувати й вигляд драконів.

Див. також

• Вішапи
• Амірані
• Агулшап
• Бадрі
• Усіпі