Головін Федір Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Головін.
Головін Федір Олексійович
рос. Головин, Фёдор Алексеевич
Головін Федір Олексійович
Головін Федір Олексійович
Головін Федір Олексійович
Герб графів Римської імперії Головіних
Прапор
Прапор
 Глава Посольського приказу
1700 — 1706
Попередник: Наришкін Лев Кирилович
Наступник: Шафіров Петро Павлович
 
Народження: 9 листопада 1650(1650-11-09)
Смерть: 30 липня (10 серпня) 1706(1706-08-10) (55 років)
Глухів, Ніжинський полк, Лівобережна Україна, Російська імперія
Поховання: Simonov Monasteryd
Країна: Російська імперія Російська імперія
Рід: Головіниd
Батько: Aleksey Golovind
Діти: Nikolay Golovind, Praskovya Golovinad, Ivan Golovind і Q111422448?
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Головін Федір Олексійович (рос. Головин, Фёдор Алексеевич; 9 листопада 1650 — 30 липня (10 серпня) 1706, Глухів, Ніжинський полк, Лівобережна Україна) — російський політик, генерал-фельдмаршал і генерал-адмірал. Один із найближчих сподвижників Петра I[1][2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Федір Головін народився 9 листопада 1650 року. Походив із боярського роду Ховріних-Головіних. Син боярина Олексія Петровича Головіна (1618–1690)[3]. Початкову освіту він здобув у батьківському домі. З малих років Федір виявляв допитливість, був вельми сприйнятливий до знань, які протягом усього свого життя успішно вдосконалював. Його письмова російська мова була бездоганною. У дитинстві вивчав латинь. Його вчителем був перекладач Андрій Білобоцький. У старшому віці Федір Олексійович Головін вільно читав класиків і вів листування на латині. Згодом він самостійно вивчив англійську та монгольську.

За переказом цар Олексій Михайлович на смертному одрі заповів Головіну «берегти царевича Петра, як зіницю ока», і під час Повстання стрільців саме Головін відвіз царевича з Москви до Троїцького монастиря[4]. 1676 року став стольником[1].

За царівни Софії звернув на себе увагу першого міністра В. В. Голіцина і в чині окольничого (1686) був посланий на Амур (в Даури) «для договорів і заспокоєнні сварок китайського богдихана»[5] (врегулювання прикордонного конфлікту в районі Албазинського острога). У 1689 році уклав Нерчинський договір, за яким поступився китайцям річку Амур до притоки Горбиці внаслідок неможливості вести з Китаєм серйозну війну[6].

Після повернення з посольства наданий посадою Сибірського намісника. Став одним з найближчих помічників нового царя Петра I у справі перетворення Росії. Стверджується, що Головін першим з бояр збрив бороду, чим заслужив схвалення молодого Петра[7]. Провів організаційні та інформаційні роботи з підготовки другого Азовського походу Петра I, під час якого, командуючи авангардом галер, дійшов разом з Петром I по Дону до Азова. У цьому поході перебував у новій для того часу посаді генерал-комісара, що стала згодом основою посади генерал-кригскомісара. За участь у другій Азовській кампанії був нагороджений срібною медаллю й указом Петра I від 27 грудня 1696 (6 січня 1697) отримав у володіння село «Молодівське городище з селами, селян і бобилів 57 дворів з усіма ж угіддя»[8].

Головін відіграв видатну роль у створенні російського флоту. У Великому посольстві (1697 р.) він займав друге місце після Ф. Лефорта. Подорожуючи європейськими столицями, запрошував на російську службу іноземців, готував умови для суднобудівних робіт, після закінчення роботи в посольстві очолив новостворений військовий морський наказ. У його віданні перебувала і Навігацька школа.

У 1699 році, після смерті Ф. Лефорта, Головін одержавши звання генерал-адмірала, став першим кавалером ордена Святого Андрія Первозванного[9], отримав також у завідування іноземні справи (називався по-новому канцлер) і зайняв перше положення між урядовими особами («перший міністр», за відгуками іноземців). Аж до самої смерті в 1706 році керував російською дипломатією — вів велику дипломатичне листування, зокрема з Й. Р. Паткулем, І. Мазепою і керував діями російських послів. Під наглядом Головіна була створена система дипломатичних представництв Росії за кордоном. У 1704 році підписав від імені царя російсько-польський договір, особисто складав російсько-данський договір, наглядав за демаркацією кордону з турками.

Малюнок із «ВЭС»

До всіх своїх посад 19 серпня 1700 отримав чин генерал-фельдмаршала петровської новонабраної армії, яка з відкриттям війни зі Швецією, проте напередодні битви при Нарві разом з Петром I покинув армію, залишивши командування герцогу де Круа.

Першим з російських сановників грамотою римського імператора Леопольда I, від 5 (16) листопада 1701 року, фельдмаршал, генерал-адмірал Федір Олексійович Головін зведений, зі спадним його потомством, у графську Римської імперії гідність. Від нього походить графська гілка роду Головіних. Найвище веління на прийняття і носіння цього титулу в Росії, друге після О. Д. Меншикова, сталося в листопаді 1702 року.

Влітку 1702 супроводжував царя в Архангельськ, спостерігав за транспортуванням Державною дорогою кораблів, які брали участь в облозі Нотеборга.

У 1703 році був присутній при облозі Ніеншанца. Після битви в гирлі Неви як перший кавалер ордена Святого Андрія Первозванного поклав знаки ордена на царя Петра і його фаворита О. Д. Меншикова[10].

Помер дорогою до Києва, де перебував цар. Тільки 7 місяців по тому його рештки були доставлені в сімейну усипальницю — Симонов монастир. У 1930 роки монастирський некрополь був знищений разом з надгробком Федора Олексійовича, напис на якому свідчив:

Літа від створення світу 7214-го, а від Р. Х. 1706 року, липня 30 дня, на пам'ять Святих Апостолів Сили і Силуана, преставився Його Високографська Ясновельможність Федір Олексійович Головін, Римської Держави Граф, Царської Величності Державний Великий Канцлер і посольських справ верховний Президент, ближній боярин, морського флоту Адмірал, намісник Сибірський і Кавалер чинів: Св. Апостола Андрія, Білого Орла і «Генерозітеї» (Generosite) та ін.
Оригінальний текст (рос.)
Лѣта отъ сотворенія міра 7214-го, а отъ Р. Х. 1706 года, Іюля 30 дня, на память Святыхъ Апостоловъ Силы и Силуана, преставился Его Высокографское Превосходительство Ѳедоръ Алексеевичъ Головинъ, Римскаго Государства Графъ, Царскаго Величества Государственный Великій Канцлеръ и посольскихъ дѣлъ верховный Президентъ, ближній бояринъ, морскаго флота Адмиралъ, намѣстникъ Сибирскій и Кавалеръ чиновъ: Св. Апостола Андрѣя, Белаго Орла и “Генерозитеі” (Generosite) и пр.

Головін особливо відзначився тим, що, попри солідний вік, успішно діяв в новому дусі, коли набагато молодші співробітники Петра тільки ще того навчалися. Цар високо цінував Головіна, називав його своїм другом і, сповіщаючи в листі про його смерть, підписався «печаллю переповнений Петро».

Сім'я і діти

[ред. | ред. код]

Про матір і дружину цього державного діяча відомостей не збереглося. Висловлено припущення, що дружину звали Катериною[11]. Діти:

  • Іван (1682—1708), одружений з дочкою графа Б. П. Шереметєва
  • Олександр (1694—1731) — капітан-лейтенант флоту, одружений з дочкою віцеканцлера Петра Шафірова
  • Микола (1695—1745) — адмірал, сенатор, одружений із Софією Микитівною Пушкіною; їхня дочка Наталя за фельдмаршалом принцом Гольштинським
  • Парасковія (1687—1720), дружина князя Сергія Борисовича Голіцина, бабуся С. Ф. Голіцина.

Головін перебував у родинних стосунках з найвизначнішими сподвижниками Петра I: О. Д. Меншиков був йому свояк, Шереметєв, Шафіров, Б. Голіцин — свати, а П. І. Ягужинський і А. І. Рєпнін припадали сватами його синам.

Його молодший брат Олексій Головін був генерал-майором армії Петра I.

На лівому березі Яузи канцлеру Головіну і його спадкоємцям належала велика ділянка, на якій стояв Головінський палац.

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Срібна монета 25 рублів, присвячена Головіну Ф. О.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Алфавитный указатель фамилий и лиц, упоминаемых в Боярских книгах, хранящихся в I-ом отделении московского архива министерства юстиции, с обозначением служебной деятельности каждого лица и годов состояния, в занимаемых должностях. М., Типогр: С. Селивановского. 1853 г. Головины. стр. 93
  2. ↑ Головин Фёдор Алексеевич // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М: БРЭ, 2007. — Т. 7. — С. 335. — 767 с. — 65 000 экз. — ISBN 978-5-85270-337-8
  3. ↑ Головіни // Велика російська енциклопедія / С. Л. Кравець. — М: БРЕ, 2007. — Т. 7. — С. 337. — 767 с. — 65 000Б екз. — ISBN 978-5-85270-337-8
  4. ↑ Біографії російських генералісимусів і генерал-фельдмаршалів — Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський — Google Книги. [Архівовано 26 грудня 2013 у Wayback Machine.] Дата звернення: 23 березня 2013.
  5. ↑ Російсько-китайські відносини в XVII ст. Матеріали і документи, Том 2. 1686—1691. М. Наука. 1972
  6. ↑ Головін, Федір Олексійович [Архівовано 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона: в 86 т. (82 т. і 4 дод.). — СПб., 1890—1907.
  7. ↑ М. Ф. Ковалевський. Історія держави Російської. Книжкова палата, 1997. Стр. 10.
  8. ↑ Петро I. Про пожалування боярина Шеїна, адмірала Лефорта і генерал-комісара Головіна вотчинами, за їх службу в похід під Азовом [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Повне зібрання законів Російської імперії, з 1649 року. — СПб.: Друкарня II відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, 1830. — Т. III, 1689—1699, № 1563. — С. 271.
  9. ↑ Головін, Федір Олексійович, граф [Архівовано 21 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Військова енциклопедія: [в 18 т.] / під. ред. В. Ф. Новицького … [і ін.]. — СПб. ; [М.]: Тип. т-ва І. Д. Ситіна, 1911—1915.
  10. ↑ Про піднесення ордена Св. Апостола Андрія Государю Петру Першому [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Повне зібрання законів Російської імперії з 1649 року. — СПб.: Друкарня II відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, 1830. — Т. IV, 1700—1712, № 1931. — С. 216.
  11. ↑ Роз'яснення та доповнення до біографії канцлера Федора Олексійовича Головіна. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 квітня 2021.
  12. ↑ У Петербурзі встановлять пам'ятник-бюст сподвижнику Петра I, адміралу Головіну [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.]. . від 30 вересня 2007 на Wayback Machine, Інтерфакс [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.], 28 червня 2007 року.
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 16 квітня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Сергій Базаров. В Улан-Уде встановили меморіальну дошку засновнику міста [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.]. Інформ поліс (4 жовтня 2017). Дата звернення: 12 жовтня 2017.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Головін_Федір_Олексійович&oldid=43158130