Перейти до вмісту

Генрієтта Лорім'є

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Генрієтта Лорім'є
фр. Henriette Lorimier
Ім'я при народженніфр. Elisabeth Henriette Marthe Lorimier
Народилася7 серпня 1775(1775-08-07)[1]
Париж
Померла1 квітня 1854(1854-04-01)[1] (78 років)
Париж
Країна Франція[2]
Діяльністьхудожниця
ВчителіЖан-Батист Реньо
Знання мовфранцузька
Жанрпортрет і жанрове малярство

Елізабет Генрієт Марта Лорім'є (фр. Élisabeth Henriette Marthe Lorimier; 7 серпня 1775, Париж — 1 квітня 1854) — популярна портретистка в Парижі на початку Романтизму

Вона жила з французьким дипломатом і письменником Франсуа Пуквілем (1770–1838).

Освіта та натхнення

[ред. | ред. код]
Автопортрет, 1801

Будучи ученицею історичного художника Жана-Батиста Реньо, незабаром почала виставляти портрети та жанрові картини в паризьких салонах з 1800 по 1806 і з 1810 по 1814 роки.

У 1805 році принцеса Кароліна Мюрат-Бонапарт, сестра імператора, придбала картину «La Chèvre Nourricière», виставлену в салоні 1804 року. У 1806 році Генрієтта Лорім'є була нагороджена медаллю першого ступеня за картину «Жанна де Наварра», яку придбала імператриця Жозефіна де Богарне, дружина імператора Наполеона. Картина досі експонується в резиденції Шато де ла Мальмезон, в якому проживала Жозефіна де Богарне.[3]

Паризька знаменитість

[ред. | ред. код]

Жанна де Наварра

[ред. | ред. код]
Жанна де Наварра, 1806 р

На картині зображена Жанна Евре-Наваррська, дочка Карла II (короля Наварри) і вдова Жана V Монфорського, герцога Бретані, який помер у 1399 році. Тут Жанна зображена зі своїм другим сином Артуром, майбутнім герцогом Бретані. Картина вважається прикладом зображення матері, оскільки герцогиня виконує свій материнський обов'язок, навчаючи сина побожності.

Виставлений в салоні 1806 року портрет мав величезний успіх. Імператриця Жозефіна відразу придбала його для своєї картинної галереї в замку Мальмезон, де він залишався до її смерті в 1814 році. Зараз він знаходиться в постійній експозиції в музичній кімнаті імператриці.

Жанна де Наварра, деталь
Жанна де Наварра, деталь

Це один із перших зразків стилю живопису, відомого як «Трубадур», що був введений в моду Олександром Ленуаром, який створив у 1795 році Музей французьких пам’яток, де в хронологічній послідовності були показані статуї та французькі пам’ятники, врятовані від руйнувань революції. Тисячі відвідувачів мріяли перед гробницями великих людей минулого, зібраними лише в одному місці, аж до 1816 року, коли музей був закритий за наказом Людовика XVIII.

Незважаючи на те, що це була історична тема, «Жанна де Наварра» не демонструвала «благородного стилю», що вимагається від історичної картини, і, таким чином, не загрожувала статусу-кво. «Жанна де Наварра» була описана як урок для всіх матерів, оскільки зображено герцогиню, що виконує материнський обов'язок, навчаючи сина побожності. Для багатьох критиків ця картина була прикладом успіху, який жінка могла досягти в межах жанрового живопису. Огляду картини, який з'явився в «Mercure de France» (Меркюр де Франс), похвалив художницю за те, що вона не відступила від витончених тем, у яких її тема жіночності мала перевагу.

Жанна де Наварра, деталь

Проте стаття, опублікована в «l'Atheneum», рекомендувала залишатися в царині жанрового живопису: «Ми ризикуємо пообіцяти їй ще більший успіх, якщо вона захоче обмежитися малюванням солодких емоцій душі, ніжних і делікатних почуттів, зображати сцени побутового життя, залишаючи чоловікам історичні сюжети».

La chèvre nourricière

[ред. | ред. код]

Однак першою картиною, яку прокоментували, була «La Chèvre Nourricière» (Коза-годувальниця), на якій зображена молода мати, яка не може годувати дитину, сумно спостерігаючи за козою, яка виконує роль годувальниці. Критики стверджували, що цю сцену материнської любові та жалю могла намалювати тільки жінка, і підтверджували доцільність таких сюжетів для жінок-художниць. Цю похвалу слід розглядати в її контексті 1804 року і з тим фактом, що картина була придбана в 1805 році Кароліною Бонапарт, дружиною принца Мюрата, і що, очевидно, Генрієтта Лорім'є та її картини були в центрі уваги в Парижі у часи наполеонівського правління.

Вершиною слави художниці стала покупка її другої картини самою імператрицею в 1807 році!

Мистецько-інтелектуальне соціальне життя

[ред. | ред. код]

У той час Генрієтта Лорім'є зустріла Франсуа Пуквіля, який щойно повернувся з Османської імперії, де був ув'язнений. Генрієтта зосередилася на вивченні та вдосконаленні техніки живопису, поки не відчула, що знову готова виставити свої нові роботи до 1810 року.

Генрієтта і Франсуа прожили разом до його смерті в 1838 році.

Подружжя часто бачили в різних «салонах», де зустрічалася інтелектуальна та мистецька шляхта Парижа, зокрема в салоні графині де Сегюр. Вони подружилися з багатьма впливовими діячами Імперії та Реставрації, такими як Шатобріан, Олександр Дюма, Енгр,[4] Араго та Давид д'Анже, і це лише деякі з них.

Роботи (частково)

[ред. | ред. код]
  • Автопортрет, 1801 р.,
  • Une jeune fille, près d'une fenêtre, pleurant sur un passage d'Atala, 1802,
  • La Chèvre nourrice, 1804,
  • Автопортрет, 1805 р.
  • Портрет Софі Реньо, 1805 р.
  • Жанна де Наварра, 1806 р.
  • Портрет мадам Демаре, 1807 р.
  • L'Enfant Reconnaissant, 1810,
  • Portrait de feu M. Joseph Delaleu, 1812 р.,
  • Портрет маркізи де Рейнепон, 1816 р.,
  • Портрет Ніколя Люпота, Лютьє ,
  • Портрет мадам де Марголіс

Деякі портрети Генрієтти Лорім'є

[ред. | ред. код]
  • Пані де Марголіс Музей Гренобля
    Пані де Марголіс Музей Гренобля
  • Лютьєр Ніколя Люпот Musée de la Musique
    Лютьєр Ніколя Люпот Musée de la Musique
  • Маркіза де Рейнепон 1817 рік
    Маркіза де Рейнепон 1817 рік
  • Мадам Демаре 1807 рік
    Мадам Демаре 1807 рік

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Magnin, Un Cabinet d'un amateur Parisien en 1922 - Peintures et dessins de l'école française, sculptures, II, Париж, 1922 (n° 474 repr. (Одбур-Леско)
  • Маньен, музей Маньен. P eintures et dessins de l'école française, Діжон, 1938 (n° 498 (attribué à Haudebourg-Lescot)
  • F. Pupil, Le style Troubadour, Nancy, 1985 (с. 501 (Х. Лорім'є)
  • A. Pougetoux, Peinture trubadour, histoire et littérature : autour de deux tableaux des collections de l'Impératrice Joséphine, Revue du Louvre, n° 2, 1994, p. 51-60 (с. 53, рис. 2 (Х. Лорім'є)
  • A. Pougetoux, Un autoportrait d'Henriette Lorimier, Bulletin de la société des amis des musées de Dijon, n° 1, 1995, p. 47-51" (с. 47-51, рис. 1 (Х. Лорім'є)
  • I. Julia et J. Lacambre, в кат. досвід Les années romantiques, Нант, Париж, Плезанс, 1995-1996 (с. 468 (репертуар Haudebourg-Lescot)
  • L. Starcky, Les Peintures françaises, catalog sommaire illustré, Dijon musée Magnin, передмова Еммануеля Старкі, за участю Елен Інар, Париж 2000 (n° 340, с. 134 репр. (Х. Лорім'є)
  • Дентон, Маргарет, Жіноче місце: гендерність жанру в післяреволюційному французькому живописі, Історія, 21, 1998, с. 219-246
  • Габе, Шарль, Dictionnaire des artistes de l'école française au XIXe siècle, Paris, 1831, p. 457
  • Оппенгеймер, Маргарет, Жінки-художницці в Парижі: 1791-1814 рр., докторська дисертація, Інститут образотворчого мистецтва, Нью-Йорк, 199
  • Шеф-д'увр Музею Гренобля

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Roglo — 1997. — 10000000 екз.
  2. ↑ RKDartists
  3. ↑ The etcher M. Gudin made a notable etching of this painting. Charles Joseph Gabet, Dictionnaire des artistes de l'Ecole Française du XIXe siècle. Vergne, Éditeur, Paris 1831
  4. ↑ Ingres did a pencil portrait of Henriette Lorimier, that he dedicated to François Pouqueville. This portrait is now part of the permanent collection of the Pushkin Museum, Moscow. Ingres also did a pendant pencil portrait of François Pouqueville in 1834, that he dedicated to Henriette LorimierBiographical researches - François de Pouqueville (2009)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Генрієтта_Лорім%27є